Спеціально для Крим.Реалії
Найочевиднішим побутовим проявом західних санкцій на півострові стала специфіка роботи різних електронних ресурсів, соціальних мереж. Починаючи з більшої частини можливостей, що надає компанія Google, і закінчуючи ігровими сервісами, – всюди права кримчан значно обмежені.
Після анексії місцеве населення було в деякому сенсі виключене зі світового інформаційного процесу. Але завдяки хитрим прийомам начебто технологій VPN-серверів більшість просунутих користувачів у Криму навчились обходити блокування західних компаній.
Бізнесу складніше, адже використання великих мережевих рекламних майданчиків у республіці особливо обмежене. Але можливе.
Обмеження більше вплинули не на діловий потенціал республіки, а на самоідентифікацію кримчан
Справа в тому, що більшість великих мережевих сервісів (за рідкісним винятком) не звернули належної уваги на створення регіональних обмежень для жителів півострова. Ймовірно, розробляти окрему інфраструктуру для кримських користувачів просто нерентабельно, а оскільки йдеться про приватні, а не державні структури, то виходів було два: або фактично ігнорувати запропоновані санкції, або просто блокувати функції сервісів за IP або іншим засобам ідентифікації користувачів.
Здавалось би, основний зміст санкцій полягав у тому, щоб відмежувати окуповану територію від сучасних благ цивілізації, щоб дотримати етичну межу між комерцією та політичною дійсністю. Однак насправді ці обмеження більше вплинули не на діловий потенціал республіки, а на самоідентифікацію кримчан.
Приховувати своє місце розташування, несвідомо соромитись жити в сірій зоні – ось до чого зводиться політика західних санкцій
Основна проблема має не технічний, а чисто суб'єктивний характер. Хочеш користуватись сервісами на зразок iTunes – не кажи, що живеш у Криму. Це табу. Краще напиши, що перебуваєш у Краснодарі або Бєлгороді, прив'яжи віртуальну картку Visa до гаманця QIWI і користуйся сервісом на повну.
Приховувати своє справжнє місце розташування, несвідомо соромитись жити в сірій зоні – ось до чого насправді зводиться політика західних санкцій у сфері IT.
(Не) видимий Крим...
Для порівняльного аналізу рішень мережних корпорацій щодо Криму ми взяли два російські сервіси («Яндекс» і «Вконтакте») і два американських – Google і Facebook.
У російських ресурсів усе більш-менш зрозуміло. При виборі рекламних функцій «Вконтакте» і на рекламній платформі пошукача «Яндекс.Директ» Крим ідентифікується як російська територія.
У «Яндексі» Крим виділяють в окремий регіон нарівні з великими регіональними групами, адже його довелось переносити з українського геотаргетингу в російський.
За словами менеджера зі зв'язків із громадськістю «Яндекс.Україна» Олександри Колесникової, відображення залежить виключно від географічних налаштувань облікового запису, тобто «для українських рекламодавців Крим належить до України».
«Вконтакте» практично аналогічна система – всі населені пункти перенесені в російську юрисдикцію.
А ось американські інтернет-гіганти відносно до півострова дотримуються різної політики. У Facebook є можливість рекламувати власні товари кримській аудиторії, та і самі кримчани можуть використовувати будь-які рекламні механізми цієї соціальної мережі без застосування маскувальних технологій.
Жителям півострова доступні всі внутрішні сервіси та можливості функціоналу. Щоправда, на один акаунт у Facebook у республіці припадає аж 10 акаунтів «Вконтакте», але сама можливість комерційного використання існує.
Крим там зазначений як АРК, але як таких санкцій загалом немає. По суті, ця соціальна мережа просто проігнорувала всі події, пов'язані з анексією республіки, і продовжила працювати так само, як до 2014 року (аналогічна ситуація – з дочірнім сервісом Instagram).
Найбільш охайною виявилась корпорація Google. Мало того, що для кримчан заблоковані більшість функцій і навіть внутрішні сторінки комерційних сервісів (що змушує користувачів постійно користуватись VPN-серверами або спеціальними утилітами), так ще й усі населені пункти республіки стерті з карт рекламних компаній найбільшого пошуковика у світі.
У Google не може бути вибраний ні АРК у цілому, ні окреме кримське місто (ідентифікатор просто не підтримує пошук). При плануванні реклами сервіс окреслює межі України разом із півостровом, але направити рекламу конкретно на кримчан не можна. Втім, завжди можна спробувати знайти тіньові схеми, щоб подолати обмеження пошуковика.
Києву необхідно домагатись того, щоб усі інтернет-гіганти визнали Крим недоторканною українською територією, а місцеве населення – українцями, обмеженими в правах в умовах окупації
Що стосується інших західних інтернет-сервісів та ігрових платформ, то більшість із них формально блокує кримські акаунти і не дає можливості виставити територіальну мітку на півострів. Але, в основному, ці обмеження легко обійти, вказавши домашньою локацією будь-яке українське чи російське місто на материку (залежно від електронної валюти розрахунків).
Здається, поки світ погано розуміє, як вписати Крим у сучасний інформаційний простір, адже обраний шлях «лояльного блокування» – це тимчасовий захід. Насправді, Києву необхідно домагатись того, щоб усі інтернет-гіганти визнали Крим недоторканною українською територією, а місцеве населення – українцями, обмеженими у правах в умовах окупації. Але зробити це треба не через банальне блокування, а створенням спеціальних інтерфейсів.
Лев Абалкін, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
