День Соборності: що зміцнює, а що підриває єдність?

22 січня Україна відзначає День Соборності. Цього дня в 1919 році на Софійському майдані в Києві проголосили про об’єднання Української народної республіки та Західноукраїнської народної республіки. Утім, тоді єдність та незалежність український земель вберегти не вдалося. Як тоді, так і тепер на заваді соборності українських земель стоять не лише зовнішні чинники, а й внутрішні розбіжності.

«Однині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України… Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України», – йшлося в Універсалі, проголошеному з цієї нагоди Директорією УНР.

Утім, як і в наш час, тоді за красивими словами також ховалися складні політичні процеси. Фактично, в 1919-му об’єднання лише задекларували. Але, фактично, продовжували існувати дві окремі держави з окремими органами влади та арміями. Взаємодія між УНР і ЗУНР відбувалася коли більш, а коли менш вдало.

«Відрізнялося все – від ширини колії на залізниці до правової системи» – історик

На заваді реальній соборності стояли різне бачення засад державного будівництва, різні традиції урядування. Адже тривалий час українські землі входили до складу різних імперій – Австро-Угорської та Російської. Відтак, тоді Західна Україна значно більше відрізнялася від Центральної та Східної, ніж зараз.

«Делегація ЗУНР була категорично проти, щоби з Києва до них приїздив якийсь губернатор. Вони наполягали на цілковитій автономії, бо їхнє життя принципово відрізнялося від життя в Наддніпрянщині. Відрізнялося все – від ширини колії на залізниці до правової системи і правової свідомості. Навіть така деталь: на території Російської імперії в ресторані за хліб ніколи ніхто не платив – його ставили на стіл стільки, скільки треба. Натомість в Австрійській імперії хліб рахували, бо ця країна була бідніша на аграрну продукцію», – розповідає історик Іван Патриляк.

За словами історика, до Злуки підштовхувало не лише прагнення українців до єднання, але й практичний розрахунок: лідери ЗУНР сподівалися на допомогу в боротьбі з Польщею. До речі, тоді галичани вважали своїм головним ворогом саме поляків, а натомість були ладні домовлятися із росіянами – хоч із червоними, хоч із білими.

Були також і сильні внутрішні конфлікти в керівництві УНР, і непорозуміння між владою УНР та ЗУНР. Між іншим, в організації спроб військових путчів керманичі УНР підозрювали керівництво ЗУНР, на територію якої перебралася опозиція до лідера Директорії УНР Симона Петлюри.

«Тоді військово-політична ситуація була набагато складніша, ніж зараз. І кількість агресорів була більша, і Україну ніхто у світі практично не визнавав. Якщо зараз ми маємо якихось союзників, то тоді – лише ворогів», – наголошує Іван Патриляк.

Російська агресія консолідувала українців – соціолог

Після здобуття незалежності тривалий час українці розділялися за мовним принципом – на україно- та російськомовних, а також за зовнішньополітичним вектором – на прихильників євроінтеграції або зближення з Росією. Причому, політики здебільшого загострювали цей поділ, часто будуючи на ньому свою агітацію.

Проте за останні два роки цей поділ суттєво нівелювався. Загалом, російська агресія консолідувала українське суспільство та в значній мірі дезактуалізувала попередні «розломи».

«Зовнішня загроза – це фактор, який природно консолідує суспільство. Так завжди було і всюди – і українці тут не виключення. З огляду на зовнішню загрозу громадяни консолідуються, вони більш чутливо ставляться до можливості втрати держави, незалежності, частини території», – каже заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха.

Натомість тепер на заваді єдності стоїть відсутність спільного бачення того, що робити з Донбасом. Відповідно, питання конституційних змін також є достатньо конфліктним.

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода