100 років без примирення: Крим і революція. Осіння напруга. Хліб і спирт

Революція в Криму закінчилася на переломі 1920 і 1921 року. Але і 100 років потому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп всередині півострова і держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?​

(Продовження, попередня частина тут)

Хліб

Поки у Петрограді йшла боротьба за владу, в Росії погіршувалася продовольча ситуація. Проблеми виникли навіть у відносно ситому Криму – що вже там говорити про центральні нечорноземні регіони.

Наприкінці серпня Таврійська губернія зібрала 7,5 млн пудів хліба – вдесятеро менше, ніж до війни! З них на фронт і в голодуючі губернії передбачалося вивезти 3,2 млн. До початку вересня вартість хлібопродуктів зросла вдвічі. Торговці перешкоджали зниженню цін, селяни вимагали в обмін на хліб промислові товари, яких також не вистачало через соціалістичні експерименти на заводах. Щосили розгорнулася спекуляція.

Влада намагалася виправити ситуацію директивними методами: нормами відпуску товарів в одні руки (наприклад, у Сімферополі по півтора фунта соняшникової олії з 26 червня), твердими цінами на хліб і навіть подекуди картками. Передбачалося, як наприклад 13 червня в Сімферополі, відкриття окремих продуктових крамниць для членів профспілки.

Продовольчі комітети у повітах боролися зі спекуляцією, контролюючи переміщення хліба через адміністративні кордони (фактично, ввели митниці). Так, 4 червня Джанкойський виконком створив «летючий загін» для розшуків хліба, укритого торговцями, і для спостереження за збором врожаю. У Феодосії був заборонений вивіз всіх продуктів, у Сімферополі – калош. В результаті виник дефіцит.

Закономірним підсумком стали серпневі й вересневі заворушення по всій губернії. Першими виступили наприкінці серпня селяни Євпаторійського повіту і Зуї – натовпи розграбували продовольчі склади і поділили запаси. Виступ з тими ж наслідками мав місце у Бахчисараї. У Джанкої погромом товарів погрожували жінки. 3-4 вересня «борошняні заворушення» охопили Керч, там жіночі виступи вилилися у мітинги проти Тимчасового уряду.

Три дні, з 18 по 20 вересня, хвилювалася Євпаторія – натовп обшукував не лише склади і лавки, а й будинки торговців з «метою виявлення прихованих предметів першої необхідності. Населення міста сильно роздратоване, ексцесів не було». Але про всяк випадок до міста була відряджена додаткова військова команда.

Ледь вщухла Євпаторія, як 20 вересня спалахнула Феодосія. Через дефіцит і дорожнечу в ній також почалися самочинні обшуки у магазинах і будинках «буржуїв», лунали заклики до розправи над буржуазією. Керували натовпом представниці Союзу домашніх робітниць. Наступного дня з Севастополя прибув крейсер, але матроси, замість того, щоб зупинити хвилювання, очолили їх. За три дні були розграбовані 4 пекарні, кондитерська і низка аптек. Силами прикордонників, місцевих військових і козаків вдалося зупинити організоване насильство, але напади на окремі будинки і перехожих тривали.

До 29 вересня «погроми спекулянтів» пройшли у Карасубазарі (Білогірську) і Джанкої, Мелітопольському і Дніпровському повіті. У Карасубазарі, як і низці інших місць, на вимогу натовпу кілька членів міських дум і продовольчих управ були змушені піти у відставку. У Зуї членів управи заарештували. 11 жовтня в Керчі перед міським продовольчим комітетом і совдепом зібралися натовпи жінок, які вимагали хліба і взуття.

Здебільшого завдяки втручанню високих чиновників типу заступника губернського комісара вдавалося зупиняти хвилювання словом, в Сімферополі потрібна була демонстрація сил гарнізону, а в Генічеську – пряме збройне втручання.

