Спеціально для Крим.Реалії
Кампанія 1591 року, всупереч своєму масштабу, майже нічого не змінила в російсько-кримських відносинах. І Москва, і Бахчисарай продовжували наполягати на своїх умовах укладення договору. Дипломатія того року виявилася безсилою.
Переговори 1591 року
22 жовтня 1591 року кримська делегація на чолі з Ібрагімом Азі та Ямгурчі й московський гонець Іван Бібіков прибули в Лівни. Через звістку про «моровицю» в Криму всіх прибулих перевели до Болохова на Орловщині та помістили в сувору ізоляцію (втім, Бібіков невдовзі вирушив до Москви). 4 листопада до Болохова прибули московські чиновники на чолі з Іваном Всеволожським (але не від імені царя, а від імені воєвод Федора Мстиславського та Бориса Годунова, чого раніше не траплялося – це було цілком відкрите приниження гостей), а наступного дня почалися переговори.
Московити звинуватили кримців у зриві посольського обміну восени минулого року та неспровокованому нападі цього. У відповідь Ібрагім виклав свою версію подій: кримське посольство вже виїхало для розміну, але «царю учинилася звістка з Астрахані, що государ ваш поперед цим велів уморити в Астрахані Саадет-Кірея царя, а після того велів уморити царевичів Мурат-Кірея та Кумик-Кірея», і «царю це було за велику досаду». Посольство повернулося до Криму, а на Московію рушило військо. Зрозуміло, московіти категорично відкинули підозри в отруєнні Мурада і зажадали у кримців пояснень, звідки у них така інформація, і «за що нашому государю було веліти поморити» Гераєв.
Далі Ібрагім Азі перейшов до другого пункту претензій Газі II до Федора Івановича – мовляв, «московський мені поминок і запитів давати не хоче» – але й його московські чиновники відкинули. Про позицію Османської імперії Ібрагім сказав, що навесні зі Стамбула хан офіційно отримав наказ «йти на литовського короля», але потім «таємним словом наказували, щоб цар ішов на московського» (але чиїм саме словом – не уточнив).
Нарешті, сторони обмінялися баченням минулої кампанії. Ібрагім сказав, що Газі II шукав «зустрічі на полі з государя вашого людьми» під Лівнами та Тулою, і не знайшовши, вирушив до Москви. Там хан дізнався, що Федір Іванович нібито втік до Володимира, після чого на військовій раді «ближні люди» запропонували Газі повертатися – мовляв, «московський із Москви побіг, а ти під Москвою був і Москву бачив». У відповідь кримцям нагадали, що «Борис Федорович та інші бояри і воєводи з государевою раттю зустріли царя на полі», і що «цар із государя нашого людьми не бився й побіг».
Тоді Ібрагім Азі запитав, чому ж хана не переслідували? Йому відповіли, що якраз і переслідували – «наші бояри і воєводи з государевими людьми за царем ходили» і «між Тули і Дедилова у царя ваших багатьох людей побили та язиків багатьох піймали». Ібрагім на це заперечив, що «піймали» людей, які ходили розоряти дедилівські місця «від царя крадькома», а сам хан такого наказу не віддавав.
А потім у дискусії стався несподіваний крутий поворот. Ібрагім заявив, що вже після походу на Московію до Криму приїхав присутній тут Ямгурчі зі звістками про смерті астраханських Гераїв, тож Газі II усвідомив – «те слово хибно, що царя і царевичів государ ваш наказав поморити». Як наслідок, напад виявився невиправданим: «Негаразд те йому вчинилося, що з государем вашим у недружбі учинився». Саме тому хан і прислав гінців для пошуку шляхів до примирення.
Московські чиновники заявили, що «великого государя нашого бояри тому здивувалися, яким звичаєм государ ваш Кази-Кірей, вчиняючи такі неправди», тепер виправдовується. Ібрагім відповів, що «і колишні кримські царі з московськими государями в недружбі бували і на московську землю ходжали, а після того засилання про дружбу й любов бували».
Після цього гості представили свої мирні пропозиції. Москва мала відновити виплату поминок, відпустити всіх затриманих з 1590 року кримських гінців і, нарешті, дозволити «від'їзд» додому вдови Мурада «цариці» Єртуган зі свитою. В обмін Крим зобов'язався назавжди відмовитися від територіальних претензій до Московії: «Цар ані Казані, ані Астрахані не просить». Після цього міг бути, нарешті, укладений мирний договір – «дружба яка бувала між колишніми государями великим князем Василем і Джанібеком царем».
Втім, у виплатах кримцям було відразу відмовлено: «Якщо пізнав цар неправду свою, то мусить принести велику покору; поминки посилають за дружбу, а, бачачи цареву неправду і таку недружбу, поминок посилати нема за що». Ібрагім заперечив: «Якби цар своєї неправди не пізнав, то нас до государя вашого не послав би; а государ би ваш Кази-Гірею цареві прихід його під Москву пробачив: адже цар ходив війною і великої досади йому не вчинив, якою дорогою прийшов, тією ж дорогою і назад вийшов». Нетривала суперечка про ступінь збитків Московії від ханського вторгнення та про перспективи нового походу султана на Астрахань («нині Астрахань не стара і турських та кримських людей не боїться») не закінчилася нічим. Чиновники оголосили гінцям, що «донесуть до бояр» їхні слова, а їм слід залишатися в Болохові.
Потім Ібрагім Азі та гінці від калги, нуреддіна та беїв були відпущені, а Всеволожський приступив до переговорів з Ямгурчі. Офіційно останній був посланий Газі II для вирішення питання повернення астраханських Гераїв, але справжня мета його візиту була іншою. Ямгурчі повідомив, що хан побоюється повалення з престолу султаном, і в цьому випадку хоче втекти з Криму на північ. Для будівництва нової резиденції у Північній Таврії (десь вище від дніпровських порогів) Газі необхідні гроші (30 тисяч рублів), і якщо Кремль виділить їх, хан готовий принести шертну клятву Федору Івановичу. Якщо ж Московія не підтримає Газі, він підкориться султанові та поїде до Порти. Всеволожський обіцяв передати слова Ямгурчі Годунову.
Московити звинувачували кримців, ті виправдовувалися і вимагали аудієнції
28 листопада 1591 року всіх кримців відправили до Москви, куди ті прибули 6 грудня. А 12 грудня відбувся другий раунд переговорів, який з російського боку вів голова Посольського приказу Андрій Щелкалов. «Офіційна» частина майже дослівно повторювала дебати 5 листопада: московити звинувачували кримців, ті виправдовувалися і вимагали аудієнції у Годунова. Потім Ібрагім Азі пішов, а Ямгурчі «у палаті один залишився для таємних розмовних промов». Ханський емісар повторив усе, сказане ним раніше у Болохові, але додав, що у разі повалення Газі II розраховує повернути владу за допомогою московської раті. Щелкалов взяв «таємні грамоти» і негайно подався до Годунова. Кримська ініціатива видалася настільки важливою, що вже того ж дня її обговорювали Федір Іванович із боярами. Кримські гінці залишалися «у государя на дворі», в особистій зустрічі з Годуновим їм усім було відмовлено.
20 грудня кримці були прийняті у Кремлі. Ібрагім Азі виголосив промову за традиційною схемою: хибні чутки про отруєння Мурада – кримський похід – встановлення істини – пропозиція перемир'я. Однак оголосити умови «докінчення» гінцям не дали, так само як і обговорити «відпуск» Єртуган. Ханську делегацію відпустили без відповіді. Формально цареві і боярам був потрібен час на ознайомлення з кримськими пропозиціями, насправді ж Годунов чекав звісток із Речі Посполитої.
24 грудня до Москви приїхав Данило Іслентьєв, який повідомив, що московським послам вдалося вкотре продовжити перемир'я з поляками. Ба більше, кримського гінця, який у жовтні проїжджав через Річ Посполиту до Швеції, було затримано. Пропустили його після довгих обговорень і, мабуть, в обмін на поступки Криму в питанні польських поминок. На півострів був знову відправлений з місією Мартін Броневський.
25 січня 1592 року Ібрагіма Азі та Ямгурчі викликали до Посольського приказу. Там їм оголосили, що Федір Іванович на прохання Годунова погодився на відновлення відносин із Кримом, тож туди незабаром вирушить гонець, але государ «на цареву правду ще подивиться». У відповідь кримці запевнили, що вони «дбають про добру справу, щоб цар на своїй правді міцно стояв».
3 лютого відбулася друга аудієнція у Кремлі. Спочатку Щелкалов довго і докладно перераховував усі «неправди» кримців, а потім представив нового московського гінця Михайла Протопопова, з яким Ібрагім та Ямгурчі мали повернутися на півострів. У разі сприятливого результату переговорів у Криму туди невдовзі мали вирушити повноважні посли. Потім кримців пожалували шубами та відпустили, не давши чіткої відповіді на пропозиції хана.
