Поправки до конституції як дискредитація російської мови: боротьба не за, а проти

Спеціально для Крим.Реалії

Із закінченням голосування щодо поправок до конституції Росії почали виявлятися наслідки цього заходу. Як повідомляє інформаційне агентство «Крыминформ», «чиновників змусять дотримуватися норм російської мови». Мінпраці Росії готує законопроєкт, що передбачає встановлення контролю за дотриманням держслужбовцями норм сучасної російської літературної мови. Як повідомили «Известия», таке доручення раніше дав уряду Володимир Путін.

Саме так, в імперативному порядку. Не знати, володіти і використовувати в роботі з відвідувачами та письмовими зверненнями, а саме законом зобов'яжуть «дотримуватися норм». Тобто виходить, що такий закон у своїх статтях має повторити всі норми граматики, лексики, орфографії і за їх порушення встановити вже не зниження бала шкільної оцінки, а норму адміністративної (сподіваюся, хоч не кримінальної? ‒ авт.) відповідальності.

На підтримку такого документа висловилася і голова координаційної ради Асоціації вчителів літератури та російської мови, член Громадської палати і робочої групи з внесення правок до конституції Людмила Дудова. Вона сказала: «Це не нова проблема. Ми давно говоримо, що багато документів на різних рівнях влади складені абсолютно безграмотно, з порушенням літературних норм. Як мінімум це ускладнює їх розуміння і створює передумови для неправильного тлумачення».

Розмови про рівноправність ‒ для пропаганди

Оскільки норми про обов'язкове володіння чиновниками (і навіть тими, хто набуває громадянство ‒ авт.) російською мовою вже містяться в російському законодавстві, значить це має бути новий ступінь у розвитку цієї норми, і звичайно, не в бік послаблення. Пресслужба Мінпраці Росії пояснює: «Законопроєктом встановлюється, що при проведенні конкурсів з відбору на державну (муніципальну) службу здійснюватиметься оцінка відповідності професійного рівня кандидата кваліфікаційним вимогам для отримання посад державної та муніципальної служби, серед яких з'являться вимоги до знання державної мови Росії». Законопроєкт буде внесений до Держдуми до 15 вересня цього року. У більшості думських фракцій готові його підтримати.

Тобто таким чином втілюється в життя правка до статті 68 про те, що «державною мовою Російської Федерації на всій її території є російська мова як мова державотворчого народу, який входить у багатонаціональний союз рівноправних народів Російської Федерації».

Саме з бажанням проголосувати за цю правку багато чиновників, зокрема і в Криму, поспішали до урн. Газети повідомляють, що «одним з перших (сьогодні це, виявляється, доблесть ‒ авт.) за оновлену Конституцію проголосував заступник спікера, керівник фракції «Единая Росія» Володимир Бобков, який особливо виділив, що «для мене важлива теза і про зміну статусу російської мови, адже це не просто мова міжнаціонального спілкування. Це державотворча мова, яка виконує виховну функцію. І тепер цю норму пропонується закріпити на найвищому рівні. Виходячи з цього, надалі при розробці законів і підзаконних актів ми зможемо захистити російську мову від засилля іноземних слів і використання ненормативної лексики».

У такому ж дусі говорила й депутат Держдуми Світлана Савченко. «На запитання, чи не обмежуємо ми національні мови, Савченко відповіла категорично «ні»: «Правки закріплять у Конституції статус російської мови як мови державотворчого народу, як сутність, що об'єднує нас, як мову міжнаціонального спілкування. При цьому національні республіки отримають право встановлювати свої державні мови. Це означає, що рідні мови будуть рівні за статусом з російською. Це вже конституційна гарантія збереження рідної мови, чого раніше не було».

