Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
У своєму передноворічному інтерв'ю перший президент України Леонід Кравчук поділився своїм баченням того, як Україні варто було б розпочати процес повернення Криму. На думку політика, з плином часу і посиленням економічної кризи в Росії офіційна Москва може прийняти пропозицію про передачу півострова до складу України на умовах надання регіону широкої політичної та державної автономії.
Як приклад перший президент навів Південний Тіроль в Італії, історично пов'язаний з Австрією (більша частина населення говорить австро-баварським діалектом німецької мови), який змінив свою державну прописку після Першої світової війни.
Таким чином, Леонід Кравчук, будучи прихильником перетворення республіки на національно-територіальну автономію кримських татар, несподівано позначив помірний сценарій стратегії боротьби за Крим.
Кримські мрії і сподівання Леоніда Кравчука, близькі за духом багатьом українцям, – це всього лише спроба знайти найпростіше вирішення конфлікту
Порівняно з ідеями лідерів Меджлісу та громадянського руху з блокади півострова, а також пропозиціями київських політологів такий варіант розв'язання кримського питання є найменш насильницьким, а тому вельми привабливим.
Передбачається, що нагнітання економічної кризи і збереження санкцій не залишать Москві іншого виходу: через певний час (скажімо, через кілька років) вона сама почне шукати спосіб вирішення кримської проблеми, і тоді АРК як умовно незалежна республіка у складі України може стати інституційним варіантом, теоретично прийнятним для основних гравців.
На словах все виглядає непогано, проте кримські мрії і сподівання Леоніда Кравчука, близькі за духом багатьом українцям, – це всього лише спроба знайти найпростіше вирішення конфлікту. В її основі – наївна теза про те, що Росія, котра переживає найжорстокіші економічні проблеми, погодиться поставити під сумнів результати своїх територіальних придбань, а структури громадянського суспільства в самій Україні проковтнуть новий статус республіки.
Доля помірних сценаріїв
Завершення будь-якої війни, навіть економічної, призводить до появи реваншистських настроїв. Москві не вперше повертати захоплені землі після збройного зіткнення: нагадаємо, що з такої великої територіальної здачі почалась історія комуністичної Росії. І ця здача породила лише пекуче бажання повернути і примножити свій вплив на втрачені землі.
Далі почалась піввікова історія боротьби за контроль над територіями, яка завершилась падінням Берлінської стіни і крахом біполярної геополітичної системи. Росія водночас втратила вплив на Східну Європу і більшість республік, що входили до СРСР і вважалися невід'ємною частиною радянсько-російської держави.
Нинішні територіальні та політичні надбання Москви – лише тінь колишніх амбіцій. Логіка дій порушена, а основний мотиваційний ресурс радянського ладу (ідеологія) вичерпався. Однак за чверть століття самостійності російська еліта просто не змогла взяти на озброєння інші типи політичної дії, інші цінності, окрім геополітичної могутності.
Будь-який помірний сценарій повернення територій російське суспільство сприйме як тотальну капітуляцію, яка лише розпалить полум'я реваншизму
Це означає, що будь-який помірний сценарій повернення територій російське суспільство сприйме як тотальну капітуляцію, яка лише розпалить полум'я реваншизму.
Західні країни, розуміючи цю нехитру психологічну модель, вибрали адекватну відповідь на події – санкції. Якщо Росія не збирається відмовлятися від Криму як ключового елементу її міжнародних правопорушень, що запустив маховик війни на Донбасі, тоді санкції – це не тимчасове покарання, яке має підштовхнути керівництво Росії до розроблення правильної стратегії дій, а спосіб вкотре продемонструвати, що посягання на територіальну цілісність держав обертаються для агресора катастрофою.
І в цьому сенсі Україна не може собі дозволити таку розкіш, як помірні сценарії повернення Криму. Або це відбудеться на українських умовах, з тотальною чисткою апарату чиновників і державних зрадників, або Київ буде сам зацікавлений в тому, щоб якомога довше не повертати республіку.
Саме блокадний Крим, який являє собою перманентну загрозу, може стати інструментом стрімкого зміцнення української державності
Нехай це і звучить крамольно, але в Україні чудово розуміють: Крим у стані блокади створює набагато менше проблем, ніж Крим, який має легітимні виходи на українські державні органи, але при цьому майже не залежить від Києва і прямо підконтрольний Москві.
До того ж, найсильнішим лобі з питання півострова в Україні є кримські татари. Тому, як не парадоксально це визнавати, але саме блокадний Крим, який являє собою перманентну загрозу, може стати інструментом стрімкого зміцнення української державності.
Крим як драйвер змін
Отже, бажання офіційного Києва заморозити стресовий процес здобуття справжнього суверенітету не може і не має задовольнити Україну.
Питання лояльності населення Донбасу до проекту незалежної України почало вирішуватись через природні фактори. Після початку конфлікту багато жителів регіону переїхали жити до Росії, переставши ототожнювати себе з українською державою. Ті ж, хто перебрався в мирну частину України, почали поступово ідеологічно асимілюватись, відходячи від традиційних проросійських поглядів і переконань.
Нехай це звучить жорстко і несправедливо, але коли всі антиукраїнські елементи або виїдуть зі сходу, або просто перестануть бути політичними активістами і допускати дії, що порушують національне законодавство, донбаський конфлікт буде вирішений остаточно.
Те ж стосується і Криму. Неможливо будувати державу, якщо в ній є п'ята колона, єдиною метою якої є саботаж державності.
Сьогодні Крим – це драйвер процесу розвитку держави, холодний душ після багатьох років, проведених у щасливому невіданні щодо власних національних перспектив
Критично невірно вважати, що можливий якийсь помірний сценарій повернення Криму, який зацікавить Україну. Адже саме нинішній стан речей змушує Київ все більше зусиль витрачати на реформування власних військ і правоохоронних установ, зміцнення політичної незалежності країни.
Сьогодні Крим – це драйвер процесу розвитку держави, холодний душ після багатьох років, проведених у щасливому невіданні щодо власних національних перспектив. І повертати півострів у вигляді території, яка буде прямим чином обмежувати державну незалежність, немає ніякого сенсу.
Крим має стати кримськотатарською національною автономією з широкими повноваженнями Меджлісу і Курултаю, вписаних у єдину систему державних органів України. У будь-якому іншому випадку він продовжить своє існування (формальне чи справжнє) саме як російська республіка.
Лев Абалкін, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
