Спеціально для Крим.Реалії
16 липня 1941 року, на 25-й день радянсько-німецької війни, Вермахт був ще дуже далекий від Криму. Так, уже впали Біла Церква й Кишинів, але півострів продовжував залишатися глибоким радянським тилом. І тим не менше, саме цього дня на зустрічі з представниками вищого військово-політичного керівництва Третього Рейху Адольф Гітлер ухвалив принципове рішення про майбутнє Криму. Виділивши його в своїй промові серед інших регіонів Радянського Союзу, він спеціально наголосив, що півострів «необхідно очистити від усіх чужинців і заселити німцями». Місцеве населення мало бути переселене до Росії. На думку фюрера, «вона для цього достатньо велика». Як мав виглядати ідеальний Крим після німецької перемоги у Другій світовій війні, ми поговоримо сьогодні.
Протягом перших етапів війни, до вторгнення в СРСР, нацистська верхівка не мала остаточного уявлення про майбутню долю навіть таких великих територій, як Росія й Україна, що вже там говорити про Крим!
2 квітня 1941 року майбутній міністр східних територій Альфред Розенберг подав на розгляд Гітлеру меморандум, у якому передбачалося після розгрому Радянського Союзу виділити «незалежну» Україну зі столицею в Києві. Крим повинен був увійти до складу нової держави.
І хоча межі та спосіб управління осколками СРСР були суттєво переглянуті, Крим усе одно мав залишитись у складі України
Після внесення правок Гітлером новий меморандум був готовий 20 червня того ж року. І хоча межі та спосіб управління осколками СРСР були суттєво переглянуті, Крим усе одно мав залишитись у складі України. Саме цей план ліг в основу промови фюрера 16 липня.
Наступного дня після свого виступу Гітлер підписав наказ про створення Міністерства окупованих східних областей на чолі з тим же Розенбергом, на якого тепер покладався обов'язок утілити в життя намічений план. І хоча провал бліцкригу взимку 1941 року не дозволив здійснитись ідеям Розенберга повністю, до Криму його руки все ж дотяглися.
За первинним задумом, Кримський півострів разом із південними частинами Запорізької й Херсонської областей повинен був увійти до складу генерального округу Крим на чолі з колишнім гауляйтером Відня Альфредом Фрауенфельді. Округ, у свою чергу, був окремою адміністративною одиницею рейхскомісаріату Україна, утвореного 1 вересня 1941 року.
Гітлер вважав, що завдання півострова – бути «німецьким Гібралтаром», із допомогою якого можна здійснювати контроль над Чорним морем і наглядати за союзниками
Але з часом у керівників Третього Рейху з'явилися нові погляди на майбутню приналежність Криму. Сам Гітлер вважав, що завдання півострова – бути «німецьким Гібралтаром», із допомогою якого можна здійснювати контроль над Чорним морем і наглядати за союзниками.
З іншого боку, керівник Німецького трудового фронту Роберт Лей намірився перетворити Крим «на один величезний німецький курорт». Як бачимо, концепції «непотоплюваного авіаносця» й «усесоюзної здравниці» були не єдиними в своєму роді. Про те, як військова база й курорт уживатимуться разом, ніхто особливо не думав. Зрештою, Розенберг дописав до свого плану управління півостровом безпосередньо з Берліна.
У грудні 1941 року до ідеї облаштування Криму додалися нові штрихи. Гітлер на зустрічі з Розенбергом ще раз нагадав, що «Крим має бути повністю очищений від негерманского населення», а після цього – отримати нову назву. Протягом 30-х років саме актуалізувалися дослідження з історії кримських готів, так що з вибором нового імені Криму проблем не виникло. Готенланд – «земля готів» – не тільки в минулому, але й у майбутньому. Сімферополь мали перейменувати в Гетеборг – «готське місто», а Севастополь – у Теодоріхсхафен – «гавань Теодоріха», на пам'ять про великого короля остготів. До речі, саме ці плани призвели до того, що весь післявоєнний період готи були повністю викреслені з радянської історіографії.
Але якщо масштабні перейменування мали здійснюватися тільки після закінчення війни, німецьке переселення до Криму бачилося уряду Рейху справою найближчого часу. Існувало кілька планів подібного переміщення людей, розроблених у різних відомствах, а тому погано узгоджених між собою. До речі, після радянської депортації понад 60 тисяч кримських німців у серпні 1941 року заселяти півострів цього народу довелося б із нуля.
Перший проект був розроблений керівництвом СС одразу після заняття Криму і здавався найбільш актуальним і реалістичним. Справа в тому, що під контролем Румунії – німецького союзника – опинилася частина території України в межиріччі Дністра й Південного Бугу, іменована «Трансністрією». Там проживало майже 150 тисяч етнічних німців – нащадків колоністів 19 століття. Щоб дати їм можливість жити в німецькій державі, потрібно було перевезти їх на цілком розумну відстань – до 600 кілометрів. І хоча в 1942-1943 роках ніщо не перешкоджало реалізації цього плану, в життя він так і не втілився.
До Криму мали переселитися німці з Південного Тіролю – німецькомовного регіону, який після 1 світової війни відійшов до Італії
Другий план вийшов улітку 1942 року з-під пера керівника півострова – генерального комісара Фрауенфельді. Згідно з його меморандумом, до Криму мали переселитися німці з Південного Тіролю – німецькомовного регіону, який після 1 світової війни відійшов до Італії. Проблема південних тірольців суттєво псувала відносини Гітлера й Беніто Муссоліні, так що не дивно, що цей план припав німецькому диктатору до душі. В одній із «застільних бесід» він висловився так:
«Я думаю, що це чудова ідея. Крім того, я також вважаю, що Крим і кліматично, і географічно підходить тірольцям, а в порівнянні з їхньою батьківщиною він дійсно земля, де течуть ріки з молоком і медом. Їхнє переселення до Криму не викликало б ні фізичних, ні психологічних труднощів».
Однак, цей план зустрів опір із боку рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, який бажав раніше переселити тірольців до Бургундії, де після війни мала б виникнути окрема есесівська державу на зразок Тевтонського ордена. І хоча пізніше Гіммлер погодився з планом Фрауенфельді, проте, він наполіг, щоб переселення тірольців відбулося тільки після закінчення бойових дій. Гітлер підтримав шефа СС, і видав у липні 1942 року директиву про підготовку виселення з півострова спочатку російських, а потім – і інших жителів.
Гітлер видав у липні 1942 року директиву про підготовку виселення з півострова спочатку російських, а потім – і інших жителів.
Третій план, створений восени того ж 1942 року тим же комісаром Фрауенфельді, припускав евакуацію до Криму кількох тисяч німців, зосереджених на підконтрольній Британії території Близького Сходу, зокрема Палестини. Деталей документ не містив, так що залишається тільки здогадуватися, як в умовах панування англійців у повітрі й на морі передбачалося здійснити цю операцію. Пішки через Туреччину? У будь-якому випадку через нездійсненність план був покладений під сукно.
Невідомо, що ще придумали б нацистські чиновники, але їхній запал у кінцевому підсумку остудили військові. У серпні 1943 року начальник штабу верховного командування Вермахту Вільгельм Кейтель заявив, що спроба виселити слов'ян із Криму призведе до негайного економічного колапсу регіону, що є тилом чинної армії. У вересні до доводів генерал-фельдмаршала були змушені прислухатись і Гіммлер, і сам Гітлер. Обидва вважали, що масові переміщення населення необхідні, але погодилися почекати до кінця війни. На закінчення треба зауважити, що Гіммлер був противником ідеї виселення з півострова кримських татар, але з огляду на настання Радянської армії його думка вже не грала ніякої ролі.
Як ми знаємо, Рейх програв війну, і «земля готів» не з'явилася на карті світу. Реальність окупаційного періоду в Криму була далека від планів нацистських керівників. Місцевим жителям довелося випробувати на собі «новий порядок» із його голодом, концтаборами й масовими розстрілами. Але що дивно – нацисти, демони у плоті, які збиралися депортувати все кримське населення, в підсумку навіть не спробували цього зробити.
Вигнати народи Криму з їхніх будинків прийшла радянська «армія-визволителька».