Ну якщо не обмежуємо, то тоді ось правка про те, що «республіки мають право встановлювати свої державні мови. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах республік вони вживаються поряд з державною мовою Російської Федерації. Росія гарантує всім її народам право на збереження рідної мови, створення умов для її вивчення та розвитку». Для виконання правок вони зобов'язані продублювати статус російської мови, тобто визнати свої мови державотворчими у своїх республіках, і зобов'язати всіх чиновників, наприклад, приїжджих до Криму з Росії не просто їх знати, а володіти без помилок. Але цього не буде, хоча б тому, що розмови про рівноправність і розвиток ‒ це для пропаганди, а не для використання. Як приклад ‒ застосування державних мов у Криму, де чиновники воліють використовувати російську мову, а українську та кримськотатарську, на їхню думку, вивчати і знати не обов'язково.

Усе це вже було. І до чого призвело?

Характерно, що правки, реалізовані під час цього голосування, не оригінальні в історії. Наприклад, точно так, як у статті 6 внесена правка про те, що «Російська Федерація є правонаступником Союзу РСР на своїй території, а також правонаступником (правопродовжувачем) Союзу РСР...», а також, що «Російська Федерація, об'єднана тисячолітньою історією, зберігаючи пам'ять предків і передані нам ідеали та віру в Бога, а також наступність у розвитку Російської держави, визнає історично складену державну єдність...», говорилося в документах Третього рейху, який був оголошений правонаступником Веймарської республіки й одночасно ‒ увага ‒ «тисячолітнім рейхом». Де вони тільки беруть ці тисячі років? «Чиста арійська нація» була оголошена тим, що зараз називається державотворчою, а її німецька мова також поставлена вище за всі інші мови в Європі.

Навіть приріст територій, відносини з міжнародними організаціями та свої повноваження Гітлер теж підтверджував референдумами. Німеччина вийшла з Ліги націй референдумом у листопаді 1933 року, Австрія була приєднана плебісцитом у 1938 році. На голосуванні 19 серпня 1934 року виборців залякували і зганяли до урн «коричневосорочники», а саме голосування, як пишуть нинішні довідники, було безбожно сфальсифіковане. На референдумі, який славився в усіх ЗМІ Німеччини як великий крок вперед, 96% голосів проголосували за об'єднання посади фюрера та рейхсканцлера, які були віддані Гітлеру. Одна людина фактично стала господарем країни. Хоча в багатьох місцях від 10 до 20% німців проголосували проти, і 96% голосів могло дати тільки те, що в урни кинули бюлетенів більше, ніж було виборців.

Не хочеться вірити, що Росія йде таким же шляхом, але факти говорять самі за себе. І вже саме насадження ролі російської мови в цьому процесі свідчить, що вона використовується політиками Росії не як засіб спілкування, а як зброя в політиці. Немає потреби говорити, що така роль мови просто дискредитує її, і вона стає не засобом культури, а засобом політики. Але в Криму не пожаліли не тільки мову, але й літературу.

Голосування за поправками до конституції Росії, Махачкала, Дагестан, Росія

Ахматова з Константиновим нічого не будувала

«Крымские известия» опублікували цинічний матеріал «Володимир Константинов: «Ми з Пушкіним, Ахматовою, маршалом Жуковим ‒ мільйонами співвітчизників, які будували країну», в якому спікер російського парламенту Криму зображує себе таким собі провидцем, який бачив усе на 13 років вперед: «Адже саме ці складові ‒ культура та мова, історична пам'ять і спільна доля роблять різних людей єдиним народом, нацією чи, як нещодавно зазначив наш президент, говорячи про Росію, окремою цивілізацією. Ми розуміли це 13 років тому, коли починали проводити фестивалі, живучи у складі цілком ще мирної України... Це ж ясно розуміла Анна Андріївна Ахматова, з вірша якої взяті слова, що дали назву нашому фестивалю. Нагадаю, вірш цей називається «Мужність» і написаний він у 1942 році в блокадному Ленінграді». Так що ж це таке Константинов будував разом із Пушкіним, Ахматовою та Жуковим?

