Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Вже майже два роки, як півострів відрізаний від своєї основної водної артерії – Північно-Кримського каналу, зрошувальної споруди довжиною в 400 кілометрів, яка перекидала воду з Дніпра у посушливі райони Криму.
Навесні 2014 року, після анексії регіону, здавалось, що саме вода стане основним важелем тиску української влади на російський уряд. Проте переговори зайшли в глухий кут: Київ ухвалив політичне рішення перекрити воду. Нагадаємо, що це сталось ще за півтора роки до продуктової та енергетичної блокад, у ті далекі часи, коли до Криму ходили українські потяги.
Жодного відчутного політичного ефекту таке рішення не дало. Але саме тоді стало зрозуміло, що Київ буде максимально обмежувати постачання ресурсів до республіки.
Поки місцевій владі вдається забезпечувати побутових користувачів необхідною кількістю води. А ось сільське господарство перебуває у дійсно жалюгідному становищі
З огляду на те, що до умовної зміни геополітичної прописки приблизно 80-85% споживаної води півострів отримував саме з Північно-Кримського каналу, очікування в республіці були такі песимістичні, що розглядались проекти з опріснення морської води і будівництва каналу з території Краснодарського краю (з річки Кубань).
Але поки місцевій владі вдається забезпечувати більшість побутових користувачів необхідною кількістю води, щоправда, не найкращої якості. А ось сільське господарство перебуває у дійсно жалюгідному становищі.
Все в порядку, але не все
Незважаючи на свою туристичну славу, Крим – це, перш за все, сільськогосподарський регіон. До територіального конфлікту між Москвою і Києвом більше половини всього українського рису вирощували саме на півночі республіки – завдяки дніпровській воді.
Але за підсумком 2015 року, на зрошення використали всього 13,7 мільйонів кубометрів води, або 8% від потреб місцевого сільського господарства. У зв'язку з цим профільні чиновники закликали замість рису, сої та кукурудзи вирощувати, наприклад, просо або соняшник – культури, яким потрібно менше вологи.
І хоча минулого року в Криму зібрали 1,4 мільйона тонн зерна (майже на рівні українських часів), за всіма іншими напрямками, включно з виробництвом овочів і фруктів, є серйозні проблеми.
Через проблеми зі зрошенням півострів перебуває в першій десятці серед регіонів Росії, де обсяг споживання набагато вищий за обсяг виробництва
Під загрозою посухи опинились виноградники і картопляні поля. При тому, що погодні умови дозволяють Криму збирати на рік два врожаї тієї ж картоплі, за результатами дослідження «АБ-Центру», через проблеми зі зрошенням півострів перебуває в першій десятці серед регіонів Росії, де обсяг споживання набагато вищий за обсяг виробництва. Звідси – продуктова залежність півострова від Росії, яку неможливо зняти без великої води.
Джерело автора в підконтрольному Росії Держкомводогоспі Криму стверджує, що найближчим часом місцевим аграріям доводиться розраховувати лише на більш активне використання річкових вод, а також запуск нових систем поливу і очисних споруд, що дозволяють направляти каналізаційні стоки на зрошення. Це те, що реально може забезпечити кримська влада або самотужки, або в рамках Федеральної цільової програми (яка прописує Керченський міст та інші блага для республіки).
Але принципово вирішити проблему здатен лише запуск Північно-Кримського каналу, що в осяжній перспективі неможливо.
Очима кримчан
Для пересічних кримчан головна проблема полягає в якості питної води. У районах, де використовують річкові води, вона вища, а там, де водні запаси поповнюються за рахунок опадів, – набагато нижча.
За заявою начальника управління експлуатації каналів і меліоративних систем Держкомводгоспу Михайла Наконечного, у 160 населених пунктах Криму (здебільшого Чорноморського та Первомайського районів, де живуть 60 тисяч людей) вода неякісна.
Сімферополь – у кращому становищі: у міста є власне водосховище, яке поповнює річка Салгир. Однак жителі кримської столиці теж не в захваті від води, яку їм постачають.
Марія, мешканка Київського району Сімферополя, розповіла, що за останній рік вода стала мулистою, почала залишати на ванній слизькі сліди. Родина жінки живе в новому будинку, має власний фільтр, але намагається використовувати водопровідну воду лише для технічних потреб.
«У нас вдома маленька дитина. З народження напуваємо її тільки бутильованою водою, на ній же і готуємо. Якщо набрати води в прозору пляшку і дати їй постояти півгодини, то на дні буде видно сильний мутний осад. Останнього разу за один куб такої води платили по 23 рублі. У Сімферополі вода завжди була не на високому рівні, але останнім часом це стало дуже помітно», – ділиться своїми спостереженнями домогосподарка.
Український експерт Роман Остапчук стверджує, що велика частина проблем із якістю води викликана відсутністю водопостачання з Дніпра:
«Проблема Сімферополя, та й усього Криму в цілому, що стосується питної води, пов'язана із закриттям Північно-Кримського каналу в березні 2014 року. Через це російська влада Криму займається неконтрольованим видобутком води: бурять свердловини, що вже спричиняє початок екологічного лиха – просідання унікальних ґрунтів, що впливає на якість ресурсу і, в кінцевому підсумку, загрожує зниженням обсягів придатної для пиття води.
Через несанкціоноване буріння свердловин значно збільшилась солоність води. Наприклад, за 2014 рік цей показник виріс у два з половиною рази, а за 2015 рік – ще наполовину. У комплексі зі зношеною мережею і недостатнім рівнем заповнення водосховищ усе це негативно позначається на якості питної води в Криму».
При цьому 2016 року населенню, швидше за все, доведеться платити за воду приблизно на 15% більше (єдиної ціни у республіці немає). І хоча нові тарифи будуть далекими від економічно обґрунтованих (за нинішніх умов це 40-42 рублі за куб, за інформацією голови «Держкомітету цін і тарифів Республіки Крим» Ольги Ігошиної), навряд чи це послужить хорошим виправданням для споживачів.
Ні в цільовій програмі, ні в заявах федеральних чиновників не йдеться про остаточний вихід із водної кризи. А що буде в разі посухи чи виснаження підземних джерел?
Вдалі погодні умови і нормальна кількість опадів, які наповнюють кримські водосховища, поки дозволяють республіці вирішувати питання водозабезпечення власними силами, нехай і нехтуючи інтересами сільського господарства – ключової економічної галузі регіону. Але що буде в разі посухи чи виснаження підземних джерел? Тут це питання вголос воліють не ставити.
У рамках Федеральної цільової програми наразі облаштовують свердловини на Ніжинському, Просторненському і Новогригорівському водозаборах, які в майбутньому забезпечать водою Керч і Феодосію; фахівці Держкомводгоспу готують низку інших локальних проектів для точкового розв'язання проблем водопостачання.
Однак ні в цільовій програмі, ні в заявах федеральних чиновників не йдеться про остаточний вихід із водної кризи. З весни 2014 року ніхто не згадує про будівництво труби для водопостачання з річки Кубань, мовчать і про запуск Північно-Кримського каналу в реверсному режимі, оскільки цей проект виявився занадто дорогим навіть за мірками російської щедрості щодо півострова.
Тому продовольче забезпечення Криму і дотування місцевого сільського господарства в умовах продуктової, енергетичної та водної блокад з боку України – це прямі обов'язки Москви, яка вирішила викрасти півострів у свою гавань.
Лев Абалкін, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
