18 лютого 2017 року виповнилося 80 років ветерану кримськотатарського національного руху Шефіці Консул. Вона належить до того покоління активістів руху, для яких справою життя стала боротьба за повернення кримських татар на історичну батьківщину й відновлення прав репресованого народу.
Шефіка Консул (у дівоцтві Іслямова) народилась у Криму, у красивому селі Коккоз неподалік від Бахчисарая. Дитинство було важким, дівчинку виховувала бабуся. 18 травня 1944 року, як і інших кримських татар, сім'ю виселили з Криму.
Незважаючи на скруту перших років вигнання, Шефіка добре навчалася, любила читати, співати ‒ музичні здібності вона успадкувала від батьків. По сусідству з нею в Самарканді жила Айше Консул, із якої Шефіка потоваришувала. Айше познайомила її з братом Мустафою. Він був старший на 14 років, пройшов війну, на момент їхнього знайомства працював литейником на заводі «Червоний двигун». У вересні 1956 року Мустафа й Шефіка одружилися. Під час виселення документи Мустафи про закінчення середньої школи були втрачені, а тому вдень він працював, а ввечері навчався. Після отримання атестата Мустафа вступив до машинобудівного технікуму, який закінчив із відзнакою й отримав направлення до інститут. Але ним не скористався ‒ потрібно було будувати дім, годувати сім'ю. Шефіка працювала в бібліотеці.
Разом із чоловіком на початку 1960-х Шефіка прийшла в національний рух
Разом із чоловіком на початку 1960-х Шефіка прийшла в національний рух. Виникши у другій половині 1950-х, він ставив своїми основними цілями повернення кримськотатарського народу до Криму й відновлення його державності. Самаркандська ініціативна група національного руху була дуже активною. Серед її учасників були настільки авторитетні постаті, як фізик Роллан Кадиєв, Бекір Умеров ‒ старий більшовик, який пройшов сталінські табори, Ідріс Асанін ‒ поет, засуджений 1950 року за вірші антисталінського змісту, молодий історик і викладач Айше Сейтмуратова й багато інших.
Інформування про стан вирішення кримськотатарської проблеми, про акції руху, суди над активістами, про зустрічі «ініціативників» із керівництвом країни були найважливішою частиною діяльності активістів. Масовий друк документів руху, їхнє поширення в умовах радянського режиму було заняттям дуже небезпечним. Серйозним доказом було навіть виявлення друкарської машинки й копіювального паперу в будинку. Разом із соратниками Мустафа готував документи кримськотатарського руху, збирав підписи під ними, займався підготовкою й відправкою народних представників до Москви. Активно допомагала йому в цій діяльності дружина.
1966 року в будинку Мустафи й Шефіки Консул відбувся обшук. Лише диво врятувало тоді подружжя ‒ правоохоронці не знайшли друкарської машинки: вона зберігалась у хліві, куди ті не здогадалися зазирнути. Мустафу й Шефіку неодноразово викликали на бесіди до КДБ, де намагалися з'ясувати подробиці розвитку національного руху. Як розповідає Шефіка-ханум, під час допитів тактика поведінки на них була така: «Нікого не хвалити й нікого не лаяти, не давати ніяких конкретних відомостей; якщо когось викликають на допит ‒ обов'язково вимагати повістку».
Я познайомилась із Шефіка-ханум 2004 року. Доброзичлива і привітна, вона мало говорила про себе, але охоче розповідала про соратників у національному русі ‒ Мустафу Джемілєва, Роллана Кадиєва, і, звісно, про чоловіка, з яким прожила довге життя.
Порядна, кристально чесна людина, Мустафа Консул був скарбником Самаркандської ініціативної групи. Основні витрати були пов'язані з організацією поїздок до Москви, відправкою родичів на побачення до засуджених, посилками для учасників руху, які перебували в ув'язненні. Потрібно було купувати папір та оплачувати роботу друкарок, які передруковують документи, листи і звернення до різних партійних і державні органи.
Кухню він переобладнав на лабораторію, у якій виготовляв фотокопії рідкісних книг із історії кримських татар. Окрім того, Мустафа Консул брав активну участь в організації зустрічей і зборів кримських татар регіону, національних свят, надавав допомогу в організації похоронів кримськотатарських громадських діячів.
Наполегливі спроби подружжя закріпитися на батьківщині успіхом не увінчалися ‒ Крим для кримських татар був «закритий»
10 червня 1980 року Мустафа й Шефіка приїхали до Криму до брата Усеїна, якому дивом вдалося прописатися на батьківщині одним із небагатьох кримських татар, які проживали тут. На жаль, наполегливі спроби подружжя закріпитися на батьківщині успіхом не увінчалися ‒ Крим для кримських татар був «закритий». Вони приїхали до Абинська Краснодарського краю до двоюрідного брата Муртаза Консула, а в липні 1980 року придбали тут будиночок.
Здоров'я Мустафи погіршувалося. 1986 року він переніс два інфаркти. Незважаючи на хворобу, жваво цікавився подіями, пов'язаними з важким поверненням кримських татар на батьківщину, допомагав порадами Ініціативній групі Краснодарського краю. У липні 1989 року Мустафа й Шефіка Консул повернулися до Криму, а через два роки родина придбала невеликий старий будинок у Сімферополі. Ще через два роки, 31 липня 1993 року, Мустафа Консул помер.
Музикальна, з прекрасним голосом Шефіка-ханум довгі роки сподівалася випустити книгу з текстами й нотами. Мрію здійснила видавець Едіє Муслімова
Шефіка Консул, як і багато її соратників у національному русі, завжди жила інтересами свого народу, жодна найважливіша подія в житті кримських татар не обходилася без її участі. А нещодавно втілилась у життя її заповітна мрія. Музикальна, з прекрасним голосом Шефіка-ханум довгі роки сподівалася випустити книгу з текстами й нотами. Мрію здійснила видавець Едіє Муслімова.
Ось що вона розповіла: «18 років тому я приїхала працювати до Сімферополя, у мене не було тут ні рідних, ні друзів. Оселилась у Шефіка-ханум, вона мене багато чому навчила й із багатьма познайомила. Тоді вже вона співала свої пісні й усе мріяла випустити книгу з нотами. Один видавець кілька років тому пообіцяв їй випустити книгу, але марно. І коли я прийшла влітку до неї в гості, вона знову заговорила про свою багатостраждальну книгу. Я пообіцяла випустити книгу до її ювілею. Але моя дорога Шефіка-ханум восени дуже сильно захворіла. Зараз триває процес одужання. Я злякалася, що вона не встигне побачити книгу, і поквапилася видати і зробити їй подарунок. Для мене було величезним щастя бачити її захоплені очі!.. Потрібно дарувати своє тепло й ласку нашим старим і весь час нагадувати, як вони нам потрібні і що ми їх безмежнолюбимо».
Одного разу Шефіка Консул сказала, звертаючись до молоді: «Доспівайте ті пісні, які не доспівали ми, пройдіть стежками улюбленого краю, якими не дали пройти нам, а головне ‒ доведіть до кінця розпочате ‒ домагайтеся відновлення державності».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
