Повідомлення про те, що на території Донецької та Луганської областей з'явилися «російські переселенці», потішили українців. Це ж якого розквіту мала досягти «постала з колін» Російська Нова Імперія, щоб її законні громадяни вважали Донецьк і Луганськ, що перебувають у зоні бойових дій, за рай на Землі, за ситий «закордон», куди б їм захотілося переселитися в пошуках кращої долі?
Всі ми пам'ятаємо повінь у Кримську, пожежі в Хакасії, пам'ятаємо фото російської глибинки і чудово розуміємо, що навіть депресивні українські регіони для прийшлих імперців можуть виглядати як Ельдорадо. Але проблема ця з російськими громадянами, які переселяються в окуповані регіони, на жаль, далека від анекдотичної.
Щось подібне пережила Грузія, коли на місце величезної кількості біженців, які рятувалися від російських «благ», на її територію стали заселятися «дорогі росіяни».
У січні 2005 року Михайло Саакашвілі так прокоментував стан справ в Абхазії: «Я чую заяви, позбавлені всякого самолюбства, про те, що ми маємо відмовитися від повернення біженців до Абхазії, що Абхазія не буде частиною Грузії і ми маємо піти на якусь незрозумілу конфедерацію. Я ніколи не піду на це і не зроблю такої дурості». Тбілісі «нічим поступатися в Абхазії, звідти вигнали все грузинське населення, забрали будинки, в них живуть якісь люди з Росії, які не мають на це жодного права».
Не вперше Росія підмінює «російськомовне населення» громадянами Росії, яких вселяє в ще «не охололі будинки»
Не вперше Росія підмінює «російськомовне населення» громадянами Росії, яких вселяє в ще «не охололі будинки». Приблизно та ж ситуація відбувається сьогодні в Україні. Тільки за офіційними повідомленнями з окупованих територій України виїхали 1,3 млн осіб. Десятки, якщо не сотні тисяч мирного населення просто загинули. Це в їхні будинки переселяються російські «цивільні окупанти».
Ми, звичайно, можемо палати праведним гнівом і констатувати, що «мародери – вони і є мародери», але набагато ефективніше буде подумати, як протистояти тій проблемі, яка вже назріває. Проблемі заміни українських громадян громадянами, які сповідують ворожий нам світогляд. І проблема ця не в російських прибульцях, які привласнюють собі чуже майно, а в українських переселенцях. У тих мільйонах, які виїхали і з кожним днем все більше втрачають зв'язок зі своєю Малою Батьківщиною. Хто, розуміючи, що повернення немає, намагається скоріше знайти своє місце тут.
Треба зауважити, що з окупованих територій люди виїжджають з різних причин. Якщо зі сходу країни люди тікають від війни, то з Криму виїжджають, швидше, за ідеологічно-громадянськими переконаннями. Якщо в Донецьку і Луганську реалізувати сьогодні право на свою квартиру, будинок, бізнес практично неможливо, то в Криму з цим проблем немає. Жителі Удмуртії і Хабаровська прискореними темпами заселяють півострів, скуповуючи за безцінь усе, що тільки можуть. Якщо в Донецьку і Луганську сьогодні не є проблемою відшукати майно, на яке вже нікому пред'явити права, то в Криму вимушені виїхати українці продають задешево все, що можуть, в надії хоч якось осісти на материку.
Виїжджаючи, вони якимось чином влаштовуються, десь осідають, щось купують і перестають, фактично, бути кримчанами
Виїжджаючи, вони якимось чином влаштовуються, десь осідають, щось купують і перестають, фактично, бути кримчанами. Вони стають жителями Одещини та Вінниччини, Київщини та Львівщини, які колись жили в Криму. Чим довше триває окупація, тим менше залишається українських громадян, пов'язаних із Кримом. Виникає питання: коли цей регіон повернеться, ким він буде заселений? Хто і з якої позиції буде вирішувати його долю?
Сьогодні перед Україною, що зіткнулася з безпрецедентною за своїми масштабами внутрішньою еміграцією, стоїть кілька фундаментальних завдань. По-перше, громадян треба прийняти, інтегрувати в нові громади, допомогти соціалізуватися. Але найголовніше, що необхідно зробити – це подбати про те, щоб ті, хто виїхав, не втратили зв'язок зі своїми регіонами, щоб вони не втратили спільність і змогли в той період, коли почнеться де-окупація, бути тими, чий голос буде почутий.
Кожного разу, коли в Грузії постає питання про перебудову держави, про її державний статус – федеративний чи унітарний, виникає питання про біженців, які виїхали на грузинську територію, але при цьому залишилися тими, хто має право брати участь у законних референдумах і голосуваннях про долю свого регіону.
Україна сьогодні упускає цей важливий момент. Сьогодні кримчани, донеччани та луганчани, які прижилися на просторах нашої Батьківщини, купивши щось, отримують нову прописку, втрачають свій територіальний статус.
Нещодавно мені довелося побувати на конференції громадських організацій, що займаються проблемами переселенців із Криму. Всі вони в один голос говорять про те, що назріла необхідність їх об'єднання на єдиній платформі. Ті організації, які допомагають кримчанам з переїздом, з розселенням, з правовим та громадським захистом, сьогодні відчувають потребу об'єднатися, для того, щоб ефективно виконувати свої функції. Але найголовніше, що має турбувати нас всіх, – це створення потужних територіальних «громад в екзилі», здатних об'єднати як тих, хто виїхав, так і тих, хто продовжує перебувати на окупованих територіях.
Коли ми говоримо, що Крим – це Україна, Донецьк – це Україна, Луганськ – це Україна, ми не зовсім вірно відображаємо реальність. Донецьк, Луганськ, Крим – це українці
Коли ми говоримо, що Крим – це Україна, Донецьк – це Україна, Луганськ – це Україна, ми не зовсім вірно відображаємо реальність. Донецьк, Луганськ, Крим – це українці. Ті, хто виїхав і ті, хто залишився. І об'єднання цих людей в єдину потужну спільноту, незалежно від того, де вони зараз живуть, буде тим фактором, який дозволить нам повернути собі тимчасово втрачені території. Якщо ви думаєте, що це твердження є перебільшенням – згадайте про громадян Росії: жителів Хабаровська й Удмуртії, які сьогодні за копійки скуповують майно у наших зневірених співгромадян.
Це те, що зрозуміла Грузія, коли на державному рівні зайнялася соціалізацією та адаптацією внутрішніх переселенців. Це те, що поки, на жаль, не визнає і не приймає Україна.
Лариса Волошина, кримчанка, практикуючий психолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
