У ці дні мас-медіа України чимало пишуть про 80-і роковини офіційного початку страхітливого явища, пізніше названого Великим терором. Мовляв, 5 серпня 1937 року, згідно з оперативним таємним наказом НКВС СРСР №00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців й інших антисовєтських елементів» на європейській частині Союзу, почалися масові арешти та безсудні розстріли всіх, хто ввижався владі «підозрілим», а тому числі й представників цієї влади. З серпня 1937-го і до листопада 1938-го тільки на виконання цього наказу було ув’язнено від 800000 до 820000 осіб, із них від 350000 до 445000 були страчені за вироками партійно-чекістських «трійок», решту відправили до ГУЛАГу.
Почалася ця «чистка» з тих, хто під час колективізації був оголошений куркулем, членів їхніх родин, «підкуркульників» тощо. Потім пішло «очищення» таборів від в’язнів, що раніше потрапили туди за політичними мотивами; на підставі цього наказу в урочищі Сандармох (Карелія) розстріляли низку першорядних достойників української культури. А потім «червоне колесо» закрутилося на повну силу – загалом по СРСР лише до середини листопада 1938-го «трійки» винесли 681 тисячу 692 негайно виконаних смертних вироки, а близько двох мільйонів осіб відправили до таборів ГУЛАГу…
Масштаби тодішніх трагедій і злочинів вражають. Але хоч-не-хоч, а постає запитання: невже ж Великий терор був розпочатий НКВС СРСР? Невже його ініціатором й організатором був «залізний нарком» і «славетний чекіст» Микола Єжов, що очолював це «відомство»? І хто встановлював «плани» з арештів і розстрілів, які спускалися «згори» в кожну республіку й область, а там ретельно виконувалися й перевиконувалися?
Ба більше: у січні 1937-го у Москві був проведений відкритий процес у справі «Паралельного антисовєтського троцькістського центру». У березні були викриті «японо-троцькістські диверсійні групи у нафтовій промисловості». У травні – викрита «змова фізкультурників», які начебто «вели активну роботу з підготовки терористичних актів проти керівників ВКП(б)». У травні – заарештована група військовиків найвищих рангів, звинувачених у «військово-фашистській змові» в Червоній армії. У червні відбувся блискавичний закритий процес над учасниками цієї «змови» (Тухачевський, Уборевич, Якір, Примаков та інші) та почалися арешти «причетних до змови». У червні ж було викрите «тюрксько-татарське націоналістичне підпілля» в Азербайджані, Криму, Татарстані, Узбекистані, Таджикистані, Казахстані. Нарешті, у липні розпочалася «німецька» операція НКВД, спрямована проти тих антифашистів, які мали необережність утекти від Гітлера до Сталіна, проти безпартійних фахівців із Німеччини й Австрії, яких тоді чимало працювало в СРСР, і проти власне «совєтських» німців. 4/5 заарештованих під час цієї операції у 1937-38 роках розстріляли; до речі, з 55 тисяч цих жертв чверть була родом з України або працювала в УРСР…
Та головне інше. Із 23 лютого по 5 березня 1937 року у Москві відбувся пленум ЦК ВКП(б), на якому з програмною промовою, що обґрунтовувала необхідність масового терору, виступив Йосиф Сталін. І саме після цього пленуму та на виконання його рішень закрутилося «червоне колесо». Адже НКВС був лише «караючим мечем в руках партії», інструментом її політики, а тому Єжов нічого важливого не вирішував – він лише виконував настанови «директивних органів» (політбюро ЦК) й «інстанції» (особисто Сталіна).
Доленосний пленум
Які ж настанови дав Сталін партії й «органам» у промові на тому пленумі? Навколо повно шкідників і ворожих агентів. «Поки є капіталістичне оточення – будуть і шкідники, диверсанти, шпигуни, терористи, яких засилають у тили Совєтського Союзу розвідувальні органи іноземних держав». Їх так багато, що не можна довіряти навіть своїм колегам і соратникам, адже «сучасні шкідники, які володіють партійним квитком, обдурюють наших людей на політичній довірі до них як членів партії, використовуючи політичну безтурботність наших людей». При цьому жодні практичні успіхи не є гарантом політичної благонадійності. «Жоден шкідник не буде весь час шкодити, якщо він не хоче бути викритим у найкоротший строк. Навпаки, справжній шкідник повинен час від часу показувати успіхи у своїй роботі, бо це – єдиний засіб зберегтися йому як шкіднику, втертися в довіру та продовжувати свою шкідницьку роботу». Загальний висновок Сталіна – в міру наближення до «світлого майбутнього» сила опору «шкідників», «агентів» і «ворогів народу» постійно зростатиме, тобто попереду моря крові та сліз, попереду перетворення недовіри всіх до всіх і пошуку «прихованих ворогів» на максими суспільного життя, попереду «зачистки» не лише запідозрених у ворожій діяльності, а й членів їхніх сімей, друзів і знайомих.
На виконання цих загальних настанов політбюро ЦК ВКП(б) ставило перед НКВД конкретні завдання, які, у свою чергу, деталізувалися у підписаних Миколою Єжовим наказах. Так, на початку липня 1937-го політбюро ухвалило рішення «Про антисовєтські елементи», реалізацією якого стали відповідні накази, в тому числі – наказ №00447, а наприкінці липня – вказівку про дозвіл застосовувати «засоби фізичного впливу» на допитах під час слідства щодо «контрреволюційних злочинів», тобто про основний інструмент отримання «зізнання – цариці доказів» (термін прокурора СРСР у 1935-39 роках Вишинського), на підставі якого відправляли на смерть і того, хто зізнався у своїх «злочинах», і тих, на кого він вказав.
До речі: сталінська настанова про пошук «ворогів народу» серед «своїх» мала одним із результатів те, що з 73 промовців на лютнево-березневому пленумі 56 у 1937-40 роках були розстріляні, а 2 самі вкоротили собі віку…
Старт Великого терору
Як на мене, то вважати, наче Великий терор розпочався з виконання наказу Єжова, – це щось на кшталт того, щоби вважати, скажімо, наче політ першого космонавта планети Юрія Гагаріна мав початком вихід його космічного корабля на навколоземну орбіту. Насправді ж цей політ почався, коли в командному бункері на космодромі пролунала команда: «Ключ на старт!», коли на повну потужність запрацювали маршові двигуни і ракетоносій відірвався від стартового столу. Швидкість польоту тоді ще була порівняно незначною, але вона все зростала і зростала, падали вниз відпрацьовані ступені, – й от, нарешті, перша космічна швидкість була набрана й корабель із космонавтом на борту опинився на орбіті.
Схожим чином Микола Єжов був виведений на «високу політичну орбіту», але свій «корабель» конструював не він, а партія більшовиків, і команду: «Ключ на старт!» – давав не він, а відомо хто. 5 серпня 1937 року Великий терор був лише «виведений на високу політичну орбіту», а розпочався він відповідною сталінською командою і рішенням пленуму ЦК ВКП(б).
Прив’язка ж початку Великого терору до 5 серпня, до наказу №00447, як на мене, є усвідомленою чи непродуманою спробою зіпхнути все на «органи», на їхнього керівника («єжовщина»!), вивівши з-під удару ВКП(б) і її генсека. Зрозуміло, чому таке робиться в Росії, а от чому в Україні – ні.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
