Доктор історичних наук Тарас Чухліб написав кілька наукових робіт, присвячених відносинам українців із тюрками – Кримським ханством та Османською імперією. Про своє бачення спільної боротьби корінних народів за відновлення територіальної цілісності України співробітник Інституту історії Національної академії наук розповів Крим.Реалії.
– Тарасе Васильовичу, до анексії Криму кримськотатарське питання для українських політиків та істориків було друго- чи навіть третьорядним. Чому?
– Не можу відповідати за політиків, але для українських істориків питання вивчення історії Криму і кримськотатарського народу ніколи не були «друго- чи третьорядними». З 1991 року проведено десятки (якщо не сотні!) міжнародних і всеукраїнських конференцій із цього питання. Я особисто неодноразово брав участь у багатьох таких форумах у Сімферополі, Ялті й Бахчисараї.
Багато моїх колег уже приблизно два десятки років досліджують історію Кримського ханства. Ще 1991 року в системі Національної Академії наук України було створено Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського, а в структурі Інституту історії України НАН України з 2006 року діє Тюркологічний центр (сьогодні це Центр вивчення причорноморських цивілізацій). При Інституті української археографії та джерелознавства НАН України ім. М. Грушевського діє сектор східних джерел. 2011 року був створений Інститут Всесвітньої історії НАН України, який також вивчає минуле Криму.
Крім того, українські вчені проводили у Криму культурно-просвітницьку роботу. Зокрема, ми з колегами читали лекції й виступали з презентаціями своїх книг у Сімферополі, Севастополі й Керчі, постійно відправляли наші наукові видання в кримські бібліотеки. Однак, очевидно, цього всього було мало.
– Що змінилося після анексії?
Із початку нової окупації Кримського півострова наукове співтовариство України звертає більше уваги на висвітлення як історії Криму в цілому, так і минулого й сьогодення українсько-кримських відносин
– Із початку нової окупації Кримського півострова наукове співтовариство України звертає більше уваги на висвітлення як історії Криму в цілому, так і минулого й сьогодення українсько-кримських відносин. Починаючи з 2014 року проведено багато представницьких наукових форумів і семінарів, побачили світло фундаментальні збірники наукових праць із історії Криму, де серед іншого висвітлюється ранньомодерна епоха у взаєминах між Українським гетьманатом і Кримським ханством.
– Чи є проблеми з доступом до документів, артефактів?
– В умовах окупації півострова Росією надзвичайно важливо досліджувати історію відносин українців і кримських татар. Звичайно, доступ до архівів і бібліотек Криму для українських істориків зараз закритий, але досить багато документів і матеріалів уже опубліковані й відцифровані або перебувають, наприклад, в архівах Польщі й Туреччини, де можуть працювати вчені з України. Тому потрібно організувати потужний академічний Інститут Криму в Києві, який би координував наукові розробки й об'єднував вітчизняних і зарубіжних дослідників-кримознавців.
– Зростання активності кримських татар на півдні Херсонської області в останні кілька років викликав роздратування місцевих жителів і обурення серед деяких українських патріотів. Наскільки обгрунтовані протести українців?
– Протягом певних періодів на ці землі поширювали свою владу скіфські царі, хозарські кагани, половецькі й азовські мурзи, золотоординські та кримські хани. Зрештою, турецькі султани володіли цією територією значно довше, ніж російські царі. Активне заселення Херсонщини українським народом почалося з кінця XVIII століття, однак до того тут проживали і кримські татари. Думаю, що конфлікти викликані з одного боку скрутною економічною ситуацією, а з іншого – підбурює з-за меж України ворожими силами.
За допомогою потужних інформаційних технологій, які деформують історію на догоду загарбницької політики, в свідомості жителів Херсонщини насаджуються нові імперські міфи. Цьому можна протиставити тільки державну підтримку розвитку загальнонаціональної історичної науки, культури й освіти, а головне – популяризацію через засоби масової інформації власного історичного минулого. А його ще треба виробляти.
Відносини між між Українським гетьманатом і Кримським ханством позначали такими поняттями, як «братство», «спорідненість», «любов», «дружба», «вічний мир», «святий мир», «союз», «ліга»
У другій половині XVII – початку XVIII століття відносини між між Українським гетьманатом і Кримським ханством позначали такими поняттями, як «братство», «спорідненість», «любов», «дружба», «вічний мир», «святий мир», «союз», «ліга» й інші. З 1709 до 1734 року значна частина запорізького козацтва на території сучасної Херсонщини перебувала під протекторатом кримських ханів. Гетьманські уряди Кирила Розумовського й Запорізької Січі підтримували відносини з кримськими ханами включно до 1775 року. А кошовий отаман Петро Калнишевський хотів відновити військово-політичний союз із Кримським ханством і Османською імперією – що стало однією з причин знищення Січі російськими військами. Все це треба знати й популяризувати.
– Що, на Вашу думку, слід зробити політикам і вченим, щоб запобігти напруга і протистояння між українцями і кримськими татарами після звільнення Криму?
– Я прихильник поступових кроків. Давайте спочатку звільнимо Крим від загарбників, а потім будемо думати про те, як разом мирно жити на своїй Батьківщині. Кримський півострів є спільною батьківщиною як для кримських татар, так і для українців. Думаю, держава буде в змозі забезпечити вільний розвиток там корінних народів.
