Спеціально для Крим.Реалії
12 липня 2017 року ‒ ювілей легендарної кримськотатарської співачки Сабріє Ереджепової.
Сабріє народилася 12 липня 1912 року в Бахчисараї в інтелігентній родині. Її батько, учитель Керім Джемілєв, був дуже освіченою людиною, а мама Саїде-ханум писала вірші, знала безліч народних пісень. Саме у спадок від матері Сабріє дістався дивно гарний голос, який згодом зробив її знаменитою співачкою. Завдяки Саїде-ханум дівчинка з раннього дитинства знала кримськотатарські мелодії та музичний пісенний фольклор.
Після закінчення початкової школи Сабріє продовжила навчання в Сімферопольській зразковій дев'ятирічній школі. Тут одним з її педагогів був філолог та історик, людина енциклопедичних знань Осман Акчокракли. Учитель помітив яскраву музичну обдарованість дівчинки, приносив їй читати додаткову художню літературу, п'єси. Згодом Сабріє з вдячністю згадувала педагога, доля якого склалася трагічно: як і десятки інших представників кримськотатарської інтелігенції, Осман Акчокракли був заарештований і розстріляний 17 квітня 1938 року...
Її перший вихід на сцену відбувся на вечорі на честь ювілею знаменитої актриси Сари Байкіної ‒ Сабріє з'явилася у складі хору. Дівчина продовжила навчатися співу у прекрасного педагога Варвари Карпівни Ханбекової ‒ знавця кримськотатарської музики. Після закінчення школи Сабріє деякий викладала в семирічній школі в селі Тав-Бодрак Бахчисарайського району, але мрія про сцену не покидала її...
Уже через два роки дівчина розпочала працювати в Кримському радіокомітеті. Тут тоді працювало ціле сузір'я, найкращі кримськотатарські музиканти ‒ співачки Едіє Топчи і Зейнеп Люманова, композитори і диригенти Яя Шерфедінов, брати Рефатови ‒ Асан та Решат... Всього ‒ близько 150 осіб. Талант молодої співачки розкрився по-справжньому.
Через чотири роки Сабріє взяла участь в першому Всесоюзному радіофестивалі у Москві. Вона виконала написану для неї композитором Асаном Рефатовим пісню «Два пугача» («Екі пугьу») та «Ногайські частівки» («Ног'ай бейітлері»). Виступ відбувся з величезним успіхом ‒ їй аплодували, багато разів викликали на сцену. 1937 року у фільмі Київської кіностудії Українфільм «Запорожець за Дунаєм» Сабріє виконала дві пісні ‒ «За вікном падає сніг» («Пенджереден к'ар гелір») і «Я був змушений» («Меджбур олдим»).
Через два роки у Москві Сабріє чекає новий успіх. Вона представила Кримську АРСР на I Всесоюзному конкурсі естради в номінації «Вокал». «З якого кримського саду цей соловей?» ‒ поцікавився один з членів журі. Під акомпанемент скрипки Аппаза-уста Сабріє виконала пісню «Меджбур олдим» і повернулася додому з дипломом «Талановитій молодій співачці».
Рік по тому її удостоїли високого звання Заслуженої артистки Кримської АРСР. Сабріє виступала на сцені Кримськотатарського театру в Сімферополі.
Однак потім настали важкі часи... У період роботи в Кримському радіокомітеті величезну допомогу їй надала родина музиканта Мамута Рефатова. Його старший син, Решат Рефатов, був її музичним редактором. Сталінський режим жорстоко розправився з цією сім'єю. Батько і молодший син Мамута, Асан Рефатов ‒ чудовий композитор, автор першої опери кримськотатарською мовою «Чора Батир» ‒ були розстріляні, Решат Рефатов після арешту 1937 року двадцять років провів у сталінських таборах.
Не менш страшні дні були попереду. 22 червня 1941 року до Криму прийшла війна, і вже через кілька місяців півострів опинився в окупації... 1943 року трупа Кримськотатарського театру була вивезена до Румунії, де ледве заробляла собі на прожиток. Але і прихід Червоної Армії до Румунії в серпні 1944 року не радував. Артисти вже знали, що таке бути військовополоненими і остарбайтерами. У себе на батьківщині вони вважалися зрадниками. Хтось так і залишився на чужині, але більша частина повернулася до СРСР, хоча і було зрозуміло, що чекає їх там незавидна доля...
У травні 1944 року весь кримськотатарський народ був повністю депортований з Криму. Пройшовши перевірочно-фільтраційні комісії, Сабріє нарешті дісталася до Середньої Азії: в глухому занедбаному Таджикистанському кишлаку вона знайшла сина Марлена. А вже через кілька років її чекало нове випробування... 15 вересня 1950 року її заарештували ‒ за те, що вона перебувала на окупованій ворогом території; вирок ‒ 7 років таборів.
На одному з етапів Сабріє зустріла сина Марлена, засудженого за сфабрикованою проти нього кримінальною справою. Уже після смерті Сталіна і ХХ з'їзду партії, у березні 1956 року, справу стосовно співачки припинили за відсутністю складу злочину, і вона нарешті знайшла свободу.
А 1957 року, після зняття з кримських татар статусу спецпереселенців ‒ без права повернення на батьківщину, ‒ в Ташкенті з'явився кримськотатарський ансамбль пісні і танцю «Хайтарма». Його художнім керівником став композитор Ільяс Бахшиш. Сабріє Ереджепова стала солісткою колективу, який довгі роки далеко від батьківщини працював над збереженням кримськотатарської музичної культури. 1964 року Ереджеповій було присвоєне почесне звання Заслуженої артистки Узбецької РСР.
Сабріє Ереджепова ‒ гордість нашого народуМіневер Ідрисова
Багато років проіснував творчий союз Сабріє Ереджепової і талановитого композитора Кабула Сеїтвелієва, який дав чудові плоди ‒ улюблені й понині кримськими татарами пісні. Про батьків і людей, які зустрілися на її шляху, про творчість і круті повороти долі Ереджепова розповіла в книзі спогадів «Мої тернисті дороги».
Прославлена співачка, справжня зірка Сабріє Ереджепова померла в Ташкенті влітку 1977 року. В останню путь її проводжали сотні людей ‒ вдячні шанувальники її таланту, друзі та учні... А люди старшого покоління досі пам'ятають легендарну співачку.
Міневер Ідрисова, як і багато кримських татар, зберігає у себе вдома старенькі платівки з піснями Сабріє Ереджепової. «Минулого року ми в Мелітополі організували вечір пам'яті Сабріє-апте, ‒ каже Міневер. ‒ Про складні перипетії її долі, про те, що вона довго була в таборі, я дізналася порівняно недавно, але пісні її ми завжди любили, вони звучали в кожному кримськотатарською будинку. Платівки привозили наші співвітчизники з Ташкента. Сабріє Ереджепова ‒ гордість нашого народу»...
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
