Кримський похід 1592 року
Поки в Бахчисараї московський гонець Михайло Протопопов намагався прискорити проведення посольського обміну, кримські війська перетнули російський кордон.
13 травня 1592 року 40 тисяч кримців під командуванням калги Фетха і нуреддіна Бахти «приходили на государеві украйни: на Михайловські місця, і Каширські, і Дедиловські, і Веневські, і Рязанські». При цьому про похід на Москву чи хоча б форсування Оки не йшлося взагалі – ставка «царевичів» перебувала під Михайловим на Рязанщині. На перехоплення їм вирушили прикордонні воєводи на чолі з князем Борисом Черкаським із Тули.
18 травня на річці Осьотр зіткнулися ногайці Арсланая та зведений загін кінноти «голів з усіх полків» Івана Писемського і Федора Колтовського. Після короткого бою противники «розійшлися, а утрат на обидві сторони мало було». Тим часом на Осьотр на допомогу Черкаському прибув із Кашири його брат Василь, а з Москви – окольничий Михайло Салтиков «з багатьма людьми».
Наступного дня до воєвод приїхав син боярський Дмитро Сухотін і «сказав, що кримські царевичі пішли від Михайлова міста з усіма людьми з государевої землі геть». Отримавши цю новину, Черкаський вирушив за супротивником у погоню, «щоб над відсталими людьми государевого діла пошукати». Але бою не сталося – «ходили за царевичами до Єпіфані, а з Єпіфані пішли всі воєводи по своїх місцях до українних міст».
Але на цьому справа не скінчилася. 21 травня з Москви прибули Федір Огарьов і Тимофій Лазарев та забрали у Черкаського литовських і німецьких найманців, а також «дітей боярських різних міст» і вирушили до Лівен до воєводи Івана Бутурліна. Туди ж були переведені й Артемій Колтовський та Афанасій Зінов'єв. «А як прийдуть на Лівни литва і німці, і боярські діти різних міст, государ велів Івану Бутурліну з товаришами йти, зібравшись з людьми, на поле за кримськими царевичами, щоб їм над ними пошукати государевого діла».
1 червня «збірна» рать рушила в дорогу, але, скоріш за все, нікого не нагнала, бо вже 14 червня Федір Іванович відкликав Черкаського з Тули, а 22 липня затвердив новий розпис прикордонних полків. «І государеві воєводи боярин князь Борис Черкаський, і всі государеві воєводи за тим государевим указом вийшли з тих із усіх українних міст із усіма людьми на поле, і стояли, від тих міст відійшовши версти по дві та по три». Раті простояли у полі 9 тижнів – до 24 вересня, але кримці так і не з'явилися.
Кримці так і не з'явилися
Якщо вчитатися в сухі рядки Розрядної книги, то може виникнути враження, що йшлося про черговий прикордонний напад, відбитий без особливих зусиль. Насправді ж кримський похід весни 1592 року обернувся для Московії справжньою катастрофою.
Нечисленна порубіжна рать (головні сили воювали зі Швецією), воєводи якої загрузли в місницьких суперечках, виявилася неготовою до вторгнення. «Того ж року прийшли на государеву украйну царевичі кримські безвісно», – свідчив Новий літописець. Результат не забарився. Поки воєводи спішно збиралися з силами, кримці «воювали ті місця і розоряли, і багатьох людей побили, і сіл та селищ багато спалили; дворян же і дітей боярських з дружинами і з дітьми і безліч православних християн в полон взяли і звели, а полону сила силенна, що і старі люди не пам'ятають такої війни від поганих».
Судячи з промовистого мовчання Розрядної книги, відбити бранців так і не вдалося.
Але й кримців на зворотному шляху чекав неприємний сюрприз. Дізнавшись про похід на Московію, «канівські черкаси» напали на позбавлені захисту кримські та ногайські улуси та захопили там «тисяч із десять» бранців. Очолював їх князь Михайло Ружинський (у московських документах Ружицький), колишній запорізький гетьман. Завдана шкода була така велика, що, за повідомленням московського посланця в Стамбулі Григорія Нащокіна, «багато людей ногайських на зиму хочуть перейти за Дон у Казиєв улус», оскільки «їм з Дніпра від черкасів тіснота велика». Вступати в бій із головними кримськими силами козаки не стали, замість того потріпавши їхні обози й перехопивши частину московського полону.
На початку серпня Фетх і Бахти повернулися до Криму.
Кримсько-московські переговори осені 1592 року
Завершення походу означало відновлення переговорів – чи, принаймні, спробу. 12 серпня беї Ахмед-паша Яшлавський та Іссей Кипчацький поцікавилися у Протопопова, чому він не хоче їхати – «не проситься до государя свого». Той заявив, що спочатку він має виконати свою місію – дізнатися, чи погоджується Газі II на обмін посольствами. Потім Протопопов сам запитав, чи продовжили калга з нуреддином похід на Московію чи перервали, як було обіцяно ханом. Беї неохоче визнали, що «царевичі не хотіли повернутися». На цьому все закінчилося.
