1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.
Продовження. Попередня частина тут
Джафер Одаман, мій перший учитель революції
Того дня я пішов до Джафера Одамана, якого раніше помітив у натовпі, теж одягненого у червону сорочку. У нього в Ялті був магазин книг, газет і канцелярських товарів. Я хотів розпитати його про речі, які займали мої думки. Коли я розповів, навіщо прийшов до нього, він привів мене до маленької кімнатки за магазином. Його очі блищали, він був схвильований. Він добре знав мого батька. Він знайшов надзвичайно важливим, що син селянина хотів зрозуміти «справу», і був задоволений цим. Так Джафер Одаман, який до трагічного кінця свого життя залишався чистою, кристально чесною і сердечною людиною, палаючою вірою в істину і революцію, пронизаною болем нашого народу, став моїм учителем революції. Він розповідав мені про утиски народу царизмом, про тиранію, про несправедливих і нещадних поміщиків, що пригнічують селян, про фабрикантів, які експлуатують робітників. Він часто повторював слово «свобода» або, на його жаргоні, «воля». Я чув про все це вперше. Він намагався пояснити мені, що таке свобода думки, слова, совісті і друку, він палко викладав, як політичні партії працюють для втілення цих ідей. Він говорив, що партії прагнуть створити в Росії республіку, що завдяки цим змінам ми здобудемо національні та релігійні права, що наші мірзи, так само, як і російські поміщики, вважають безземельних селян за рабів і що буде покладено, нарешті, край цій залежності. Слова, думки і цілі, про які я почув під час цієї більш ніж годинної промови, все перевернули у моїй голові і схвилювали мій розум…
Для досягнення тих цілей тисячі людей протягом багатьох років боролися із царизмом
Джафер розповідав, що для досягнення тих цілей тисячі людей протягом багатьох років боролися із царизмом, що безліч борців гине в ув’язненні, у вигнанні і у крижаних пустищах Сибіру. Він говорив про молодих людей, які кидають сім'ї, зневажають задоволення, діють у таємних організаціях, багато хто з них гинуть, але, незважаючи на це, їхні лави ростуть. Він розповідав із захопленням, а я відчував, що всією душею є з ними.
Я запитав, чому, раз революція буде відразу мати для нас сприятливі наслідки, наші солдати б'ють революціонерів нагайками і розганяють демонстрації. Він відповів: «Вони невільники, вони виконують накази… Винні ті, хто дає їм наказ: «стріляй»… Крім того, наш народ не розуміє цих ідей, він темний…».
Я сказав йому, що тільки-но перейшов до третього класу рушдіє у стамбульській школі «Numune-i Terakki», і що до сих пір не чув про те, про що він говорить. Я запитав, де б я міг дізнатися про це. Він відповів, що у Туреччині не говорять про ці справи, що турецький султан, подібно до царя, є ворогом цих ідей і нищить тих, хто про них замислюється. Він додав, що молодотурки [натхненники революції 1908 р., після якої Туреччина перетворилася на конституційну монархію] для пропаганди цих ідей видають у Європі газети і відправляють їх до тюркомовних країн… Молодотурки… про них я теж почув вперше…
Я сказав Джаферу, що ніколи не стикався з цими ідеями у газеті «Терджиман», яка регулярно приходила моєму батькові. Він відповів: «Наш «Терджиман» не підходить для цих цілей, він йде іншим шляхом», – і запросив мене заходити поговорити з ним щоразу, коли я буду у місті…
Як завжди, так і цього разу, коли ми поверталися з Ялти до нашого села, на возі були кілька друзів мого батька. Оскільки включатися у розмову батька з дорослими суперечило звичаям і правилам виховання і уважалося вкрай недоречним, я задовольнявся слуханням їхніх розмов. Вони говорили про події у Ялті, їх засмучувало, що наша молодь теж брала в них участь. Всі зійшлися в одному: потрібно негайно покінчити з цією анархією…
Мої погляди були цілком іншими, я бажав, щоб це тривало якомога довше, я хотів, щоб призвідники розрухів перемогли. Власне, я і не слухав, про що вони говорили, я по пам'яті повторював те, що говорив Джафер. Його слова запали мені глибоко душу і оволоділи моїм розумом…
Ті, хто нічого не бажає для себе, що не вагаються йти на смерть, для благополуччя народу гинуть у в'язницях і у крижаних пустищах Сибіру… Я полюбив їх і вирішив наслідувати їхній шлях…
З тих пір я часто їздив у місто, і кожного разу відвідував Джафера. Я чув від нього вісті про події у Москві, Санкт-Петербурзі, Баку, Одесі, Ак'ярі. Від нього я дізнався і про вихід у море повсталого броненосця «Потьомкін» [повстання на кораблі тривало з 14(27) червня по 25 червня (8 липня) 1905 р.].
