Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Парламентський саміт «Кримської платформи» знову нагадав про те, про що майже через десять років після окупації та анексії Кримського півострова багато хто вже встиг призабути. Саме ця окупація та анексія відкрила епоху глобальних конфліктів, саме вона довела, що сила може тріумфувати над правом.
Обережна реакція Заходу на анексію Криму – перші серйозні санкції з'явилися вже після початку війни на Донбасі – стала класикою безкарності. Справді, якщо одна держава може анексувати територію іншої та «відбутися» лише персональними санкціями проти окремих чиновників, то чим ризикує той, хто захоче повторити російський досвід?
Ми опинилися в цьому цивілізаційному глухому куті багато в чому через обережну реакцію на Крим
Так ми несподівано для багатьох опинилися у зовсім іншій епосі, коли ніхто більше не шукає дипломатичних рішень, коли на військову силу відповідають економічним тиском, а на економічний тиск – диверсіями.
Коли кожен, здавалося б, «заморожений» конфлікт може відтанути будь-якої миті – як це наочно продемонстрували війни на Південному Кавказі та Близькому Сході. Коли розбіжність у ціннісному підході між «колективним Заходом» і Глобальним Півднем настільки велика, що можна говорити про два світи на одній планеті.
Клуби диму піднімаються над містом Газа після авіаударів Ізраїлю у відповідь на напад радикального угрупування «Хамас», 12 жовтня 2023 року
І так, ми опинилися в цій цивілізаційній безвиході багато в чому через обережну реакцію на Крим. Через готовність домовлятися та знаходити спільну мову з Росією навіть після того, як вона демонстративно і самовпевнено розтоптала міжнародне право.
У «Кримській платформі» все більше країн, усе більше голосів підтримки
Через якусь дивну наївну віру в те, що Володимир Путін задовольниться «сакральним» Кримом, заспокоїться і все буде, як було – хіба що із санкціями проти соратників російського президента, так і це не назавжди.
Натомість тепер дедалі більшій кількості країн стає чимраз очевидніше, що без відновлення міжнародного права зупинити сповзання до глобальної кризи буде щораз важче. Тож у «Кримській платформі» все більше країн, усе більше голосів підтримки.
Your browser doesn’t support HTML5
Эксклюзив с «Крымской платформы»: Сьерра-Леоне и Гана присоединяются к саммиту
Тільки ось повернутися до 2014 року, певен, уже не вдасться. Президент Сполучених Штатів невипадково говорить про необхідність «нового світового порядку». Крим запустив ревізію «старого порядку», встановленого відразу після Другої світової війни, і показав очевидну потребу в новому.
Але хто знає, через які ще випробування та проблеми нам усім доведеться пройти для того, щоб цей новий світовий порядок став реальністю, а порушення міжнародного права, насильство та війни знову перекочували з екранів телевізорів і сторінок періодики до підручників історії?
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Саміт «Кримської платформи»: метод сили не може застосовуватися в сучасному світіВіталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.