Кримські імператори Візантії. Закінчення

На самому початку VIII століття двоє засланих до Криму візантійців: Юстиніан II та Вардан-Філіппік, сіли на імператорський трон у Константинополі. Але чи пішло це їм та всій Візантії на користь?

Розправившись зі своїми противниками у Візантії, Юстиніан II між 706 і 707 роком «посилає до Хазарії за своєю дружиною Феодорою і народженим у нього від неї сином Тиверієм» (Н). Однак чи то імператор зачаїв образу за участь кагана в замаху на нього, чи то просто хотів продемонструвати, хто тепер головний, але послав він за дружиною та сином цілий флот – мабуть, усе до тієї ж Фанагорії. Однак у дорозі його наздогнала буря – справжнє юстиніанове прокляття – тож «багато кораблів затонули разом із людьми» (Ф). Дізнавшись про це, Ібузір Гліаван написав зятю: «О нерозумний, невже тобі було недостатньо двох чи трьох кораблів, щоб забрати свою дружину і не занапастити [при цьому] стільки людей? Чи ти вважаєш, що і її візьмеш у битві?» (Ф). Скінчилося тим, що «Юстиніан, пославши кувікулярія Феофілакта, привіз Феодору і Тиверія, її сина, коронував їх, і вони зацарювали разом з ним» (Ф).

Перенесені імператором випробування лише посилили його вади. Вже у 708 році Юстиніан посварився зі своїм союзником, булгарським вождем Тервелем, і напав на його володіння, але в битві при Анхіало зазнав поразки. Паралельно відновилася невдала війна з арабами – візантійці втратили низку володінь у Малій Азії, а 709 року араби навіть вторглися на Балкани, але були відбиті. Зовнішньополітичні провали розгнівали Юстиніана, і між 710 і 711 роком він знайшов вихід у внутрішньому терорі.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Кримські імператори Візантії

Восени (але якого року – незрозуміло, скоріш за все – 710) імператор відправив у Чорне море великий флот із військом (Никифор пише про мужів, «числом до ста тисяч», але це фантастичне перебільшення, скоріш за все, їх було на порядок менше). На чолі експедиції стояли патрикії Мавр і Стефан Асмікт, з ними плив спафарій Ілля, який мав стати новим архонтом Херсона.

Обидва джерела підкреслюють каральний характер походу. «Пам'ятаючи про змову проти нього херсонітів, босфоріан та інших кліматів… василевс наказав винищити мечем усіх у тих фортецях і нікого не залишати живими» (Ф). «Утримуючи у пам'яті донос херсонітів на нього Апсімару… послав із наказом винищити мечем увесь народ у Херсоні, Боспорі та інших архонтствах» (Н). Зрозуміло, Феофан гіперболізує – жоден, навіть найбожевільніший, імператор добровільно не позбавить себе підданих. У тексті Никифора вжито слово λᾱός, яке може означати як «люди» чи «простонароддя», так і «солдати». Найімовірніше, експедиція від початку була спрямована проти кримських еліт і гарнізонів, а не всіх мешканців – це підтвердять наступні події.

Разом із солдатами та чиновниками до Криму пливли й засланці. Найвідомішим із них був Вардан – вірменин за походженням, мешканець Пергаму. Під час правління Тиверія ІІІ Апсімара його заарештували за намір самому стати імператором (як йому прорік один затворник), а Юстиніан, повернувшись на трон, відправив Вардана до Херсона.

Отже, візантійці, «прибувши до Херсона, захопили фортецю, оскільки ніхто їм не чинив опір» (Ф). Якусь частину жителів було перебито, але і Феофан, стверджуючи, що «знищили всіх мечем», і Никифор зазначають, що живими залишили підлітків. А ось проти еліт був розгорнутий справжній терор. Хазарського тудуна (обидва джерела вважають цей титул ім'ям; скоріш за все, представник кагану з'явився в місті в результаті реалізації договору Юстиніана з Ібузіром), протополита («першого жителя») Зоїла та ще 40 знатних херсонітів «разом із сім'ями зв'язаними відіслали василевсу» (Ф). Сімох позосталих провідників із Херсона «підвісили на дерев'яних рожнах і засмажили на вогні» (Ф), а ще «до двадцяти мужів, які керували іншими містами» (Н), «зв'язавши їм руки за спиною», прив'язали до судна, «наповнили його камінням і потопили в безодні» (Ф).