Погром
Погроми охопили всю Росію. Багато євреїв з Ялти сховалися у татарських селах, наш народ надав їм захист і гостинність. У зв'язку з цим кружляв слух, що з цієї причини росіяни нападуть на село Дерекой, що лежить у кілометрі від Ялти, в глибині суходолу. Наші лази [тут – кавказький народ], які приїхали з околиць Трабзона в Туреччині, щоб працювати в Ялті і околицях пекарями і садівничими, заявили, що у разі нападу на село вони захищатимуть його, і зробили деякі приготування. У місті трудівники оголосили страйк. Робітники порту не працювали, кораблі не розвантажувалися. Доходили вісті, що стоїть також залізниця і не ходять кораблі…
У третьому класі рушдіє
Коли це все відбувалося навколо, я спішно покинув Крим. Приплив до Стамбула. Останній клас рушдіє я також закінчив з гарною оцінкою. Протягом цього року, хоча я з усіх сил працював над навчанням, мою голову займали думки про революцію. Я більше не хотів, як раніше, вигукувати у класі хором: «Хай живе султан».
Я більше не хотів, як раніше, вигукувати у класі хором: «Хай живе султан»
Однак, з іншого боку, я не розумів, в чому полягає зло султанських правлінь, я не знав і не розумів, яким чином відбивається на моєму житті султанська тиранія і жорстокість. У Стамбулі я ні з ким не розмовляв про ці справи. Як тільки закінчилася школа, я повернувся до Криму.
Перша смерть
Не знаю, чому, можливо тому, що часто бачив його уві сні, я постійно думав про мого молодшого брата Вехбі. Я купив йому у Стамбулі кілька подарунків. Як тільки я висадився в Ялті, я поцілував руку батька і раніше ніж про інших, найперше запитав про Вехбі. Батько сказав: «Усі здорові, чекають на тебе», – і, не дивлячись мені в очі, швидко кинув пару слів візнику. Тоді я помітив на батьківському обличчі хвилю смутку і болю. Під час дороги мій батько весь час курив цигарки. На возі разом з нами їхав родич батька, який приїхав до Ялти, аби привітати мене, і [Кьосе] Мустафа Ага. Я говорив з ними і постійно розповідав про іграшки, які віз для Вехбі. Коли ми були вже поруч із селом, мій батько раптом, як ніби прокинувшись від глибокого сну, перервав мовчання і почав тихо говорити мені, що кілька місяців тому мій брат захворів, під час хвороби питав про мене і не випускав з рук моєї фотографії… Я завмер. Не витримав і нетерпляче запитав: «Але тепер він уже одужав?». Батько зітхнув, схилив голову і, не дивлячись на мене, сказав: «Доля… доля…». Я зрозумів – біда. До самого села я не міг стримати сліз.
Мама, як тільки побачила мій стан, з риданнями обняла мене… «Аллах тебе простить… Аллах тебе простить…» [традиційні тюркські мусульманські жалощі], – продовжувала повторювати вона… Цей випадок викликав глибоке страждання у моїй душі… Так я вперше пізнав біль смерті…
Батько – представник 34 сіл
У Росії стали з’являтися почасти конституційні уряди. Була відкрита [Державна] Дума. У Криму почала виходити газета «Watan Hadimi» [«Слуга вітчизни»]. Батько, за підтримки молодих патріотичних купців з Ялти, був обраний представником 34 прилеглих сіл замість Хасана Галави, який більше 30 років дуже зле виконував цей обов'язок. Батько почав роботу в цей важкий період. Більше, ніж у селі, він залишався у Ялті, об'їжджав села, відповідав за стосунки селян з урядом і вирішення виниклих проблем.
У батька також був склад зерна в Ялті. Наші отари овець збільшилися. Влітку вони паслися на гірських лугах, взимку на околицях Ак'яра. Батько також домовився про поставку тютюну для певної великої фабрики.
Далі буде
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту
