«Поки в Києві ділили портфелі, на Крим махнули рукою»: Анатолій Могильов ‒ про анексію Криму

Екс-голова Ради міністрів АРК Анатолій Могильов 5 червня повідомив, що готує матеріали для звернення до Державного бюро розслідувань України, «з вимогою покарати політиків і чиновників, винних у здачі Криму». На його думку, частина керівництва країни тоді «вчинила державну зраду, не відреагувавши на появу озброєних людей без розпізнавальних знаків на півострові».

Хто винний і може нести відповідальність за кримські події п'ятирічної давності, в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорюють ведучий Сергій Громенко та український політик, екс-голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим Анатолій Могильов, юрист-міжнародник, колишній постійний представник президента України в Криму Борис Бабін, а також голова громадської організації «Сила права» екс-віце-прем'єр Автономної Республіки Крим Андрій Сенченко.

​‒ Пане Анатолію, ви говорите, що українські чиновники у 2014 році здали Крим, але водночас, згідно з офіційною риторикою української влади та резолюціями міжнародних організацій, Крим був анексований Росією. Чи немає тут суперечності?

Могильов: На анексію Криму, яка відбулася, потрібна була адекватна реакція української влади, чого ми, на жаль, не отримали. Я вважаю, що неадекватна реакція, її відсутність, на події в Криму в лютому 2014 року й привела до анексії. Я вважаю, що за цю бездіяльність окремі чиновники зобов'язані відповідати. У нас є юридична компанія, яка займатиметься цим питанням. Чому звертаємося саме до Державного бюро розслідувань, а не в іншу структуру? Сьогодні вищі посадові особи підслідні саме ДБР. Необхідно проводити ретельне розслідування, а ми не можемо мати доступ до багатьох матеріалів державного рівня щодо рішень, які ухвалювалися в той момент. Я не можу отримати рішення Ради національної безпеки та оборони або нормативні документи Міноборони, а ДБР може.

‒ Пам'ятається, вас як голову Радміну Криму в момент анексії також звинувачували в бездіяльності під час тих подій.

Могильов: Так, ніби я міг щось зробити. В межах тих повноважень, які були у мене, я виконав все, що міг. Мене запитують, чи відчуваю я якусь провину. Я скажу так: може, тільки в тому, що я стукав кулаком у київські двері, а треба було стукати ковадлом. В той момент усі шляхи комунікації, які були у мене з Києвом, я використовував ‒ усі до одного. Я збирав повну нараду всіх силовиків Криму, при мені вони доповідали за усіма своїми лініями, а я доповідав за лінією Адміністрації президента, Кабміну про те, що у нас відбувається.

‒ Ви вважаєте, що за здачу Криму відповідальні тільки київські політики?

Могильов: Це була збройна агресія. Це були озброєні люди, добре навчені. На кадрах, які ми передавали до Києва, було добре видно, що це не «народне ополчення». Коли я намагався вести з ними переговори, я побачив, що там за всіма правилами військової науки розставлені вогневі точки. У таких ситуаціях ухвалюються тільки два рішення: перше, про проведення антитерористичної операції, тому що люди, які захопили будівлі, не мали ніяких розпізнавальних знаків і мали ознаки терористів. Варіант другий ‒ якщо почалися розмови про можливе відділення, втрату території, необхідно вводити воєнний стан. Всі ці алгоритми виписані в низці документів. Обов'язки президента тоді виконував Олександр Турчинов, і як колишній голова СБУ він мав знати алгоритм дій. Антитерористична операція проводиться за лінією СБУ. Я мав розмову з цього приводу з Валентином Наливайченком, який практично виконував обов'язки керівника СБУ. У такій операції беруть участь внутрішні війська, СБУ та МВС. Що стосується воєнного стану РНБО має оцінити ситуацію й запропонувати президенту запровадити це положення.

‒ Чому його не запровадили?

Могильов: Тут може бути кілька аспектів. Була чиясь особиста зацікавленість не запроваджувати. Якщо пам'ятаєте, київські політики потім говорили, що їм хтось не радив так робити. Другий варіант ‒ можливо, хтось був сам зацікавлений, підозрюю, через матеріальну винагороду, проводити такі заходи. І третій ‒ небажання займатися жителями Криму, які на наступних виборах потенційно не були б виборцями тих політичних лідерів, які прийшли до влади в 2014 році. З моєї точки зору, люди, які не ухвалили це рішення, вчинили державну зраду. Зрадили всіх тих людей, які жили в Криму, особливо військових. У мене серце обливалося кров'ю, коли я бачив наших офіцерів зі зв'язаними руками на території військових частин. Ось тому ДБР має підняти всі накази.

‒ Чому ви не залишилися на своїй посаді, якщо розуміли, що озброєні люди захопили Раду міністрів і змусили кримських депутатів ‒ можливо, навіть без кворуму ‒ ухвалити потрібні рішення?

Могильов: Щоб залишатися на посаді, необхідно мати важелі управління. В той момент я був позбавлений всіх важелів управління. Формально в ЗМІ пройшла інформація про те, що Верховна Рада Криму відсторонила мене від посади. За Конституцією саме вона призначає і звільняє прем'єр-міністра за поданням президента країни. Це рішення було опубліковане всюди, тому фактично я перестав бути прем'єр-міністром Криму. Навіть більше, за день до того я повідомив у Київ, що таке рішення готується, давайте ухвалювати адекватні рішення. Пропонував повторити досвід 1994 року, коли за президента Юрія Мєшкова, який вже запроваджував валюту російську, приїхала компетентна комісія на рівні Радміну Криму. Вони сіли разом з усім керівництвом і обговорювали питання, що робити, щоб цю ситуацію нейтралізувати. Крим отримав окремі повноваження в межах автономії, конфлікт був залагоджений. Якби такі дії зробили у 2014 році, я впевнений, що така розмова відбулася б на території Криму. Навіть більше, якби запровадили воєнний стан у Криму, то на підставі закону про воєнний стан будь-які звільнення чиновників законом заборонені. Вони б усі входили у військову адміністрацію й працювали на своїх постах. Воєнний стан ніхто не запровадив. Я міг би сісти в якомусь офісі і, набундючившись щоки, говорити, що залишаюся чинним прем'єром, тільки від цього нічого б не змінилося. Але в червні 2014 року рішенням Київського адміністративного суду рішення про моє звільнення було визнане незаконним. Я перебував на території України, але ніхто не поставив питання, давайте щось робити. Певно, українській владі це було не потрібно.

‒ Тобто фактично ви знали, що парламент Криму захоплений російськими військовими, але погодилися з рішення про звільнення?

Могильов: Зачекайте, а хто протидіяв цьому захопленню якось у нас в країні? Ніхто? Тому захоплений він чи ні ‒ інше питання. Формально оголошено про моє звільнення ‒ після цього голова Верховної Ради (Криму ‒ КР) провів прес-конференцію, на якій повідомив про це журналістам. Я юрист, я міркую категоріями закону. Чи законно це було ухвалено чи ні ‒ інше питання.

‒ Борисе, чи може позиція Анатолія Могильова про те, що українські чиновники нібито здали Крим, нашкодити державній позиції України в міжнародних судах?

Бабін: Це суттєво не вплине на міжнародний порядок денний. Навіть більше, будь-які зусилля щодо покарання винних варто тільки вітати на всіх рівнях, тому що ситуація лютого-березня 2014 року, коли одні видають накази, які не виконуватимуться, а інші їх не виконують, знаючи, що не буде ніякого покарання, має завершитися певними вироками. Все це буває смішно чути, коли чиновники говорять, що покірно йшли у відставку, представники МВС не могли стріляти, а в СБУ не знали, де склад зброї. Проблема не тільки у владі в Києві, хоча я впевнений, що питання про дії тих, хто в Києві загрався у шахи, має бути на порядку денному.

‒ Сам Анатолій Могильов може стати фігурантом цієї справи чи ні?

Бабін: Якщо щодо київських посадовців доказова база зберігається в Адміністрації президента, то з приводу кримських зараз дуже зручно в Києві розповідати що завгодно, знаючи, що всі матеріали абсолютно в інших архівах. Тут я не хочу нікого конкретно звинувачувати, але це дуже широке коло осіб.

‒ Андрію, а ви як сприймаєте ті події, про які ми говоримо з Анатолієм Могильовим?

Сенченко: Я на момент захоплення будівель Радміну та Верховної Ради Криму був народним депутатом України. Не чекаючи ніяких команд, я прилетів до Криму 23 лютого. Ми зустрілися з Анатолієм, і ми поїхали разом у розташування кримського «Беркута». Я мав розмову з Олександром Турчиновим, Арсеном Аваковим, мав певні можливості спілкуватися з кримськими силовиками. Я виклав їм позицію нової влади, яка лише формувалася, пояснив їм, що не буде ніяких репресій необґрунтованих. Навіть більше, я залишив свій особистий телефон, щоб мені повідомляли про необґрунтовані дії проти них. Спілкування було складним, поступово ми лід розтопили, але там уже в усіх кутках у залі були добре підготовлені люди, які намагалися все це зривати. У «Беркуті» мені сказали, що готові охороняти громадський порядок на вулицях, і не більше того. Потім я зустрічався з командним складом внутрішніх військ. Публіка, яка пройшла Майдан, частково була деморалізована. Очікувати, що вони змогли б ефективно виконувати завдання, не варто. Що стосується військових, я безпосереднього відношення до них не мав... Я добре розумію, що тодішня армія ніколи не воювала. Пан Могильов підтвердить, щоб дістати пістолет і застрелити людину, яка навпроти стоїть, треба подолати певний психологічний бар'єр. Але я в шкурі Анатолія не сидів, мені складно оцінити ситуацію.​

‒ Ви теж вважаєте, що українська влада зробила недостатньо?

Сенченко: З 23 лютого до 26 лютого включно можна було зробити певні кроки. Я намагався підштовхнути людей, які мали на це повноваження. Потрібно було змінити цивільну владу в Криму, серед інших і Анатолія Могильова. Це не питання якогось там мого ставлення ‒ просто мала прийти київська влада. Могильов був представником минулої влади, яка тікала. Він же не уявляє Київ, про що там домовлятися? Я підштовхував цю історію, але там почалися певні інтриги, і представники формованої коаліції відмовилися щось окремо щодо Криму вирішувати. А я вважав, щодо Криму необхідно було в першу секунду вирішувати. У підсумку все це відклали на термін після формування уряду України 27 лютого.

Могильов: Андрій основну річ сказав: поки в Києві ділили портфелі, на Крим махнули рукою. Ось ми й отримали те, що отримали ‒ саме через відсутність адекватного рішення саме в Києві... Взагалі, за 5 років будь-яких ефективних шляхів вирішення проблеми Криму українська влада, на жаль, не запропонувала.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної ради Криму, сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялися визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму та Севастополя відбувся не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія ввела Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними й засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова й називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму та Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

​(Текст підготував Владислав Ленцев)