Оскільки обидва джерела свідчать про плани імператора покарати жителів усіх кримських фортець, а Никифор відзначає серед страчених не лише херсонітів, можна припустити, що сліди пожеж на Боспорі та Баклі пов'язані не з гаданим хозарським завоюванням, а з візантійським походом.

Але й така жорстока розправа не задовольнила Юстиніана – «розлютившись через порятунок підлітків, він наказав [ромеям] негайно повернутися до нього» (Ф). У жовтні флот вийшов у море… і так, знову потрапив у шторм «і мало не весь затонув: загиблих при трощенні нарахували 73 тисячі» (Ф), «а тіла їх море розкидало від міста Амастриди до Гераклеї» (Н). Зрозуміло, оскільки не було стотисячної армії, не було і 73 тисячі потонулих, але в будь-якому разі втрата трьох чвертей флоту стала сильним ударом по імператору.

Будь-якого іншого така катастрофа зупинила б, але не Юстиніана. Дізнавшись про все, він «анітрохи не засмутився, але, навпаки, ще більше сповнився радості й був уже у найвищим ступені одержимий безумством і погрожував, що вишле інший флот, розорить і зрівняє із землею все аж до стін» (Ф). «Архонти ж тих областей, провідавши про таку поголоску, як могли укріпилися, а [крім того] направили послів до хозарів, щоб вони прислали військо для їх охорони і врятували тих з них, хто залишився живим» (Н). З цього пасажу випливають два цікаві висновки: по-перше, фортечне будівництво в Криму на рубежі VII і VIII століття було спрямоване не проти хозар, а проти візантійців; а по-друге, постійне хозарське військо на півострові в цей час так і не з'явилося (Феофан окремо наголошує, що кримчани «послали до кагана в Хазарію»). Нарешті, новий архонт Херсона Ілля та засланець Вардан повстали проти імператора.

Сваритися з Ібузіром Юстиніан не хотів, тому відрядив до Криму кілька кораблів із загоном з трьохсот воїнів під керівництвом патрикія та логофета генікону (скарбника) Георгія Сирійця, епарха (градоначальника Константинополя) Іоанна та турмарха (командира) фракісійців. І незначне число солдатів, і кілька вищих чиновників у делегації показують, що Юстиніан зробив ставку на переговори, а не на погрози. Візантійці привезли з собою тудуна і Зоїла, «яким вони мали повернути їхнє колишнє [становище] в Херсоні; а через послів вони мали виправдатися перед каганом» (Ф). Іллю та Вардана, навпаки, слід було доставити в столицю.

«Коли ромеї переправилися до Херсона, херсоніти відмовилися вступити з ними у мирні переговори» (Ф), а наступного дня «міщани вважали за потрібне впустити в місто лише Георгія та архонтів, що були з ним» (Н). Але заледве за тими зачинилися ворота, як «логофета генікону разом з епархом зарубали мечем, а тудуна, Зоїла та згаданого турмарха з трьомастами стратіотами видали хазарам і відіслали кагану» (Ф).

Можливо, на цьому все б і закінчилося, але чи то від перенесених того року випробувань, чи то від труднощів шляху тудун помер дорогою до Хазарії. Засмучені хозари справили тризну, де принесли покійному «жертву, вбивши турмарха з трьомастами стратиотами» (Ф).

Після цього відновлення війни імперії з непокірною провінцією, а заразом і з Хазарією, стало неминучим. Тому «жителі Херсона Юстиніана ганили і ганьбили, Вардана ж, який був там у вигнанні, проголосили імператором» (Н).

«Почувши про це, Юстиніан ще більше розпалився гнівом: дітей Іллі він вбиває на грудях матері, а дружину його змушує одружитися з власним кухарем, індійця родом і потворним на вигляд» (Н). «Слідом за цим Юстиніан, спорядивши другий флот, посилає патрикія Мавра Бесса, давши йому для облоги таран, манганіки та інші облогові машини, і наказує йому зрівняти із землею стіни Херсона і все місто, жодної душі не залишати в живих, а про те, що відбувається, сповіщати його часто повідомленнями» (Ф). Оскільки абсолютно неймовірно, щоб усі ці події вмістилися в останні місяці 711 року (за хронологією Феофана та Никифора), слід визнати, що перша каральна експедиція до Криму відбулася 710 року, а друга вирушила в дорогу лише навесні 711 року.

Виконуючи наказ, Мавр, «переправившись до Херсона, взявся за справу» (Н) і за допомогою машин «зруйнував вежу, яка називається Кентенарисій і ближню до неї, яку називають Сіагр» (Ф) – №№ 18 і 17 за сучасним рахунком. Але до штурму справа не дійшла – в тилу візантійців здалося військо хозар, «і настало перемир'я» (Ф). А «патрикій Мавр, не знаючи, як продовжувати облогу, і водночас побоюючись повертатися до Юстиніана, переходить на бік міста херсонітів» (Н). Місто було врятовано.

У метушні, мабуть, не знаючи, чим закінчиться справа, Вардан утік із Херсона і «прибув до кагана» (Ф). Тоді херсоніти ще раз «зреклися Юстиніана, а Вардана проголосили імператором, перейменувавши його на Філіппіка, і направили послів хазарину з тим, щоб він прислав їм Вардана» (Н). Але Ібузір, однаково побоюючись за безпеку свого нового ставленика на престолі й прагнучи отримати вигоду зі справи, зажадав гарантій. За Феофаном, каган взяв із херсонітів «обіцянку не зраджувати Вардана і доставити йому за кожну людину по номісмі». Згідно з Никифором, каган зв'язав «клятвами у безпеці Вардана» візантійське воїнство, «стягнувши з кожного чоловіка по сто номісм» на підтвердження їхніх слів, але ані обставини (чому солдати, а не городяни), ані розмір викупу не викликають довіри. Тож тут правий Феофан, і тільки-но громадяни Херсона скинулися по монеті, «вони отримали василевсом Філіппіка».

«Тим часом, оскільки флот зволікав, і не приходили повідомлення, Юстиніан здогадався про причину» (Ф) – «почав підозрювати, що вони його повалили» (Н). Зібравши гвардію і «частину фракісійців» (за Феофаном), а також ще три тисячі булгар, посланих Тервелем (за Никифором, що малоймовірно), імператор виступив назустріч загрозі, дійшовши до околиць Синопу. Але флот його противників вирушив безпосередньо до Константинополя, тож Юстиніан, дізнавшись про це, «загарчавши, як лев, сам подався до міста» (Ф). Однак поки імператор ходив туди і назад, у листопаді 711 року «Філіппік без бою вступив у місто» (Н).

Кінець був передбачуваним – повстале військо на чолі з Іллею підійшло до місцевості Даматрі(с), де зупинився Юстиніан. Ілля пообіцяв імператору безпеку, а коли той залишився один, відрубав йому голову. Його мати, імператриця Анастасія, намагалася сховати Тиверія, сина Юстиніана, в одній зі столичних церков, але безуспішно – хлопчика було вбито.

Але й другому та останньому з «кримських імператорів» влада не пішла на користь. Філіппік правив лише три роки, Рим відмовився визнавати за ним імператорську гідність та сан його патріарха Іоанна, у 712 році булгари Тервеля підступали до стін Константинополя, а араби продовжували руйнувати Малу Азію. Але базілевс проводив «безтурботне життя у своїх чертогах… За розмовами його він вважався вченим і розумним, а у справах жив непристойно цареві і негідно, в очах усіх здавався нікчемним. До того ж був він єретик та перелюбник» (Ф). 3 червня 713 року незадоволені офіцери схопили та осліпили Філіппіка, а наступного дня звели на престол нового імператора – Анастасія II. До кінця року скинутий правитель не дожив.

І хоча Крим ще не раз опинявся в центрі доль Візантійської імперії, більше з його мешканців нікому не вдавалося стати імператором.