Керч – найдавніше існуюче донині місто не тільки Криму, але і всієї Східної Європи. Однак тривала історія зіграла із цим місцем злий жарт – через сучасну забудову ранні шари міста вивчені вкрай погано. Але хоча Пантікапей і програє іншим античним поселенням у видовищності, у ньому теж є на що подивитися.
Земельний дефіцит, війни і внутрішньополітичні конфлікти стимулювали у VIII-VI ст. до н. е. Велику грецьку колонізацію. Північне Причорномор'я заселялося еллінами пізніше інших місць – позначався більш прохолодний клімат і войовничість кочівників. Проте, близько 645 року до н. е. на нинішньому острові Березань виникає Борисфеніда – перша колонія у цьому регіоні, потім – поселення у Таганрога (обидва не дожили до наших днів), а близько 615 року до н. е. був заснований і Пантікапей («рибний шлях»).
VI ст. до н. е. – час появи Феодосії, Німфея, Мірмекія, Тірітаки, Кіммеріка у Східному Криму, Калос Лімена, Керкінітиди і Херсонеса – у Західному, Фанагорії, Горгіппії, Гермонаси і Кеп – на Кубані. Всі вони спочатку представляли собою апойкії – повноцінні колонії, незалежні від метрополії, а потім виросли у поліси – міста-держави. Чисельність колоністів у кожному випадку коливалася від ста до тисячі осіб.
Перші поселенці влаштувалися на вершині гори Мітрідат (точніше – Верхньому плато Першого крісла). Там вони вирили житлові і господарські землянки, а потім обнесли все це стіною. Вона, щоправда, не допомогла – близько 540 року до н.е. місто було зруйноване скіфським нападом.
Однак життя на вершині гори не перервалося. Пантікапейці не тільки відбудували зруйноване, але розширили своє місто на північ і захід. Там знаходилися житла і госпбудівлі, зокрема, металургійний комплекс. Територія була не укріплена, і при появі кочівників жителі ховалися за відновлені стіни первісного поселення, яке тепер грало роль акрополя. На вершині виник теменос – священна ділянка для вівтарів. Між 510-м і 485 роком до н.е. там був зведений великий храм на честь Аполлона, який зовні, ймовірно, нагадував Парфенон. У цей же час на східних схилах виріс аристократичний квартал з повноцінними багатокімнатними житловими будинками з підвалами, а в західній частині міста виник ансамбль громадських будівель з розташованим в центрі толосом – круглою спорудою 15 м в діаметрі. Рядові городяни мешкали в 1-2-кімнатних будинках у північній частині.
Назад на 27 століть: стародавній Пантікапей у сучасній Керчі
Пантікапей вже тоді перевершував розмірами і впливом своїх сусідів на Керченському півострові. Почалося карбування власної срібної монети. Але у 480-х рр. місто знову пережило спустошливе нашестя скіфів – так що вцілілі жителі рили свої землянки прямо поверх величних руїн.
Ця подія стала переломною для всього регіону. Через Керченську протоку проходив шлях сезонної міграції скіфів на Кубань, і окремі загони, ймовірно, не раз нападали на грецькі поселення. Після хвилі руйнувань 540-х рр. до н. е. стіни з'являються і у маленьких містечках Мірмекії та Порфмії. Але цього було недостатньо, і близько 480 року до н. е. починається процес консолідації полісів Керченського півострова навколо головного міста. Очолювали відновлення Пантікапея і керували утворенням Боспорського царства Археанактиди, за яких виборна посада архонта перетворилася на спадкову. В антискіфський добровільно-вимушений союз, крім згаданих вище полісів, входила Тірітака. У столиці Боспору була зведена нова стіна з вежами висотою у 7-10 м і товщиною до 2,5 м, щоправда, місто так розрослося, що частина кварталів залишилася ззовні.
Через 42 роки влада перейшла до Спартока, фракійця за походженням, нащадки якого правили Боспором ще понад три століття. Сатир I (433 – 389 р. до н. е.) підпорядкував собі Німфей, народ синдів на Кубані і намагався завоювати Феодосію. Остання була приєднана вже за Левкона I (389 – 349 рік до н.е.), він же налагодив і випуск золотих монет. Обидва царі перетворили Боспор на одну з головних житниць Афін, що забезпечило масштабний імпорт високоякісних товарів з Греції. За Перісада I (344 – 310 рік до н.е.) були підкорені варвари Кубані аж до річки Дон (тоді – Танаїс).
Почалась золота доба Боспору. При території у 5 тис. кв. км і населенні у 150-200 тис. осіб, царство збирало достатньо хліба для потужного імпорту і утримувало найбільшу армію в регіоні. Для захисту понад 400 селищ від скіфів насипалися земляні вали поперек всього Керченського півострова (їх рештки видно досі). У 330-х рр. до н. е. мала місце війна зі скіфами, напружена, але, ймовірно, переможна.
