Доступність посилання

ТОП новини

Чума і корупція. Севастопольське повстання 1830 року. Закінчення


Севастополь перед війною (з Північної сторони)
Севастополь перед війною (з Північної сторони)

Спеціально для Крим.Реалії

Роки перебування Криму під покровом двоголового орла Російської імперії аж ніяк не були часом «тиші, гладі та Божої благодаті». Поразка Петербурга в Кримській війні – факт, відомий усім. Ганебна політика витіснення з півострова кримських татар довго замовчувалася, але стала активно досліджуватися в останні роки. Настав час висвітлити і повстання місцевих жителів проти влади, головне з яких відбулося в Севастополі в червні 1830 року.

На Корабельній слобідці урядові війська оточили місцевих жителів, полковник Воробйов вступив з повстанцями в переговори. Але з боку міста до місця подій приспіли озброєні матроси і робітники. Воробйов наказав стріляти з рушниць і польових знарядь, але його наказ не був виконаний. Воробйова вбили заколотники на місці, офіцерів і канонірів взяли в полон. Частина солдатів приєдналася до повсталих севастопольців, у яких тепер на озброєнні були і гармати.

Першими з міста бігли поліцейські. Нечисленні піхотні частини відмовлялися стріляти в народ. Тих представників вищого командування, які залишилися в місті, охопила паніка

Тим часом у Севастополі буяла народна стихія. За ніч було розгромлено сорок квартир військового і цивільного начальства, торговців і комісіонерів, які наживалися під час карантину на скупці і перепродажу продуктів харчування за завищеними цінами. На вулицях матроси і солдати перевіряли всіх підряд у пошуках переодягнених офіцерів і чиновників.

До ранку весь Севастополь перейшов до рук повстанців. Першими з міста бігли поліцейські. Нечисленні піхотні частини відмовлялися стріляти в народ, більше того, деякі офіцери співчували повстанцям і надавали їм підтримку. Тих представників вищого командування, які залишилися в місті, охопила паніка.

4 червня на вимогу народу генерал Андрій Турчанінов, який відсиджувався в приміщенні комендатури під вартою, видав наказ про повну ліквідацію карантинних обмежень:

«Оголошую всім жителям міста Севастополя, що внутрішня карантинна лінія в місті знята, жителі мають безперешкодне сполучення між собою, в церквах богослужіння дозволяється проводити, і ланцюг навколо міста від нинішнього установлення перенесений далі на дві версти».

Чотири дні, з 3 по 7 червня, місто перебувало у владі повсталих, а тим часом новоросійський генерал-губернатор Михайло Воронцов вживав заходів до придушення бунту. Севастополь був оточений надійними військами, звезеними з інших міст Криму.

Активне ядро бунтівників – матроси і військові робочі – виступали проти самої системи постачання на флоті, але їхні проблеми мало турбували інших

Серед повстанців почалися розбіжності. Основна маса населення – дрібні торговці, ремісники і біднота – прагнули лише до ліквідації карантинного оточення і, в крайньому випадку, покарання винних у зловживаннях чиновників. Оскільки карантин був скасований, а дома спекулянтів, в основному, розграбовані, сенсу в подальшому повстанні вони не бачили. Активне ядро бунтівників – матроси і військові робочі – виступали проти самої системи постачання на флоті, але їхні проблеми мало турбували інших.

Тому коли 7 червня 1830 року вірні уряду частини 12-ї дивізії генерала Тимофєєва, викликаної з Феодосії, увійшли в місто, народ не став масово чинити опір. Позбавлені підтримки матроси не мали жодного шансу на успішну оборону.

Негайно після захоплення Севастополя почалися переслідування бунтівників, що здійснювали військово-судові комісії під керівництвом самого Воронцова.

Для залякування жителів за наказом Воронцова засуджених страчували в районах повсталих слободок. Фінальним акордом розправи стало виселення восени без суду понад 4,5 тисячі матросів із дружинами

За звинуваченням притягли майже 20% усього населення міста, понад півтори тисячі осіб віддали під суд. Сімох головних «заколотників» засудили до страти, інших – до побиття палицями і заслання після покарання на каторгу. Це були 470 робочих, 400 матросів, понад 100 солдатів і майже 500 цивільних, 90% яких були дружинами та вдовами матросів. Суду піддали 46 офіцерів, в основному молодших. Для залякування жителів за наказом Воронцова засуджених страчували 11 серпня 1830 року в районах повсталих слободок. Фінальним акордом розправи стало виселення восени без суду понад 4,5 тисячі матросів із дружинами з найбідніших кварталів в інші міста – передусім холодний Архангельськ, щоб витравити з містян бунтівний дух.

Можливо, нинішнім керівникам міста варто згадати, що зловживання нікому дурно не минаються?

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не конце відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG