Сімферополь – Дитячий журнал «Арманчыкъ» – єдиний глянцевий журнал кримськотатарською мовою, розрахований на певну аудиторію. Незважаючи на свою унікальність, його засновники б'ють на сполох: кількість передплатників за останній рік помітно знизилася. Про те, чому це відбувається, в якому становищі перебуває «Арманчыкъ», про його перспективи і про те, як відродити кримськотатарську мову, в інтерв'ю розповіла засновник і редактор дитячого журналу, директор «Видавничого дому «Теза» Едіє Муслімова.
– Розкажіть про журналі «Арманчыкъ», його цільову аудиторію?
– «Арманчыкъ» – журнал для дітей кримськотатарською мовою, його вікова категорія – це діти від 5 до 10 років. Але ми пропонуємо і для більш дорослих, оскільки не всі діти однаково володіють рідною мовою. Для деяких наших читачів інколи важко засвоїти навіть ті елементарні слова, якими народ користується в побуті. Трохи відступлю, розповівши один випадок: якось кілька років тому телефонує до редакції одна літня жінка і в розмові з'ясовується, що її онучці лише півроку. На моє здивування, що дитина ще занадто мала для знайомства з журналом, вона відповіла буквально наступне: я виписала «Арманчыкъ» для її батьків, сина з невісткою, щоб вони читали і говорили з дитиною рідною мовою. Тому, коли цікавляться, на який вік розрахований наш журнал, ми відповідаємо: за ступенем знання рідної кримськотатарської мови.
– Скільки вже років журналу?
Цього року журналу виповниться п'ять років
– Цього року виповниться п'ять років. Журнал «Арманчыкъ» почав видаватися з 2011 року з пілотного випуску перших трьох номерів. Після того, як журнал побачили і трохи познайомилися, ми з 2012 року перейшли на підписку, і упродовж цих років передплатники через послуги пошти можуть нас виписувати й отримувати поадресно. Пам'ятаю, в перший рік, коли ми увійшли в каталог передплатних видань Криму й України, ми розраховували на невелике коло передплатників, розуміли, що нас ще мало хто знає, і коли побачили понад 3000 абонентів, ми в редакції буквально оніміли від радості. Для першого року національному виданню, тоді ще не розкрученому, мати більше трьох тисяч передплатників – це здорово! Думали, що в наступні роки їх кількість буде незмінно рости, але в цьому році ми отримали буквально шок від передплатної кампанії. Рік тому число наших передплатників було близько 6500, на початку цього року на нас підписалися 3500 осіб.
– У чому причина такої передплатної кампанії, чому така низька активність на єдиний глянцевий журнал для дітей кримськотатарською мовою?
– Думаю, тут існує кілька факторів: не було рекламної кампанії. У зв'язку із закриттям кримськотатарського телеканалу ATR і дитячого телеканалу Lale ми втратили можливість повідомляти нашому народу про те, що наш журнал продовжує виходити, незважаючи на труднощі, радувати своїх читачів, про нові рубрики тощо. Наші друзі телевізійники завжди допомагали нам і надавали ефір для реклами. З новим телеканалом «Міллет» ми поки не працюємо, але думаємо, як знайти вихід зі сформованої ситуації. Також була проведена неякісна робота поштових відділень Криму. То в каталог періодичних видань були внесені помилкові дані про журнал «Арманчыкъ», то працівники пошти не могли знайти в каталозі журнал і відповідали охочим підписатися, що, мовляв, журнал закрився і підписку скасували. Був такий випадок, що в міському поштовому відділенні не виявилося підписних квитанцій і людям відмовляли в передплаті. Наша редакція при кожному дзвінку зі скаргою від читачів тут же телефонувала в генеральну дирекцію «Пошта Криму» і нам радили фіксувати порушення на місці і записувати прізвище працівника, який поширює недостовірну інформацію. Дзвінків було досить багато, і ми часом навіть припускали, що дії деяких працівників поштових відділень схожі на саботаж, на небажання працювати для підписки національного дитячого журналу. Адже рідко хто з охочих підписатися, знайшовши час і прийшовши на пошту, вистоявши в черзі, і, отримавши відмову в підписці, прийде знову. Хоча я говорю поштовикам, що від кількості наших абонентів залежать і ваші прибутки, адже сума від поштової доставки кореспонденції зростає незмінно – з року в рік.
Один з головних чинників низької підписної активності нашого народу – незнання рідної мови
І, напевно, один з головних чинників низької підписної активності нашого народу – незнання рідної мови. Адже журнал розрахований на тих, хто може, хоч на базовій основі, володіти своєю рідною кримськотатарською мовою. Значить те, що ми даємо, незрозуміло для молодих батьків, вони не хочуть або бояться вчити свою рідну мову.
– Чому це відбувається?
– За всі ці роки ми не приділяли належної уваги розвитку дитячої літератури. Виросли кілька поколінь кримських татар, які не читали дитячі книжки. Війна, депортація, повернення на свою Батьківщину з місць вигнання перервали поступальний розвиток кримськотатарської преси для дітей. У «Рекомендаційному списку творів кримськотатарських письменників і поетів, а також перекладів творів зарубіжних авторів, які писали для дітей» (випущений Кримськотатарською бібліотекою імені Гаспринського в 2011 році) можна простежити періодичність і кількість виданих дитячих книг. Шокує, що з 1941 до 1959 року була видана тільки одна книга, тобто книг для дітей не випускали в цілому 18 років!
– Показово, що в роки депортації кримським татарам вдалося зберегти рідну мову, але на Батьківщині становище складається інакше.
– Кримськотатарська мова тоді – в ті важкі роки виживання в депортації – не була такою, що зникає. У місцях депортації видавалися газета «Ленин байрагъы» і журнал «Йылдыз». Підписка на ці видання налічувала десятки тисяч. Якщо підсумувати національні газети і журнали, які нині видаються, ми навіть до половини не наберемо. Я думаю, це пов'язано з тим, що в ті важкі роки більшість кримських татар були носіями рідної мови. Моя бабуся, наприклад, взагалі не знала російської мови. Саме завдяки незнанню старшими російської мови у нас вдома ми говорили тільки рідною кримськотатарською мовою. Зараз сучасні бабусі й дідусі самі говорять чужою мовою, в більшості своїй не знають рідну мову.
Поки у кожного в голові не відбудеться переворот, і він не зрозуміє, що, не знаючи рідної мови, він зникає як етнос – ми будемо битися і кричати: «Ну підпишіться на наш журнал, газету. Не дайте своїм дітям і онукам забути рідну мову!»
І скільки б ми не видавали барвистих, доступних за ціною національних газет і журналів, повірте, поки у кожного в голові не відбудеться переворот, і він не зрозуміє, що, не знаючи рідної мови, він зникає як етнос – ми будемо битися і кричати: «Ну підпишіться на наш журнал, газету. Підтримайте нас. Ми працюємо для вас. Не дайте своїм дітям і онукам забути рідну мову!». Напевно, настав той час, коли потрібно боротися за кожну дитину, за її любов до рідної мови, культури, історії. Мій друг і шанований історик, наш одноплемінник Хакан Киримли мені якось сказав: «Для народу, який живе на своїй історичній батьківщині, є два фактори, які не дадуть йому зникнути і розчинитися серед інших народів – це релігія і мова». Якщо зі знанням ісламу ми не відстаємо, рідна мова ж для багатьох моїх співвітчизників не є важливим фактором розвитку особистості, і чим далі ми будемо ігнорувати і відкладати вивчення рідної мови, тим гостріше з кожним роком стане проблема з вивченням. Страшно подумати, що нас у майбутньому чекає – покоління манкуртів, чи все-таки ми подолаємо цей мовний бар'єр і не дамо рідній мові зникнути.
При підготовці матеріалів журналу «Арманчыкъ» ми намагаємося максимально спрощувати текст, щоб не відштовхнути читачів. Повірте, дуже важко складати таким чином тексти, щоб донести зміст і писати доступними, знайомими словами. Адже ми завжди пам'ятаємо, що діти у своїй більшості не знають рідної мови і на допомогу від старших не потрібно розраховувати.
– Чи є рецепт з відродження кримськотатарської мови?
– Рецепт з відродження кримськотатарської мови, на мій погляд, тільки один – вивчення кримськотатарської мови у школах як обов'язковий предмет. Кримськотатарську мову мають вчити всі. Для цього потрібна лише політична воля влади, щоб захистити культуру нашого народу.
З кожним роком все важче залучити нових читачів до національних ЗМІ
З кожним роком все важче залучити нових читачів до національних ЗМІ. У кожної газети і журналу є свої постійні читачі, і їх кількість, на жаль, йде на спад. Якщо в сім'ї помирає старше покоління, яке читало газети рідною мовою, їхні діти й онуки не виписують більше кримськотатарські видання, оскільки є інтернет, де всі новини можна прочитати. Так і у нас, в дитячому журналі «Арманчыкъ», є 3500 читачів, це свого роду кістяк, який виписує, читає, чекає, переживає. Як подумаю, що це лише 1 відсоток нашого народу, стає боляче і прикро за себе і своїх колег – редакторів національних ЗМІ. Але заспокоює те, що в кожній сім'ї приблизно троє дітей. І до цього числа додати старших – виходить приблизно 15000. Ми заради всіх цих дітей будемо і далі працювати, долати байдужість чиновників до наших проблем, шукати шляхи виходу з тупикових ситуацій. Вперед, і тільки вперед – це девіз нашої редакції!