9 жовтня Протопопова раптово покликали на ханське полювання, після якого йому оголосили про швидкий «відпуск». Гонець зажадав аудієнції у Газі II «колишнім звичаєм» і отримав її, щоправда, лише 31 жовтня.
Офіційна частина була короткою. Протопопов перерахував заподіяні і йому особисто, і його попередникам «неправди» та нагадав, що все ще чекає на відповідь Криму на пропозицію про обмін посольствами. Газі II, у свою чергу, поскаржився на напади донських козаків на османські володіння та на затримання кримських гінців у Москві. Протопопов відповів, що все це відбувалося вже після його приїзду, що донці – «злодії», і «государ за тих злодіїв не стоїть». Тоді хан оголосив, що відправляє до Москви для «доброї справи» Джан-пашу-мурзу Амашалукова, з яким повернеться додому Протопопов, і висловив надію на встановлення «дружби та братерства».
Випивши чашу меду «за государеве здоров'я», Газі II почав згадувати про свій похід на Москву
Потім настала учта. Випивши чашу меду «за государеве здоров'я», Газі II почав згадувати про свій похід на Москву, похвалятися успіхами «царевичів» і розписувати майбутній напад на Річ Посполиту. Хан сказав Протопопову: «Дивуюся я найбільше тому, що близько Троїцина дня у вас прибулих великих людей ані на березі, ані на украйні не було, а котрі українні люди і зібралися, і вони були всі в лісі, на поле не вийшли і з нашими людьми не билися, тільки й побилися трохи литовські люди. Казали мені царевичі та всі князі: такої війни нашим людям ніколи не бувало: наші люди ані шаблі, ані стріли не виймали, заганяли полонених батогами».
Той відповів: «Ти прислав до государя гінців своїх із любовними грамотами, і від того людей на украйні у зборі не було; якщо тепер так схибили, то вперед уже так не буде, не схибить государ наш, поклавшись на твоє слово». Тоді Газі II знову сказав, що хоче «з вашим государем любові та братерства», і обдарував Протопопова «золотим платтям».
Наступного дня московський гонець виїхав був із Бахчисарая, але 4 листопада його повернули назад для переговорів із «ближніми царевими людьми»: Муртозою-агою, Дербишем Кулюковим та «князем Кази Тобулдєєвим». Протопопову знову нагадали вимоги Криму перед посольським розміном: відпуск затриманих гінців та виплата «запитних грошей». 14 листопада Протопопова прийняв калга Фетх, підтвердивши позицію хана, і потім москвич зміг виїхати. На Перекопі він спостерігав підготовку кримців до війни із Річчю Посполитою, тож йому порадили «берегтися від литовських козаків».
7 січня 1593 року Протопопов і Джан-паша-мурза прибули до Лівен. Московський гонець негайно вирушив до Москви, куди приїхав 13-го, кримців перевезли до Калуги, де вони залишалися до 17 січня.
І хоча за час місії Протопопова в Криму жодних дипломатичних проривів не відбулося, навіть напад калги та нуреддіна на прикордоння не порушив кримсько-московських відносин.
Закриття турецького питання
Як вже згадувалося раніше, над головою Газі II кілька років мечем нависала можливість його усунення з трону султаном Мурадом III. Як повідомляв у липні Нащокін, Мубарак прибув до Стамбула і «бив чолом, щоб братові його Алп-Кірею царевичу (султан) велів бути в Криму царем, а йому калгою». Потім до столиці Порти приїхав сам Алп, і, здавалося, питання про його царювання вирішено, «і кримський Кази-Кірей цар від них добряче боїться». На випадок затвердження нового хана Газі збирався відкочувати «за Дон у Казиєв улус, а з ним Араслан князь Дівєєв та інші ногайські мурзи Казиєва улуса, які в Криму».
Тож коли навесні 1592 року до Бахчисарая прибув чауш Сулейман із приписом Стамбула йти на Кавказ «під Терековим містом», Газі II не міг його проігнорувати. Тому він наказав Фехту та Бахти, щойно ті повернулися з Московії, не розпускати людей і готуватися до нового походу. Саме цим можна пояснити дивну перерву в бесідах беїв із Протопоповим з 12 серпня до 9 жовтня. З іншого боку, Газі явно не прагнув втягуватися у ще одну війну і тому не поспішав виступати.
Тактика затягування принесла свої плоди – восени в Порті ситуація стала змінюватися на користь чинного хана. У жовтні Нащокін повідомив, що Мубарак висланий зі Стамбула, і Мурад III наказав йому «помиритися з братом». У цьому випадку йому була обіцяна посада калги, а Фетха султан збирався перевести в нуреддіни замість Бахти. Про заміну хана вже не йшлося.
Однак і переміни других ролей (а отже – і чергового розколу кримських еліт) не сталося. Того ж року Мубарак помер у своїй кавказькій резиденції, так і не доїхавши до Криму, і владі Газі II більше нічого не загрожувала.
Тепер хан міг повністю зосередитися на укладанні миру з Московією.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