Правда, з суто грецького царства перетворилося на греко-варварське, що позначилося не тільки на культурі, а й на занепаді політичних інститутів. Перісада навіть оголосили богом, а за його сина Євмела в Пантікапеї останній раз скликалися народні збори. У перші два століття вільна праця громадян-хліборобів переважала над рабською, але після великих завоювань соціальна структура суспільства змінилася. Верхівку складали грецька і варварська знать, а основним виробником стали залежні варвари: скіфи в європейській і синдо-меоти в азійській частині держави, – які вирощували зернові і бобові на царській землі і віддавали до скарбниці частину врожаю. Серед рабів також переважали іноземці. Вільні ж греки зосередилися на ремеслах, торгівлі та виноробстві. Саме грецькі майстри Боспору створювали для скіфських вождів легендарні золоті прикраси.
У пору розквіту Пантікапей розташовувався на площі у 100 га – уп'ятеро більшій, ніж Неаполь Скіфський! Гору оперізували земляні тераси з розміщеними там будинками. Цеглу і черепицю робили з місцевої глини у великих обсягах, місто було забезпечене водопроводом. Скільки людей жило тоді в місті – невідомо, але якщо співвідношення площі і населення Пантікапея порівнянні з такими в Ольвії та Херсонесі – то від 40 до 50 тисяч осіб!
Потужний флот, який базувався в гаванях Боспору, пов'язував державу із Середземномор'ям. Крім зерна, на експорт йшли шерсть, шкури, риба і, звичайно, раби. Пантікапей виступав навіть не стільки виробником, скільки посередником у скіфо-еллінських відносинах.
Греки зберігали свої традиційні вірування, але вся їхня культура, навіть традиційно консервативна поховальна, зазнали впливу варварів. Так гробниця одного з царів, можливо, Перісада, була виконана в наслідування скіфам – знаменитий Царський курган другої половини IV століття до н. е.
Як це буває за економічного підйому, розквітли науки і мистецтва. У містах були школи і театри (щоправда, поки жоден на Боспорі не відкопаний), з'явилися перші відомі за іменами філософи та історики.
І навіть повномасштабна громадянська війна 309 р. до н. е., якій на Крим.Реалії присвячена докладна оповідь, не погіршила положення царства. Переможець Євмел вів активну торговельну політику і очистив Чорне море від піратів.
Однак незабаром Боспор увійшов у смугу занепаду. Найбільш вірогідною причиною стала зміна клімату – врожаї зернових впали, а всі придатні землі вже були розорані. У III-II ст. до н. е. неукріплені землеробські селища зникають, виникають риболовецькі поселення, зростає значення виноградарства і скотарства. З одного боку, голод Боспору не загрожував, але з іншого – зменшення зернового експорту вибивало з-під економіки головну опору.
Друга проблема – натиск пізніх скіфів на західні кордони царства. Близько 270 року до н. е. абсолютна більшість селищ Східного Криму загинула у вогні. Розорення дрібних власників вело до збільшення числа залежних працівників у великих захищених маєтках, але скорочувало мобілізаційний ресурс війська. До того ж через брак доходів майже на півстоліття перервалося карбування монет. Царі все більше мусили покладатися на місцеві варварські ополчення.
Втім, Боспор встояв, його міста обзавелися новими стінами, а скіфи досить швидко переорієнтувалися на слабшу Херсонеську державу. Монетна реформа третьої чверті III ст. до н. е. поправила фінансові справи царства.
Продовжувала, незважаючи ні на що, розвиватися столиця. У II ст. до н. е. на північному схилі гори був зведений пританей – громадська будівля для вищих чиновників Пантікапея. Завдяки величним колонам ця споруда стала своєрідною візитною карткою міста для сучасних туристів. Зберігаються прикраси будинків – розписи, мозаїки і статуї.
Однак у середині II ст. до н. е. Боспору все ж довелося пережити серйозну кризу – на його азіатську частину почали тиснути сарматські кочівники. В результаті від влади Пантікапея відпали майже всі племена Кубані, активізувалися пірати кавказького узбережжя. Зрештою останні царі зі Спартокідів – Перісади IV і V – були змушені платити сарматам данину. Для другого з них, ймовірно, бездітного, ця ноша виявилася занадто великою. І коли близько 110 р. до н. е. понтійський полководець Діофант прибув на допомогу Херсонесу в його боротьбі зі скіфами, Перісад V оголосив про перехід Боспорського царства під владу Мітрідата VI Євпатора.
В історії Криму починався новий розділ.