Відразу видно, що будівельник взявся не за свою справу. По-перше, дивовижний за силою патріотизму вірш «Час мужества пробил на наших часах, и мужество нас не покинет» був написано Анною Ахматовою не в блокадному Ленінграді, вона цього просто не могла зробити, а в Ташкенті, оскільки вона була туди евакуйована разом з іншими письменниками. І написаний він не з власної волі, а, як свідчать спогади сучасників, наприклад, Лідії Чуковської, на замовлення газети «Правда», де він і був надрукований.

І здавалося, після повернення до Ленінграда після війни письменниця мала бути винагороджена за дивовижні рядки, які політруки читали бійцям перед атакою, але замість подяки партійний лідер Жданов влаштував боротьбу проти журналів «Звезда» і «Ленинград», і весь сарказм він спрямував проти Зощенка та Ахматової, яку Жданов у доповіді називав «не то черниця, не то блудниця, а вірніше, блудниця і черниця, у якої блуд змішаний з молитвою».

Анна Ахматова

Якщо врахувати, що у Ганни Горенко, уродженої українки-одеситки, дворянки, яка дуже любила в дитинстві Севастополь, перший чоловік, Микола Гумільов, був уже після їхнього розлучення розстріляний у 1921 році; третій чоловік, Микола Пунін, тричі зазнавав арешту і помер у таборі в 1953 році; єдиний син, Лев Гумільов, відомий етнолог, провів в ув'язненні в 1930-1940-х і в 1940-1950-х роках понад 10 років, що її вірші не друкувалися десятиліттями, і відновилися публікації тільки у 1955 році, і що владний гнів впав на неї тільки через те, що Сталін, який сильно не любив талановитих людей, побачив, як після читання віршів зал аплодував їй стоячи, тоді як він вважав, що стоячи аплодувати можуть тільки йому, а також те, що її поезія не має нічого спільного зі зрадою, то мало ймовірно, щоб Анна Андріївна хоч щось погодилася б будувати разом із Константиновим.

«Супутник» ‒ наше слово, а «сателіт» ‒ нацистський посіпака

Боротьба кримських російських «патріотів» за російську мову перетворюється на злочин, тому що це вже не боротьба за російську мову, а боротьба проти інших мов, не лише української та кримськотатарської, а й англійської. Успіх Ілона Маска та його жарт про батут, як видно, сильно зачепили Володимира Константинова. Виступаючи перед депутатами він говорив: «Можна, звичайно, захоплюватися пуском першої за останні 10 років американської космічної ракети, розписувати цю подію як найбільше досягнення науки й техніки найпотужнішої держави сучасного світу, яка претендує на світове панування. Але неможливо викреслити з пам'яті людства той факт, що наша країна свою ракету запустила років на 60 раніше і зробила це першою у світі. Цього не змінити жодним піаром».

Так-то воно так, але до 1991 року космічні технології розробляла не Росія, а Радянський Союз, а сама Росія, як видно, це зробити не змогла б, тому що перші ракети і перші супутники вивів у космос українець з Житомира Сергій Корольов, до якого Росія мала тільки те відношення, що катувала його в НКВС і посадила його до в'язниці й «шарашки», та й стартувало все це з космодрому в Казахстані, а не в Росії.

По-друге, в СРСР ГВРР (Група вивчення реактивного руху, що займалася розробкою ракет ‒ КР) була створена в 1931 році, і запуск першої ракети він провів 25 листопада 1933 року. Німці займалися розробкою ракет з 20-х років, і до 1943 року вже щосили воювали за допомогою ФАУ-2. Американець Роберт Годдард почав розробку ракетної техніки у 1926 році. Як бачимо, 60 років ‒ це плід фантазії Володимира Константинова. Перший супутник був запущений СРСР (а не Росією) 4 жовтня 1957 року, а США ‒ лише на 4 місяці пізніше, 1 лютого 1958 року. Але це історія. Якщо ж говорити про сучасність, то всупереч бажанню кримського спікера, Росія в космічній справі сильно відстає не тільки від США, але й від багатьох інших країн, того ж Китаю, наприклад. На Місяці росіяни не були, технології з повернення відпрацьованих ступенів ракет не опанували, ракет та іншої техніки, аналогічної техніці приватного підприємця Ілона Маска, не те що держави США, не можуть розробити. Які 60 років?