7 лютого до Москви були доставлені 45 затриманих з минулого року кримських гінців на чолі з Аллабердеєм-мурзою та Іссеєм. Наступного дня двох останніх викликали до Посольського приказу. Щелкалов не втомлювався перераховувати «цареві неправди», а наприкінці заявив, що у разі повторного нападу хана з них «знімуть голови». Ті у відповідь просили «возз’єднати» всіх гінців на Кримському дворі, і того ж дня їхнє прохання було виконане.
13 лютого у Посольському приказі відбулася зустріч усіх чотирьох головних кримських гінців із Щелкаловим, на якій вони просили відпустити до Криму трьох із них – одного «старого» та обох «нових». 22 лютого їх знову викликали до приказу, де оголосили про рішення – додому поїдуть Іссей і Ямгурчі, а Ібрагім та Аллабердей залишаться у Москві. Незважаючи на різкі протести кримців, рішення залишилося чинним.
Того ж дня в Кремлі відбулася повторна «відпускна» аудієнція, на якій у відповідь на чергові московські обвинувачення Ібрагім відповів Федору Івановичу, «що кримський цар Каза-Гірей приходив на государеву украйну і до Москви неволею, а велів йти на государеву украйну турський цар, і він приходив неволею, а дружачи тобі, братові своєму, рать свою кримську поморив і війни ніде не розпустив – і в тому б його государ пробачив і покрив його, а він, кримський цар, вперед перед государем виправиться і братерську любов буде тримати міцно».
3 березня 1592 року кримські гінці вирушили в дорогу разом із московськими. Протопопов віз хану та його «ближнім людям» офіційні грамоти, Ямгурчі – «таємні послання».
Офіційна позиція Московії, викладена у грамотах та «наказній пам'яті» гінцю, полягала в наступному. Головною умовою відновлення повноцінних відносин, як і раніше, був посольський обмін, на якому повноважні посли хана та представники аристократичних родів мали підтвердити відмову від союзу з Річчю Посполитою та Швецією. Тільки на цьому з'їзді міг відбутися «відпуск» затриманих гінців, Єртуган та тих її наближених, які хотіли повернутися до Криму. Також Протопопов мав торкнутися низки зовнішньополітичних питань: про продовження перемир'я Московії з Річчю Посполитою, про відомі Кремлю переговори хана з польсько-литовським королем і про перехід низки кавказьких князів у московське підданство.
Кримці дійшли до стін столиці, але Кремль продовжував наполягати на своїх вимогах, начебто нічого й не було
Про наявність «таємної грамоти» московський гонець знав, але йому було суворо наказано в жодні переговори з цього питання не вступати, залишивши все Ямгурчі. Той мав передати Газі II, що обговорення допомоги на випадок його повалення з престолу повинно здійснюватися особливими посланцями і що надсилання «запитних грошей» залежить від результату посольського обміну (до цього виплачуватимуть лише «легкі поминки»). Понад те, московський уряд пропонував хану на підтвердження серйозності його намірів прислати в заручники «сина свого Тохтамиш-Гірея царевича» і по одній людині від усіх кримських «великих родів».
Фактично йшлося не більше і не менше, як про повернення до ситуації початку 1591 року – до кримського вторгнення. Це показує, наскільки незначним виявився підсумок походу Газі II на Москву – так, кримці дійшли до стін столиці, але Кремль продовжував наполягати на своїх вимогах, начебто нічого й не було, і не боячись повторення.
З одного боку, ця позиція була не позбавлена логіки – Московія (вірніше, особисто Годунов) вважала себе переможницею, тому могла диктувати умови, а Крим переживав внутрішню кризу після поразки. Але з іншого, хан міг знову піти війною на північ, оскільки іншого способу відстояти свою думку у нього просто не залишалося. А з огляду на те, що війна зі Швецією все ще тривала, це могло стати для Кремля проблемою.
А щоб уникнути небажаного втручання Османської імперії у кримсько-російські відносини, 29 березня 1592 року до Стамбула був відправлений посланець Григорій Нащокін. Він мав з'ясувати позицію султана щодо союзу Московії з Персією, посилення російського впливу на Кавказі та нападів донців на турецькі володіння. Також Нащокін мав викласти московський погляд на проблеми посольського обміну з Кримом, долі астраханських Гераїв та кримського вторгнення 1591 року. Але прибув до Стамбула він лише у вересні, безнадійно спізнившись зі своєю місією – ще у квітні переговори Москви з Бахчисараєм знову були перервані війною.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