Так, зарплата зростала, з весни по осінь – вдвічі, а то й більше, але разом із нею росли ціни, і доходи вже не встигали за галопуючою інфляцією. «Ціни скачуть вже не по днях, а по годинах і хвилинах. Шматок масла, доставлений на базар, протягом години підвищується в ціні на 1 рубль за фунт», – писали 25 жовтня «Южные ведомости»​.
Зміна влади у Петрограді в жовтні не сильно вплинула на ситуацію, навіть навпаки. Так, 10 грудня Ялтинська управа не відпустила борошна для Алупки – в місті відчувався гострий брак продовольства. Якщо ж влада відмовлялася від підвищення цін на хліб, як 23 листопада у Феодосії, пекарі влаштовували страйки. І незважаючи на труднощі в Криму, від Севастопольського совдепу наприкінці листопада – початку грудня вимагали вжити рішучих заходів для забезпечення хлібом Петрограда і фронту і навіть «забрати з усіх судів половинний запас продуктів і негайно все це завантажити у вагони» для відправки з півострова у 24 години.

Спирт

Алкоголь був ще одним з найважливіших драйверів революційних процесів. Усвідомлюючи всю його небезпеку, Тимчасовий уряд підтримав невдовзі після лютого сухий закон, введений ще в імперії з початком Першої світової війни. Пиво продавалося (3 тисячі пляшок на день у Сімферополі), але і воно знаходилося під загрозою заборони.

Всі петиції про послаблення і введення хоча б обмеженого продажу вина залишалися без відповіді. Природно, пишним цвітом цвів чорний ринок. В інших регіонах проблему становила лише горілка, яку можна було гнати із зерна або буряка. У Криму все посилювалося наявністю гігантських винних складів знаменитих заводів від Масандри до Нового Світу. І в міру падіння порядку в містах п'яні дебоші ставали все більш частими і все більш масштабними.

Повноцінний «п'яний» бунт стався у Феодосії. Увечері 10 жовтня солдати знайшли не охоронюваний винний льох і розтягнули його. У розпиванні брала участь вся 10-та рота 35-го піхотного запасного полку. За 2 дні звістка про це поширилася на весь полк – і спалахнули заворушення. З 12 по 15 жовтня були розграбовані ще два винних склади, місцева влада була безсила. Єдиним підрозділом полку, який зберіг дисципліну і взяв участь в охороні міського майна, став 4-й українізований батальйон.

У Феодосії було оголошено воєнний стан. На допомогу українському батальйону і робітничим дружинам, мобілізованим штабом Одеського військового округу, були вислані дві піхотні роти з Сімферополя і крейсер з Севастополя. Спільними зусиллями 16 жовтня бунт вдалося припинити.

Побоюючись повторення, у Феодосії вдалися до крайнощів: «Спокій у місті – повний. За наполяганням солдатів-українців, які винесли всю тяжкість охорони міста, все вино, яке знаходиться в місті, знищено абсолютно. Вилито до 75 тисяч відер на суму до 1,5 мільйона рублів». Марина Цвєтаєва писала 19 жовтня: «Всі дні випускають вино. Місто наскрізь пропахло... Одні багатіють, інші нечувано розоряються. У одного старого випустили єдину бочку, яку берег вже 30 років і хотів поберегти до повноліття онука. Він плакав».

Аналогічні драми розгорталися і на півдні материкової частини України. 11 вересня у Бахмуті драгуни захопили винний склад на 100 000 відер і перепилися. За два дні натовп намагався захопити винні склади Луганська. Наприкінці вересня ледь не трапився єврейський погром у Харкові. До кінця жовтня Херсонську губернію охопила «хвиля п'яних бунтів», причому у низці місць у грабежах брала участь міліція і козаки.

До придушення заворушень разом з юнкерами активно і офіційно залучається Червона гвардія, яка стає все більш значущою силою на місцях.

І якщо грабежі й погроми, у підбурюванні до яких небезпідставно звинувачували ліву пропаганду, знижували вплив ленінців на маси, то їхні придушення, навпаки, посилювало більшовиків.

Далі буде.