Кінець століття: литовський похід на Крим та битва на Ворсклі

Спеціально для Крим.Реалії

Навіть дві поспіль поразки Токтамиша від Тимура не означали втрату Золотою ордою влади над Кримом. Як же відбувалася боротьба за півострів в останні роки XIV століття?

Хай яким могутнім владикою не був Тимур, він не походив із роду Чингізхана, а отже, не мав права стати ханом Золотої орди. Тому він пішов кружним шляхом, посадивши на престол у Новому Сараї Койричака (Койурчака) – сина одного з ханів епохи Великої зам'ятні. Однак правити тому судилося недовго – тільки-но Тимур пішов з Орди, як Койричак був повалений.

Новим формальним главою держави став Тимур-Кутлуг. Цього разу його підтримала людина, яка втретє і востаннє зіграла в історії Золотої орди роль, до того виконувану Ногаєм та Мамаєм – Ідигей (Едігей).

Ідигей народився 1352 року в сім'ї беклярібека східної частини Золотої орди, в розпал Великої зам'ятні, близько 1376 року, втік із країни і знайшов притулок при дворі Тимура. Саме там, у Самарканді, Ідигей познайомився із ще одним втікачем – Токтамишем. Обох пов'язали не лише узи дружби – Ідигей одружився з дочкою Токтамиша Джаніке. Разом за підтримки Тимура вони взяли владу в Золотій орді.

Але Ідигей, який розраховував обійняти при Токтамиші посаду беклярібека, обманувся у своїх очікуваннях. Ображений, у 1386 році він приєднався до змови проти хана, а після провалу знову втік до Тимура. За два роки туди ж прибув ще один вигнанець – рідний племінник Ідигея Тимур-Кутлуг.

Після першої поразки, завданої Тимуром Токтамишу 1391 року, Тимур-Кутлуг ненадовго став ханом. Ідигей же вирушив на схід – взяти під владу улус роду Мангит. Після другого фіаско у 1395 році Токтамиш втратив столицю, а Ідигей об'єднався з племінником, і на рубежі 1396 і 1397 року вони зайняли Новий Сарай. Тимур-Кутлуг знову став ханом.

Що відбувалося у цей момент у Криму? Напевно, навіть після всіх поразок Токтамиш у 1396 році все ще зберігав владу над західними околицями Золотої орди, включаючи півострів. Там на його боці виступив бей наймогутнішого місцевого роду Ширін Рук-Темір. Полегшувало становище хана і те, що його союзником був литовський великий князь Вітовт. У літературі іноді зустрічається твердження, нібито в тому році Токтамиш обложив Каффу, але публікатор припустився помилки в даті – в джерелі йдеться про 1397 рік.

Ймовірно, на початку 1397 року (або наприкінці попереднього) Тимур-Кутлуг утвердився в Новому Сараї, і Токтамишу належало вступити з ним у боротьбу за залишки своїх володінь. У лютому – першій половині березня Вітовт здійснив похід на якесь «головне кочовище татар, яке називається ордою» десь на берегах Дону. Токтамиш же, згідно з деякими арабськими джерелами (Ал-Форат, Ал-Аскалані) та російським літописам, у березні обложив Каффу (хоча генуезці, скоріш за все, були його союзниками). Інші джерела (Ал-Айні, Клавіхо) стверджують, що на Каффу напав Ідигей.

Як слід було очікувати, ані генуезькі, ані венеціанські, ані місцеві вірменські джерела такої «подвійної» облоги міста не помітили, тож залишається визнати, що жодних бойових дій у Каффі не було. На самому початку 1398 року делегація каффінців перебувала в Генуї з низкою скарг на свою адміністрацію – і ані словом не обмовилася про хоч якусь загрозу місту. На думку деяких істориків, з якими я повністю згоден, навесні 1397 року мала місце битва Токтамиша з Ідигеєм десь у східному Криму, так химерно відображена в джерелах.

Битву цю Токтамиш безперечно програв, бо вже у квітні 1397 року Тимур-Кутлуг видав ярлик одному кримчанину, звільняючи того від низки податків. І до цього ж року належать і монети цього хана, карбовані в місті Крим. Більш ніж ймовірно, що низка руйнувань кінця XIV століття в кримських містах належить саме до цього вторгнення, а жодного «походу 1399 року», нібито скоєного Ідигеєм, не було.

Однак Токтамиша ця поразка не зламала. Якщо вірити Никоновському літопису, восени 1397 року хан звільнив Орду від своїх супротивників і розіслав гінців з цією новиною (низка істориків відносять ці події до наступного року, але це помилка – у літописі 1398 рік починався з вересня, а за нашим обчисленням усе ще продовжувався попередній). Але того ж року Тимур-Кутлуг остаточно переміг Токтамиша, і той врятувався втечею до Литви, де його з радістю прийняв Вітовт. Токтамиш із двома синами осіли в Києві, чекаючи допомоги від литовського князя.

Або того ж 1397-го, або роком пізніше Токтамиш зробив Вітовту подарунок у відповідь – видав ярлик на всі землі Русі, які раніше були завойовані литовцями. Сучасному читачеві це важко уявити, але навіть захоплення після битви на Синіх Водах 1362 року Поділля та Наддніпрянщини не робило ці землі повністю литовськими – князі мали платити з них данину до ханської скарбниці. Токтамиш визнав нову реальність де-юре.

Сам же Вітовт навесні 1398 року здійснив похід до гирла Дніпра, де біля переправи заклав замок, пізніше відомий як Тавань (неподалік від Берислава, під водами Каховського водосховища). Досі на правому березі навпроти Каховки збереглася єдина «вежа Вітовта» – залишки ще однієї фортеці. Ці споруди контролювали безпеку кордонів та дозволяли збирати мито з купців.

Згідно з однією нечіткою згадкою, того ж року Вітовт дійшов до Каффи, де розбив якихось татар. Низка істориків схильні вірити цьому повідомленню, інші його відкидають, проте знайдено монету Тохтамиша, карбовану у 800 році хіджри (вересень 1397 – вересень 1398 р.) у Криму. Якщо атрибуція вірна, то Вітовт повернув півострів під владу Токтамиша.

Залучення Литви до ординських справ особливо посилилося після 1395 року. За словами турецького історика XVI століття Печеві, «коли могутній Тимур прийшов, то одні [татари] були полонені, інші стали здобиччю меча; а кілька їхніх племен втекло у володіння ляських і московських гяурів та в тих країнах невіри й утвердилися. Дотепер їхніх у Леху існує шістдесят селищ, і в кожному селі по мечеті». Крім того, чимало полонених привів зі своїх походів та поселив у Литві сам Вітовт.

Та й ослаблення Токтамиша змусило його звернутися по допомогу до Вітовта. Князь задумав повністю перекроїти карту Східної Європи, і прибуття хана виявилося дуже доречним. Можливо, вже у 1398 році (не пізніше весни наступного) між двома правителями було укладено формальний союз. Вітовт обіцяв Токтамишу повернути престол Орди, натомість хан відступав князю Північно-Східну Русь, усе ще васально-залежну від нього (як раніше зробив із Південно-Західною), і обіцяв допомогти з її завоюванням. Можливо, згаданий вище ханський ярлик був частиною цієї угоди. Укладання договору відсвяткували пишним бенкетом, і Токтамиш подарував Вітовту одногорбого верблюда.

Коли новини досягли Тимур-Кутлуга, він зажадав у Вітовта видачі Токтамиша, але безуспішно. Литовський князь оголосив хрестовий похід, у травні 1399 року отримав благословення Папи римського Боніфація IX, зібрав війська з Литви, Польщі, Молдавії, Тевтонського ордену та частини Орди. До 27 липня завершився збір загонів біля Києва, після чого Вітовт і Токтамиш рушили до степу.

9 серпня на березі Ворскли союзники зустрілися з армією Тимур-Кутлуга. Почалися переговори, під час яких литовський князь вимагав визнання свого фактичного сюзеренітету над новим ханом. Однак той тягнув час до прибуття Ідигея з ногайцями, а коли беклярібек з'явився, то сам зажадав від князя визнати залежність від Золотої орди. Переговори було перервано.

12 серпня 1399 року литовські війська, хоч і оснащені вогнепальною зброєю і очолювані видатним полководцем, потрапили в пастку удаваного відступу ординців. Потім Тимур-Кутлуг та Ідигей завдали удару по флангах ворога і вщент розгромили його. Загинули два десятки князів.

Битва на Ворсклі була однією з найважливіших в історії регіону. Якби Вітовт виграв її, то мав би шанси стати збирачем земель Русі, і місце московської імперії посіла б вільнюська. Але втрата половини війська назавжди зупинила литовську експансію у степ. Після битви ординці взяли в облогу Київ і спустошили Україну аж до Луцька.

Однак довго насолоджуватися перемогою Тимур-Кутлугу не судилося. Ще до кінця 1399 року він помер – чи то перепивши вина, чи то від отриманих у битві ран, але найімовірніше хана вбив беклярібек, звівши на трон його юного двоюрідного брата Шадібека. Як писав Ібн-Арабшах, «утвердилася справа Дештська за правителем Ідіку... він поставляв на султанство кого хотів і зміщував його з нього, коли хотів; накаже, і ніхто йому не противиться». Ал-Айні назвав його «правителем Криму, Сарая та інших земель Дештських» (але при цьому «великим еміром», не ханом), а Руї де Клавіхо – «сеньйором» і навіть «імператором Татарії».

Після поразки Токтамиш пробився на крайній схід Орди, в Сибір, де перетворив Тюменський улус на фактично незалежне володіння й успішно відбивав атаки Ідигея. Але в грудні 1406 (або в січні 1407) року він зазнав поразки від військ Шадібека і загинув. Так закінчилася епоха у чверть століття, пов'язана з його ім'ям.

А в самому Криму, у віддалених горах, скориставшись чварами в Орді, зуміла досягти самостійності невелика, але важлива держава – князівство Феодоро.

Але це вже інша історія.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.