Спеціально для Крим.Реалії
Одна з найдивніших воєн в історії Криму – Солхатська 1386-1387 рр. На півострові траплялися конфлікти, від яких залишилося набагато менше джерел, проте логіку яких ми досить впевнено реконструюємо. У випадку ж із Солхатською війною, незважаючи на велику кількість дрібних деталей, ми так і досі не знаємо головного – проти кого саме воювали генуезці?
Під 1386 роком вірменський священик Арістакіс зазначив на полях рукопису: «У гіркий час, в ханство Токтамиша і за володаря Криму – Саїсале [Sayisale], який і, сам піднявшись у похід, на Каффу пішов, на передове укріплення раптово [напав] і біди приніс, і багато полонених узяв, і награбованого виніс, і багато монастирів та церков розорив і спалив зовні фортеці, але всередині не зміг. А потім вирушив на Судак і повернувся переможений, осоромлений і зламаний. І [напавши] на багато інших навколишніх сіл – до Хипчага, включаючи і Йічел(?), багато скрут приніс у країну. І багато з його воїнів, пронизані, загинули, були розчавлені під колесами, і багато інших поранені».
Ми не можемо точніше датувати цю подію, а також встановити того, хто названий у тексті Саїсале. Якщо це ім'я, а не титул, деякі історики бачать у ньому спотворене «Саїд-Алі».
З іншого боку, ще перед 24 липня 1386 року генуезці виплатили дуже значну суму «панові Бек-Булату імператору і ще двом огланам, що були з ним у війську навпроти Каффи, а також бею Кутлуг-Бузі, пану Солхата». Отже, Кутлуг-Буга, відомий як намісник Солхата і всього Криму і до, і після описуваних подій, підтримав заколот Бек-Булата, який оголосив себе імператором. Якби це було не так, навіщо генуезці платили б обом разом?
Тут можливі два варіанти – Бек-Булат стає ханом, Кутлуг-Буга підтримує його, а Саїсале зберігає вірність Токтамишу (навряд чи Саїсале бунтував відразу проти двох ханів). Потім він атакує Каффу та Судак, зазнає поразки, а генуезці змушені платити данину новій владі – Бек-Булату та Кутлуг-Бузі. Можливо, це вони й розгромили Саїсале. Щоправда, незрозуміло, навіщо легітимному солхатському правителю нападати на Каффу, коли в тилу – заколотники.
Другий варіант – під «Саїсале» мається на увазі або сам Бек-Булат (навряд чи його влада поширювалася далі за Крим), або Кутлуг-Буга (а Саїд-Алі – мусульманське ім'я одного з них). Заколотники атакують Каффу та Судак, зазнають невдачі, але генуезцям вигідніше заплатити відступні, ніж продовжувати війну. Обидві ці реконструкції занадто гіпотетичні, щоб впевнено вибрати одну з них, але бритва Оккама вимагає віддавати перевагу простішій другій версії.
У будь-якому разі, війна на цьому лише припинилася, але не закінчилася. У Каффі було створено дві офіції (колегії), одна з яких (Officium Victualium) забезпечувала постачання міста продовольством, а друга (Officium Guerre) – зброєю та боєприпасами. Перші судна постачання прибували до Каффи з Пери – генуезького кварталу Константинополя, і з Генуї.
Ведеться фортечне будівництво і в Солдаї – в тамтешньому порту зводять вежу, а 1 серпня 1386 року туди відправляють залізо для воріт. Посилюються укріплення Чембало, збільшуються гарнізони обох фортець, у Керченську протоку для патрулювання вирушає озброєний корабель (осінь 1386 – весна 1387 р.). Паралельно Каффа у серпні оплачує замовлене раніше озброєння та домовляється про постачання у майбутньому. Певно, у місті не було достатньо майстерень, щоб задовольнити збільшений попит.
Одночасно Каффа намагається вирішити суперечку за допомогою дипломатії. У серпні 1386 року генуезький посол вирушає до Солхату (а ще – 8 шпигунів), у жовтні ханський представник прибуває до Каффи, у грудні інший генуезький посол їде до хана (на ім'я той не названий, але можна думати, що це Токтамиш). На самому початку січня 1387 року два посланці знову вирушили до Солхату, а ще два – на нічну (тобто таємну) зустріч із представниками хана (ймовірно, Токтамиша). Очевидно, всі ці місії зазнали невдачі.
Тоді ж у війні було відкрито й «внутрішній фронт». Восени 1386 року в селах Готії почали спалахувати бунти проти генуезької влади (переважно проти високих податків), підтримані Солхатом. Влада Каффи реквізує товари, що відправляються в Солхат. Тюрки становили третю за чисельністю групу населення в Каффі, і багато хто з них утік із міста – щоб підтримати одновірців або хоча б уникнути примусових позик на війну.
Відповідь консула не змусила на себе чекати – втікачі були прирівняні до бунтівників, а майно і тих, й інших конфісковано (осінь 1386 – весна 1387 рр.) та виставлено на відкриті торги (з січня 1387 р.). Справою керувала третя спеціальна колегія (Officium superrebus Sarracenorum occaxione guerre). Купці-мусульмани, що залишилися в місті, були посаджені під арешт, а їхнє майно конфісковано.
Для придушення місцевих виступів та запобігання ординським вилазкам у лютому та травні 1387 року в Готію вирушали великі генуезькі барки. Ще один корабель у квітні будують у Каффі, її порт отримує додаткову охорону. Примітно, що в цей час застосовуються інструменти таємної війни. У січні влада Каффи заплатила двом агентам, щоб ті здійснили підпали в Солхаті.
Оскільки ввозити продовольство в Каффу сушею, ймовірно, було неможливо, місто залежало від постачання зерна морем. З серпня 1386 до червня 1387 року основний потік пшениці прибував із Зихії – західного узбережжя Кавказу. Навесні-влітку 1387 року інтенсифікувалися поставки з Синопу і Монкастро (нині – Білгород-Дністровський). Також навесні генуезці спробували втягнути у війну проти ординців Молдову, але безуспішно.
Тривав і дипломатичний обмін. У Солхат генуезькі посли вирушали у січні (двічі), лютому, квітні та липні. У квітні 1387 року консул Каффи приймає у себе посланця хана (цікаво, що ім'я представника в документі названо, а хана – ні).
Майже за рік відновилися і відкриті бойові дії. Наприкінці квітня чи на початку травня 1387 року ординці атакували зовнішню стіну Каффи у північному кварталі Вонітіка, але були відбиті. З нагоди перемоги 2 травня городяни випили дві бочки вина, а над містом було влаштовано феєрверк. Але в казначейських книгах немає відповіді на запитання, хто ж напав на Каффу – лише обтічне формулювання: «ті з Солхата».
Втім, 31 травня з Генуї до Венеції було надіслано повідомлення, що мирні переговори із Солхатом за участі ханських послів провалилися, тож війна триває. У зв'язку з цим генуезці просили венеціанців заборонити торгівлю на території Орди до кінця бойових дій.
А вже 17 червня генуезці знову запускають феєрверк – і знову на честь перемоги над «тими з Солхату».
27 червня у записах з'являється ім'я Кутлуг-Буги, але ясності це не додає. Каффа відправляє до нього двох послів, виплачує два великі грошові ексенія (подарунка) і посилає спеції та солодощі. Кутлуг-Буга при цьому перебуває «у війську у Солхата». Ще до передачі грошей сторони обмінялися заручниками – нечуваний раніше у генуезько-ординських відносинах факт. Каффа відправила семеро людей, отримавши натомість вісьмох із сім'ями. 2 липня до міста прибули посли Кутлуг-Буги. У липні ж із Генуї до Каффи припливли посли та новопризначені чиновники.
Здавалося б, на цьому війна мала закінчитися, але де там! 13 липня генуезці оплачують пайки для капітана, який вирушає з військом до Солхату, а 8 серпня згадані бомбарди, що діють під Солхатом. Якщо генуезці билися не проти Кутлуг-Буги, що виглядає неможливим, то проти кого? Кому належав Солхат у цей момент? Що трапилося із самозваним ханом Бек-Булатом? Залишається тільки гадати.
Ґрунтуючись на написаному вище, я висловлю навіть не гіпотезу, а лише здогад, як проходила Солхатська війна. Провесною 1386 року амбітний Бек-Булат, родич Токтамиша, прибув до Криму після вдалого походу на Тебріз і проголосив себе ханом. Його підтримав емір Кутлуг-Буга. Самозваний правитель напав на Каффу та Солдайю, зазнав поразки, але генуезці все одно заплатили йому відступні, завдяки чому бойові дії закінчилися, а війна перейшла у гібридний формат (провокації та спецоперації на тлі постійних переговорів). Навесні 1387 року війська Бек-Булат вдруге напали на Каффу і знову безуспішно, а в червні генуезці розбили їх на їхній території. Після цього Кутлуг-Буга повернувся під владу Токтамиша, об'єднався з генуезцями і вибив бунтівників із Солхату.
Кому б не належав Солхат наприкінці літа, між 8 та 11 серпня 1387 року місто опинилося в руках Кутлуг-Буги. А 12 серпня біля стін кримської столиці було підписано договір, який поклав край війні. Кутлуг-Бугу в ньому названо не лише паном Солхата, а й «правою рукою» Токтамиша (тобто намісником хана у західній частині Золотої орди). Ця угода відновлювала дію договорів 1381 та 1382-1383 років.
Бойові дії припинялися, включаючи вбивства та підпали, а за вже вчинені ніхто не міг вимагати відшкодування. Однак рабів, худобу та майно, втрачені під час війни і знайдені після, власники могли вимагати повернути, так само як і вимагати виконання зобов'язань від боржників-утікачів. Окремим пунктом Кутлуг-Буга зобов'язався відновити карбування монети в таких же обсягах та якості, як були до 1382 року – мабуть, війна завдала значної шкоди економіці Криму, і бунтівники вдалися до псування монети.
Каффа вийшла з війни переможницею, остаточно закріпивши за собою завоювання у Криму 1365-1380 років. Але й ординці залишилися не в накладі – Токтамиш утихомирив заколот Бек-Булата чужими руками, а Кутлуг-Буга залишився на своїй посаді як мінімум до 1392 року (а то й довше). Хан забезпечив собі мир на західному краю держави, коли на сході розгорялася війна з його колишнім покровителем – Тимуром (Тамерланом). Цікаво, що у 1388 році у війську Токтамиша були жителі Криму, включаючи Каффу – скоріш за все, найманці.
Ну, а що ж Бек-Булат? О, його історія, як і його зв'язок із Кримом, ще не закінчилася.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
