Нещодавно я отримав справжнісіньку прочуханку. Моя добра знайома, відома французька журналістка, яка цікавиться станом справ в анексованому Криму, прочитала мою публікацію, яку я їй послав. У статті йшлося про послідовне вимивання російською владою півострова з кримського інформаційного простору та з пам'яті кримчан історії про депортацію кримських татар. Моя знайома прочитала текст і влаштувала мені ґрунтовний рознос.
Стосувався він, як не дивно, саме зневажливого ставлення до історії, але тепер вже з мого боку.
Головна претензія моєї знайомої ставилася до тієї обставини, що людині, яка ніколи не чула про депортацію кримських татар у 1944 році, про історію їх повернення та про ксенофобську політику нової російської влади щодо корінного народу Криму, важко зрозуміти, про що йдеться в моїй статті.
‒ Так що, тепер кожен раз, сідаючи за комп'ютер, мені починати кожен текст про кримських татар з короткого викладу їхньої новітньої історії? ‒ запитав я.
‒ Так саме! ‒ була відповідь журналістки. ‒ Багато людей в Європі могли б зацікавитися твоєю історією, якби відразу зрозуміли, в чому справа.
‒ Але я писав для українців, які, в принципі, знають, про що йдеться, ‒ заперечив я.
‒ Ти не правий. Людська пам'ять коротка. У нинішній лавині інформації, під вантажем власних проблем, люди не схильні докладати зусиль, щоб заглиблюватися в якісь справи, які не стосуються їх прямо, тим більше постійно пам'ятати про чужі біди.
Твій обов'язок як журналіста ‒ постійно нагадувати читачеві про проблеми тих людей, кому ти в змозі допомогти
Не тому, що вони черстві чи жорстокі ‒ просто така властивість людської пам'яті. А твій обов'язок як журналіста ‒ постійно нагадувати читачеві про проблеми тих людей, кому ти в змозі допомогти. Навіть якщо читач буде просто пам'ятати про цих людей, це теж буде участю. Та і як ти можеш знати, кому на очі трапиться твоя стаття? Або ти розраховуєш тільки на те, що випадковий читач, який цілком може стати твоїм союзником у справі допомоги нужденним, вже знайомий з цією історією? А якщо не знайомий, то як раз ти й маєш йому розповісти все з самого початку.
‒ І ще, ‒ додала моя знайома, ‒ не забувай, що всі матеріали варто дублювати англійською або будь-якою європейською мовою.
І як не прикро було слухати прописні істини мені, тому, хто давно пише в різні видання, але визнати цю слабкість моєї журналістської школи довелося.
Є правила журналістики, які, як і ті ж лікарські канони, вироблялися поколіннями.
Якщо хочеш, щоб тебе не просто почули, а повірили тобі й вірили надалі ‒ дотримуйся їх.
Якщо хочеш, щоб твої матеріали завжди були на слуху й викликали не ажіотаж, а серйозний інтерес розумних людей ‒ дотримуйся правил.
Якщо хочеш, щоб тебе зрозумів будь-який житель планети, який раптом зацікавився твоєю історією ‒ дотримуйся правил.
Репутація ‒ головне, що відрізняє справжнього журналіста, а тепер і хорошого блогера, від пропагандистів, які вміло прикриваються прес-картами різних видань або мільйонною армією «мережевих хом'ячків».
Депортація і повернення: історії «Вкраденого Криму» (фотогалерея)
Тема депортації кримських татар та їхнього нинішнього стану в окупованому Криму занадто важлива, щоб випускати будь-яку можливість розповісти про неї українцям та світу. А щоб кожна думка була донесена до читача й правильно зрозуміла, як раз і варто навіть блогерам-любителям освоювати нехитрі правила журналістського ремесла, приклад яких цілком можна побачити на тих же Крим.Реаліях. Коли після кожної редакційної публікації внизу стоїть коротка історична довідка, яка набила постійним читачам оскому, але дозволяє будь-якому читачеві, який вперше зіткнувся з цим контекстом, бути мінімально в курсі викладеного матеріалу.
Свобода слова часто грає з небайдужими кореспондентами-любителями злий жарт
Але за редакційні матеріали турбуватися не варто, редактори свою роботу знають, а ось свобода слова часто грає з небайдужими кореспондентами-любителями злий жарт. Пам'ятайте приписку: «Думки... передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції»? І ніякої правки, окрім орфографічної.
В результаті актуальний матеріал, розказаний від щирого серця, хорошим стилем, проходить повз тих, кому він, по ідеї, найбільше адресований ‒ тих, хто ще не знайомий з цією проблемою. Причина проста ‒ написане для своїх, а стороннім просто ніколи займатися пошуками джерел, які дозволяють хоча б зрозуміти, про що йдеться.
Це особливо стосується публікацій, які розраховані на іноземців або можуть бути ними прочитані. Але тут ще додається проблема перекладу. Але ж від громадської думки європейців прямо залежать дії урядів країн Євросоюзу і в частині допомоги Україні, і в частині протидії їхніх країн російській політиці в Криму й на Донбасі.
І мене щиро порадував перший випуск відеоблогу «LiberateCrimea» Кримськотатарського ресурсного центру, в якому матеріал супроводжується субтитрами англійською.
Так що закликаю всіх авторів Крим.Реалії писати так, ніби ми пишемо серед іншого й для жителя Полінезії або Гренландії ‒ тільки в цьому випадку ми можемо сподіватися на дійсно світову солідарність з окупованим Кримом.
Показую приклад.
Післямова, якої не вистачило моїй попередній публікації, і відсутність якої не дала можливості декільком читачам зрозуміти, про що в публікації йшлося:
18 травня в Україні та світі згадують про жертв депортації кримськотатарського народу з Криму у 1944 році. У цей день з півострова відіслали перший ешелон кримських татар. Всього були депортовані близько 200 тисяч чоловік.
У цей день відбуваються траурні заходи пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму.
Згідно з постановою Верховної Ради України, день 18 травня оголошений Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Максим Кобза, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