Але Володимир Константинов придумав метод, як це змінити. Він пропонує зробити це... мовним піаром. Незважаючи на наведені факти, він говорить: «наші досягнення відображаються і в нашій мові... З 1957 року наше слово «супутник», зі зрозумілих причин, стало використовуватися в різних мовах без перекладу. Але минув час, змінилася мода, з'явилася тяга до улесливого запозичення всяких іноземних слівець. І ось все частіше вже російською мовою можна почути замість звичного нам «супутник» імпортне ‒ «сателіт». Слово, до речі, для російської мови не нове. Так у нас було заведено називати нерівноправних союзників нацистської Німеччини, попросту ‒ нацистських посіпак. За дивним збігом, ними були в роки війни саме ті країни, які сьогодні найбільш наполегливо намагаються вчити нас демократії і голосніше за всіх кричать про «російську загрозу». Ось так підміна одного слова сприяє і забуттю нашого космічного пріоритету, і виправданню колабораціонізму».

І все б нічого, але приклад із супутником вкрай невдалий. Вперше поняття «супутник» вжив Йоганн Кеплер у роботі, виданій у 1611 році у Франкфурті. Так що слово супутник зовсім не російського походження, а запозичене з німецької. А в російську мову слово «супутник» стосовно небесного тіла привніс Достоєвський. Його використовує Чорт у «Братах Карамазових». По-друге, у його етимології значення, пов'язане з космосом, не є головним. Це, в першу чергу, людина, яка разом з ким-небудь подорожує. Є ще місто-супутник. Тож його переносне значення ‒ явище, що супроводжує щось. І тільки потім це ‒ небесне тіло, що обертається навколо планети на замкнутій орбіті. До слова, про посіпак жоден словник нічого подібного не знає.

Але найголовніше: Володимир Константинов вважає, що він може впливати на запозичення слів з однієї мови в іншу, причому... насильницьким способом, планує «боротися». Він каже: «Саме тому я неодноразово виступав і надалі маю намір наполегливо домагатися захисту російської мови від засмічення бездумними запозиченнями, від її вульгаризації і невиправданої примітивізації. Звичайно, мова з часом змінюється, збагачується іноземними термінами. Але важливо контролювати цей процес. А ще важливіше ‒ досягати таких результатів, щоб подібно супутнику, наші слова поповнювали лексикон іноземних мов, а не навпаки. Будемо працювати над цим, боротися за наших співвітчизників як всередині Росії, так і за її межами».

Аналогічним чином спікер має намір боротися і проти дерусифікації. На його думку, русифікація ‒ це позитивний процес, а дерусифікація ‒ це злочин: «Зараз щодо них цілеспрямовано проводиться програма дерусифікації. Протидіяти їй теж треба системно і комплексно... Ми в Криму саме завдяки російській мові зберегли свою ідентичність, залишилися самими собою. Ми знаємо їй ціну і відчуваємо її силу. Це наш неприступний бастіон. Нікому й ніколи ми його не здамо!»

Ситуація тут подібна до словес про «місто Севастополь, неприступне для ворогів». Усі вороги, які приходили під стіни Севастополя, брали його, і він жодного разу не встояв. Так само і російська мова ‒ вона жива, вона не керується з кабінету Константинова, вона зовсім ніякий не бастіон, її не треба «не здавати», і не треба захищати, тому, що ніхто її підкоряти не збирається, це зовсім інше поняття, яке у Криму з чимось переплутали. Мова постійно змінюється, збагачується, розвивається під дією природних і соціальних факторів, вона живе своїм життям, і ні захисту, ні управління «системно» і «комплексно» чиновниками не потребує.

Живи, російська мово, і не засмучуйся через обмеженість чиновників, їм більше нічого робити, і тому вони вдають, що борються з одними словами проти інших слів. Але від цього тобі не убуде.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції