Сімферопольський район – На тлі загальної ейфорії, пов'язаної з річницею «референдуму» про «приєднання» Криму до Росії, серед жителів півострова можна зустріти чимало таких, хто до подій ставиться з байдужістю. Вони не надають особливого значення подібним пам'ятним датам, продовжуючи жити так, як і раніше. Крим.Реалії побував у звичайній сім'ї, що мешкає в селі під Сімферополем, щоб з'ясувати, як для неї минув рік у російських реаліях.
Невеликий одноповерховий будинок, розташований на земельній ділянці в селі Журавлівка Сімферопольського району. Нас зустрічає господиня – Тетяна Молчашкіна. У день нашого спілкування в неї на роботі був вихідний. Її чоловік Валерій, навпаки, в цей час працював, а син – кримський активіст Олександр Кравченко, який здобув популярність завдяки своїй проукраїнській позиції, – зустрічався з журналістами біля пам'ятника Шевченку в Сімферополі.
Вже після нашої бесіди стане відомо, що співробітники поліції вдруге за тиждень затримають Олександра. І знову за українську символіку: жовто-синю стрічку, прив'язану до лівої кишені куртки хлопця. Нагадаємо, перше затримання обернулося судом, який приніс Кравченку адміністративне покарання у вигляді обов'язкових робіт тривалістю 40 годин.
Тетяна живе у Журавлівці від народження. Тут вона виросла і навчалася в школі, потім на деякий час перебралася до Сімферополя, щоб отримати освіту за спеціальністю «Кухар». Будинок, в якому ми ведемо нашу бесіду, Молчашкіна придбала в 2001 році. До цього вона жила у своїх батьків.
«Мій тато – росіянин, мама – білоруска, а я – віруюча, відношу себе до чесних людей», – каже Тетяна. Її батьки все життя займалися сільськогосподарськими роботами. Її старша сестра живе в Астраханській області. При цьому жінки не підтримують зв'язок через сімейні розбіжності.
Останні два роки Тетяна Молчашкіна пропрацювала в компанії «Скворцово» – підприємство з виробництва м'ясних продуктів і ковбас. «Я працювала наклейщицею, працювала чесно, але керівництво знайшло причину і мене звільнили, точніше, начальниця змусила мене написати заяву про звільнення за власним бажанням», – скаржиться Тетяна. За її словами, це сталося в березні минулого року, і політичні події тут ні до чого. До «Скворцово» вона 8 років працювала сторожем у середній школі, раніше – на пошті в Журавлівці.
Знайти робоче місце, як каже Тетяна, було нескладно. «Жити треба, тому я погоджувалася на будь-яку роботу. Хоча ми звикли: переживали перебудову, жили без зарплати», – говорить вона. У січні цього року жінка влаштувалася прибиральницею в супермаркет «Сільпо» в центрі Сімферополя. Її місячний заробіток становить 6200 рублів (близько 100 доларів), зізнається вона.
«Зарплати маленькі, а ціни – фантастика»
Минулорічні події у столиці України Тетяна Молчашкіна згадує з певною тривогою, оскільки її син був активним учасником Євромайдану в Києві. «Я весь час стежила за Сашею: як він, де він, що з ним? Спочатку я була в шоці, але потім сама з'їздила на Майдан, син мені розповів, що до чого», – ділиться спогадами співрозмовниця.
До появи російських солдатів у Криму, потім «референдуму» і «приєднання» півострова до Росії жінка поставилася більш стримано: «Рано чи пізно це трапилося б, тому що мій покійний батько ще казав, що це станеться. Я знала, що це буде».
У «референдумі» 16 березня минулого року Тетяна не брала участі. «Я віруюча людина – взагалі не ходжу на вибори», – пояснила вона причину. Жінка є парафіянкою Української православної церкви Київського патріархата. У вітальні її будинку можна побачити ікони.
Торік Молчашкіна отримала російський паспорт. Вона не відчувала жодних моральних перешкод. «Хранителька вогнища в будинку я, мені треба заробляти гроші, і мені все одно, який папірець і де показувати. Мені потрібна робота, щоб я отримувала зарплату, оплачувала комунальні послуги», – пояснює Тетяна. При цьому на запитання, з якою державою вона більше себе ідентифікує: з Україною чи Росією – жінка розсміялася. «Мені син теж таке питання ставить. Я – одне ціле. Навіть не знаю, як відповісти», – додала вона.
А от її син досі без російського паспорта, незважаючи на те, що документи на отримання громадянства були подані ще 3 грудня 2014 року. «Дівчинка в ФМС каже, що документи треба зібрати заново і подати, виявляється, вона приїхала працювати до Криму з 1 січня і не володіє інформацією», – розповідає Тетяна.
Добре, що ми в селі, у нас є земля, паї, господарство, а як люди в міських умовах виживають, я не знаюТетяна Молчашкіна
Під час бесіди ми поцікавилися у жінки, що їй подобається в російському Криму. «Та нічого, – тут же відповіла вона. – Ніяких позитивних змін я не бачу. Зарплати маленькі, а ціни – фантастика. Добре, що ми в селі, у нас є земля, паї, господарство, а як люди в міських умовах виживають, я не знаю».
У домашньому господарстві у Тетяни – поросята, кури, бичок і телиця. Через дорогу воду від польових робіт її родина змушена була відмовитися. Тим не менш, вільний час, за визнанням жінки, вона присвячує роботам у домашньому господарстві: «Я люблю господарство, тому проводжу зі своїми тваринами більшу частину вільного часу».
«Постояти з жовто-синьою стрічкою – це погано»
До активної діяльності свого сина Тетяна ставиться спокійно. Незважаючи на затримання та судові переслідування Олександра через демонстрацію ним своєї проукраїнської позиції, мама йому вірить. «В яких би умовах він не опинився, Саша завжди буде чесним і порядним хлопцем, завжди подасть руку допомоги», – підкреслює жінка.
Її обурило, що 9 березня співробітники правоохоронних органів затримали учасників акції, приуроченої до 201-ї річниці від дня народження українського письменника Тараса Шевченка. «Чому поліція в центрі міста не підходить до тих осіб, у яких є пляшка горілки, і не питає: чому ви тут зібралися? А почитати вірш Шевченка і постояти з жовто-синьою стрічкою – це погано. Та навпаки це добре, коли люди вивчають творчість Шевченка. Саша не п'є, не бешкетує», – підкреслює його мама.
На питання про те, що вона думає про останні події в Криму і які бачить перспективи, співрозмовниця скромно каже: «Я ні про що не думаю, прожили день і слава Богу. Ми віримо в Бога, бо нам не залишилося ні в що вірити. Але ми маємо в будь-якій країні жити чесно і порядно: в Україні, Росії».
Проводжаючи нас, жінка зайшла до хліву, щоб взяти пшеницю і нагодувати курей.
