Вранці 20 липня у Києві загинув Павло Шеремет – білоруський, російський та український журналіст телебачення, радіо і періодичних видань, у 1990-х – 2000-х роках керівник відділу спеціальних інформаційних проектів російського телеканалу ОРТ, згодом – «Першого каналу». Останні п’ять років жив у Києві, працював також на радіо «Вести».
За інформацією видання «Українська правда», автомобіль, у якому їхав Шеремет, вибухнув на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка навпроти ресторану «Макдональдс». Авто належало його цивільній дружині, керівникові «Української правди» Олені Притулі, але її в машині не було. За попередніми даними МВС, безоболонковий в автомобілі журналіста спрацював саморобний вибуховий пристрій потужністю від 400 до 600 грамів у тротиловому еквіваленті. Поліція попередньо кваліфікує вибух автомобіля як умисне вбивство.
Загибель журналіста. Кияни вшановують Павла Шеремета (фотогалерея)
Павло Шеремет був однією з найяскравіших зірок білоруського журналістики останніх 20 років. В середині 90-х він став ведучим аналітичної програми «Проспект» першого каналу білоруського телебачення і під час цієї роботи виявив здібності, які завжди виділяли його серед колег: здатність до політичного мислення, журналістська сміливість і винахідливість, чітка громадянська позиція.
Єльцин – Лукашенку: «А Шеремета – поверни»
З білоруського телебачення Павло Шеремет пішов у недержавні засоби масової інформації та після роботи в «Білоруській діловій газеті» очолив корпункт російського телеканалу ОРТ в Мінську. Саме після репортажу з білорусько-литовського кордону для ОРТ в липні 1997 року КДБ Білорусі заарештував Павла Шеремета і оператора ОРТ Дмитра Завадського. Потім журналістів судили за «незаконний перетин державного кордону», засудили до умовного позбавлення волі, але до суду Павло Шеремет встиг відбути за ґратами два з половиною місяці. До звільнення Павла Шеремета тоді долучився президент Росії Борис Єльцин, який публічно сказав Олександру Лукашенку: «А Шеремета – поверни».
Однак з мінського бюро ОРТ Павлу Шеремету все ж довелось піти, заради роботи він перебрався до Москви.
«Дике полювання»
Це сталось за 3 роки, 7 липня 2000 року. Павло Шеремет прилетів до Мінська, де в аеропорту його мав зустріти оператор ОРТ Дмитро Завадський. На стоянці Павло знайшов автомобіль колеги, але не його самого. Відтоді ніхто не знає точно, що сталося з Дмитром Завадським, а Павло Шеремет до кінця життя боровся за встановлення істини про долю свого оператора. Саме з того часу Шеремет, за його словами, остаточно переконався в причетності вищого керівництва Білорусі до знищення деяких політичних опонентів. В результаті Шеремет написав книгу «Випадковий президент», зняв документальний фільм «Дике полювання», який присвятив темі політичних зникнень у країні.
Павло був дуже різкий у висловлюваннях, дуже критичний, звісно, комусь, напевно, заважавОльга Завадська
Мати зниклого Дмитра Завадського Ольга Завадська сказала: «Павло був дуже різкий у висловлюваннях, дуже критичний, звісно, комусь, напевно, заважав. І той факт, що і в Білорусі, і в Росії, і нарешті в Україні він не боявся висловлюватися щодо режимів тієї чи іншої держави, щодо вищих керівників і приватних осіб, підштовхує до певних висновків. Проте я вважаю, що Паша мав на це право, тому що у нього завжди була активна життєва позиція. Сподіваюсь, що рухало ним почуття патріотизму, тривоги за свою країну. Дуже шкода. Тому що людина неординарна, гідна уваги. Співчуваю. Просто розгублена».
Засновник і автор «Білоруського партизана»
Виїхавши працювати до Росії, Павло Шеремет не забув про Білорусь. Він приїжджав на батьківщину до батьків, але продовжував і журналістські проекти, пов'язані з Білоруссю. Заснований ним сайт «Білоруський партизан» став одним з найпопулярніших і найвпливовіших опозиційних інтернет-ресурсів, про що свідчать і численні спроби білоруської влади заблокувати сайт під час чергового загострення політичної обстановки в Мінську. І все ж журналістка Світлана Калінкіна сподівається, що «Білоруський партизан» Павла Шеремета буде жити:
«З Павлом ми не бачились досить давно, але останнім часом, буквально в останні місяці, став часто посилати через «Фейсбук», через «Скайп» приватні повідомлення. Серед іншого дуже турбувався за долю «Білоруського партизана». І останні такі наші з ним заочні розмови були саме про «Білоруський партизан» про те, що з ним робити, що сайту потрібен головний редактор тощо. Тепер я не знаю, що буде з цими білоруськими проектами «Білоруським партизаном», «Історичною правдою». Просто не знаю, як воно зараз усе існує, але мені здається, що в будь-якому випадку це були проекти не особисто Павла, а проекти, спрямовані на нашу країну. Тому цю турботу нашій медіа-спільноті, напевно, потрібно буде брати на себе».
Одне з останніх інтерв'ю для «Української правди» – зі Світланою Алексієвич
Можна дивуватись, як багато Павло Шеремет робив як журналіст і в Україні. Останнім часом він вів авторську програму «Ранок Павла Шеремета» на радіо «Вести». На сайті «Українська правда», одним з керівників якої він був, робив великі інтерв'ю зі знаковими особистостями. Серед останніх текстів Павла Шеремета – інтерв'ю з відомим американським істориком Тімоті Снайдером щодо Brexit, інтерв'ю з білоруською письмнницею і лауреатом Нобелівської премії з літератури Світланою Алексієвич, інтерв'ю з новим головою Національної поліції України Хатією Деканоїдзе. Також він вів авторську колонку на сайті «Української правди», де висловлювався щодо найактуальніших питань сучасної української політики, встигав вести і особистий блог.
«Соромно за колишнє ставлення до білоруськомовних»
Один з останніх текстів Павла Шеремета з'явився в інтернеті 17 липня і широко розійшовся через пости в Фейсбуці. Це був текст про те, як змінилось його ставлення до білоруської мови після того, як він пожив в Україні.
«З дитинства я був відділений від білоруської мови правилами нашого суспільства. Я виріс у хорошій сім'ї освічених людей, учених і чиновників. Але ми ніколи не розмовляли білоруською мовою. Ніхто навколо нас не говорив білоруською. Потім, пізніше, я сам був адептом ідеї, що не треба нав'язувати людям мову і підсміювався з упертості тих, хто продовжував говорити білоруською. Я підозрював їх у нещирості і навіть кан'юнктурності. Я і зараз стверджую, що справжніми патріотами Білорусі можуть бути і люди, які не говорять білоруською, як захищають Україну російськомовні солдати. Однак сьогодні мені соромно за ті думки», – писав Шеремет.
