Він пішов із життя десять років тому ‒ 12 березня 2010 року. Сейдамет Меметов ‒ активіст національного руху кримськотатарського народу, неодноразово заарештований і засуджений за участь у боротьбі свого народу за повернення на історичну батьківщину та відновлення державності.
У кримськотатарському національному русі брали участь представники різних вікових груп і поколінь, він був справді масовим. Один із тих, без кого неможливо уявити історію боротьби та повернення кримських татар на батьківщину ‒ Сейдамет Меметов.
Він народився 10 жовтня 1941 року в селі Азіз міста Бахчисарая. Його рід походив із Бахчисарая: батько ‒ Мемет Емірвелієв був з Ескі-Юрта, а мама Сайде ‒ із Салачика. Батько працював машиністом, мама займалася домашнім господарством. Сайде-ханум знала безліч старовинних кримськотатарських пісень і чудово їх виконувала.
18 травня 1944 року кримських татар вигнали з Криму. В ешелонах, які прямували в травні 1944 року до віддалених районів Середньої Азії та Сибіру, опинилися й керівники Кримської АРСР, і звичайні її громадяни. Відразу усі вони ‒ голова автономії та голова уряду республіки, керівники партизанського руху, жінки, літні люди, діти ‒ стали ворогами радянської влади, «зрадниками Батьківщини».
Під час етапування ледь не загинув ‒ ніжка малюка провалилася в дірку в вагоні
Хоча Сейдамет тоді був дуже малий, він назавжди запам'ятав епізод, коли під час етапування ледь не загинув ‒ ніжка малюка провалилася в дірку в вагоні, його тоді ледве-ледве врятували. Велика частина депортованих кримських татар опинилася в Узбекистані. Сім'ю Мемета Емірвелієва вислали в узбекистанський Маргилан.
Як і інші кримські татари, вони отримали статус спецпереселенців. По суті, цілий народ став колективним політв'язнем. У місцях спецпоселень кримських татар (переважно ‒ в Узбекистані, а також у Казахстані, Таджикистані, віддалених областях Росії) існували спецкомендатури НКВД. Спецпереселенці не мали права без дозволу коменданта йти за межі місця розселення навіть у сусідній район, не кажучи вже про те, щоб виїхати за межі республіки. Вони мали щомісяця відзначатися у спецкомендатурах на місцях; самовільний виїзд за межі району розселення розглядався як втеча і переслідувався у кримінальному порядку.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Ми всі були під кулеметним прицілом»Перші роки вигнання були страшними ‒ люди помирали цілими сім'ями. Сім'я Мемета Емірвелієва була багатодітною, але в живих залишилися тільки батьки та двоє дітей ‒ Сейдамет і Шефіка. Сайде-ханум дуже хворіла, діти та чоловік виходжували її, вчили говорити та ходити заново.
У квітні 1956 року з кримських татар був знятий статус спецпереселенців ‒ однак без права повернутися на батьківщину в Крим. З цього часу представники національної еліти почали робити активні спроби достукатися до вищого керівництва країни й домогтися повернення на батьківщину.
Перші звернення «до влади» у другій половині 1956 початку 1957 років до успіху не привели, а до осені 1957 року національний рух набув масового характеру ‒ на підприємствах, за місцем проживання виникає мережа «ініціативних груп» кримських татар. «Ініціативні групи» кінця 50-х років забезпечили безпрецедентно масову петиційну кампанію: до вищих органів влади були надіслані звернення, підписані десятками тисяч людей, а також тисячі індивідуальних листів.
Мемет Емірвелієв також долучився до цієї діяльності. Його син Сейдамет у цей час був в армії. На початку 1960-х Мемет як делегат від народу їздив до Москви. А ось Сейдамета привів у рух на початку 1960-х сам Бекір-аг'а Османов ‒ людина авторитетна та шанована серед кримських татар, один з тих, хто стояв біля витоків руху.
«Після повернення з армії Сейдамет активно долучається до руху та залишається в ньому до останніх днів свого життя, ‒ розповідає дружина Меметова Зера Бекірова. ‒ Своїми наставниками він вважав Бекіра Османова, Джеббара Акімова, Мухсіма Османова й дуже пишався їхньою довірою. Для нього вони були шаленими борцями зі сталевим загартуванням і водночас великими романтиками. Сейдамет часто згадував, як Джеббар Акімов та Бекір Османов мріяли про всенародне свято: «Ми проведемо до Криму останню кримськотатарську родину, потім і самі вслід під звуки «Хайтарми», танцюючи, увійдемо до Сімферополя».
У 1966 році проти Сейдамета Меметова була порушена кримінальна справа за організацію мітингів на підтримку заарештованих Айше Сейтмуратової та Сервера Шамратова. Після двох місяців у камері попереднього ув'язнення розпочався суд. Вирок ‒ рік виправних робіт.
Слідчий говорив йому під час допиту: «Ти, простий слюсар, нема чого з себе корчити, ми таких китів, як Тимур Дагджи, зламали, а тебе й поготів роздавимо!» На це Сейдамет відповідав: «Великих китів набагато легше ламати, ніж дрібних риб. Я не кит, але мене не зламаєте». Так і сталося. І незабаром його заарештували знову.
«Під звуки «Хайтарми», танцюючи, увійдемо до Сімферополя»
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», так і не вирішив проблему повернення кримськотатарського народу до Криму. Кримських татар, які намагалися повернутися на батьківщину на підставі цього правового акту, не прописували й жорстоко виганяли з півострова. Сейдамет збирав відомості про такі випадки для документа національного руху «Положення кримських татар в СРСР гірше, ніж становище негрів у штаті Алабама США».
У січні 1968 року його заарештували. На лаві підсудних опинилися два фізики ‒ Юрій Османов та Сабрі Османов, математик Енвер Маметов і він ‒ Сейдамет Меметов. Суд, що відбувся у червні 1968 року, визнав усіх підсудних винними: Юрій Османов отримав два з половиною роки табору посиленого режиму, Енвера Маметова засудили до півтора року табору посиленого режиму, Сабрі Османова ‒ до одного року і Сейдамета Меметова ‒ до шести місяців позбавлення волі.
Після звільнення з табору Сейдамет майже весь час перебував у Москві, керував і координував приїзд делегацій «ініціативників». У книзі адвоката Миколи Сафонова «Записки адвоката» про нього сказано так: «В аеропорту мене як завжди зустрічав Сейдамет. Про себе я називав його міністром внутрішніх справ кримськотатарського народу».
Він був повністю поглинений цією діяльністю. «Сейдамет знав майже всіх учасників руху особисто, дуже багато разів був у Москві, керував численними делегаціями. На нього п'ять разів заводили кримінальну справу, три з яких закінчилися тюремними термінами. Старійшини руху довіряли йому найвідповідальніші завдання, про що він розповідав з неприхованою гордістю. Він брав особисту участь у підготовці всесоюзних, республіканських зустрічей представників народу, у розробці, тиражуванні та розповсюдженні багатьох документів руху», ‒ розповідає Зера Бекірова.
У 1977 році Меметов зробив спробу переїхати до Криму ‒ зупинився в селі Леонівка Сакського району, купив будинок. Тут вже проживало багато сімей кримських татар, яких влада вперто не прописувала в Криму. Сейдамет Меметов збирав матеріали про переслідування кримських татар, які намагалися закріпитися на батьківщині ‒ у Херсонській та Кримській областях. Його засудили на два роки висилки з Криму.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Мустафа Джемілєв. «Я поклявся...»15 березня 1979 року відбувся новий суд. Сейдамет Меметов був засуджений до 1 року таборів суворого режиму та 4 років заслання за «дармоїдство», «невиконання вироку про висилку» та «порушення паспортних правил». Після закінчення терміну його батьків викинули за Чонгар. Вони змушені були купити будиночок у Генічеську.
У 1990-х, він нарешті створив повноцінну сім'ю
Після початку масового повернення кримських татар до Криму, у 1990-х, він нарешті створив повноцінну сім'ю. «Доля звела мене з Сейдаметом у досить зрілому віці. Мені було за тридцять, йому за п'ятдесят. Він був дуже хорошим батьком, дочку та сина любив до глибини душі, розмовляв з ними на рівних, ніколи не підвищуючи на них голос, не тиснув авторитетом. Дуже любив водити дітей на свята, в цирк, а іноді просто в ліс. І завжди співав. А народних пісень він знав безліч!» ‒ згадує Зера Бекірова.
Після загибелі Юрія Османова Сейдамет-аг'а став керуючим справами НДКТ, хранителем архіву національного руху. Боротьба за відновлення прав кримськотатарського народу була сенсом його життя. До останніх днів, вже будучи тяжко хворим, Сейдамет Меметов залишався в національному русі.