17 травня 2024 року у Празі відбувся показ документального фільму проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії «Тиха депортація». На нього з Мюнхена приїхала кримськотатарська співачка, заслужена артистка України, заслужена артистка АР Крим Ленара Османова. Після показу стрічки вона виконала пісню кримськотатарською та українською мовами.
Радіо Свобода поспілкувалося з Ленарою Османовою про депортацію кримських татар 1944 року, кримськотатарську культуру під час окупації півострова Росією та коли може відбутися звільнення Криму.
Ленара Османова біля Посольства України у день 80-х роковин депортації кримських татар із Криму. Чехія, 18 травня 2024 року
– Ленаро, розкажіть про ваш сімейний досвід депортації часів Другої світової.
– У 1944 році були депортовані мої дідусі, бабусі з обох сторін – з татової та маминої. Я встигла записати інтерв’ю, коли знімали про мене документальний фільм, коли я була ще маленька, в Криму. І знімали якраз розповіді моєї бабусі, мого дідуся. І це були розповіді про той страшний ранок, про важке життя в Узбекистані.
І, звичайно, мені, як тоді дитині, запам’яталася історія моєї бабусі, яка згадувала той страшний ранок, той поспіх, коли потрібно було швидко зібратися о 5 ранку, коли вони мали бігти невідомо куди. І вона згадує як дитина, їй тоді було 9 років, маминій мамі, і у неї був собака в нашому дворі в Криму. І він (собака) біг просто за ними, коли з речами мою бабусю з її мамою і ще з братами гнали до цих клятих товарних вагонів.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Люди стали плакати і прощатися один з одним»Їх заштовхали в ці вагони, а собака не зміг туди потрапити, і він біг за цими вагонами потягу... скавучав, біг, гавкав… І бабуся своїми оченятами 9-річної дитини не бачила, бо це ж товарні вагони без вікон, вона чула як біжить її собака, який відчував, що її господарів кудись запхали й повезли.
І це вона зі сльозами на очах згадувала і тоді ще вона не розуміла, що вона його не побачить. Це просто емоції дитини 9-річної, які вона запам’ятала.
Загинула її молодша сестричка
На жаль, тоді загинула її молодша сестричка в тому вагоні і в тій дорозі з Криму до... вони ще не знали куди везуть їх. І близько 200 тисяч [кримських татар] тоді були депортовані, і багато хто загинув від хвороб, від нестачі води та їжі... декого просто викидали з вагонів, не давши можливості поховати навіть рідних людей. І серед них були й наші.. бабусина сестричка.
Це дуже важко і страшно, і вони пережили це і на чужині змогли цю жагу до повернення в собі тримати й повернутися у 1991 році з Узбекистану. Я народилася там, в Ташкентській області. Бабусі було 9 років, коли вона була депортована, а мені було 5 років коли ми повернулися до Криму.
Ленара Османова
– Ви пам’ятаєте, як повернулися до Криму?
– Так, я пам’ятаю як ми прилетіли туди на літаку. Я пам’ятаю невеличкий тимчасовий будиночок, де ми жили всі разом, там нас було багато – 7 людей в одному такому будиночку. І поступово почали будувати дім під Сімферополем, коли вже отримали ділянку. І навіть є у нас вистава, яка декілька років тому була презентована в Києві. Я розповідаю про цей ракушняк, як ми будували з ракушняка свої будинки, і в цій виставі ми саме про це розказуємо – на вірші Сергія Жадана «Як ми будували свої доми». Він про те, що як важко не було б – дім є дім і ми обов'язково повертаємося, і це наша єдина батьківщина, єдина рідна земля.
– Які ваші місця сили в Криму?
– Крим.. кожен куточок улюблений, але, звичайно, є місця сили. Їх два – де я відчуваю велику енергію і силу землі нашої кримської. Перше – це Кацівелі, і там є улюблений камінь, на який я до 2014 року їздила й заряджалася енергією землі, нашого моря, це зв’язок із нашими предками. І це просто та сила, яка в кожному з нас, де б ми не були.
– А друге?
– А друге – це особисте. Я обов’язково туди повернуся й одразу цілуватиму.
– Ви постійно жили в Криму до 2014 року?
– Ні, я жила в Києві з 2001 року. Після 9-го класу Сімферопольської школи мистецтв я вступила в Києві на навчання й отримала вищу освіту. І так концерти, фестивалі, робота. І з повномасштабним вторгненням 2022 року [Роії в Україну] з маленькою дитиною, йому тільки рік був, з мамою і дитиною виїхали. Тому що було небезпечно і, на жаль, у нас є влучання в будинку – це сталося торік у червні. Дуже боляче, що кожне покоління переживає від російської цієї імперії такі страждання. Я теж, звичайно, мрію з дитиною, щоб ми поїхали до рідного Криму і я йому показала наш Крим.
– Як часто ви відвідували Крим, коли жили в Києві?
– Перший сольний концерт був у Криму в 2007 році і презентація альбому «Прекрасний Крим». Їздила багато – концерти, весілля, зустрічі з рідними. Все до 2014 року. Звичайно, там є наші родичі, друзі і важко зараз, дуже важко. Нам треба триматися, як і сьогодні у фільмі («Тиха депортація») було сказано – кожен з нас, де б ми не були – є представником свого народу. І ми маємо робити те, що можемо, щоб дізнавалися про наш народ, і про наш біль і трагедію – депортацію нашого народу. Про нашу культуру.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: У Празі відбувся показ фільму Крим.Реалії «Тиха депортація» про тиск Росії на кримських татарЯ скрізь співаю наші народні кримськотатарські та українські пісні – як авторські, так і народні. Кримськотатарський танець у мене є. Ну і скрізь зараз у європейських країнах я показую нашу культуру. Розповідаю про історію... не всі, на жаль, знають про неї.
Нас не так багато тут, в Європі
Звичайно, з повномасштабним вторгненням цікавість зросла і до нашого народу, і до нашої історії, і до нашої культури. Але все одно нас не так багато тут, в Європі, але я вважаю, що кожен має виходити і говорити, співати – кому що дано.
Я розумію, що багато у наших співвітчизників родичів у Криму і не всі можуть відверто щось розповідати. Але я вже обрала цей шлях з дитинства.
– Чи відомо вам, як кримськотатарська культура розвивається зараз у Криму?
– У Криму я спілкуюся з нашими колегами. Звичайно, не всі можуть виїхати. Одні кажуть, що це рідна земля, рідний дім, усі рідні там і ми з народом. Звичайно, їм дуже важко, вони взагалі герої – ті, хто там зараз залишаються. Я не кажу, звичайно, про тих, хто співпрацює із владою РФ. Я кажу про митців, просто про людей наших кримськотатарських. Відбуваються концерти, народ намагається зберегти і робити в Криму те, що має робити. Якщо загине мова і культура, то все. І так там зараз дуже багато на весіллях кавказької музики й інших таких субкультур і культур, які входять в кримську нашу культуру, в кримськотатарську. І я дуже вдячна цим музикантам, акторам, співакам, які зберігають саме нашу культуру.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Як безпечно виїхати з Криму? Активіст поділився досвідом– Чи існують переслідування в Криму за кримськотатарські пісні? Як, до прикладу, є з деякими українськими?
– Ні, немає. Кримськотатарські пісні вони не чіпають. Де є поєднання з українською чи гасла якісь... наприклад, я співаю кримськотатарську пісню у поєднанні з українською. Я то розумію, що я в Європі, то я можу вільно. Але в Криму, думаю, могли би бути питання. Це тільки за висловлювання, за підтримку України, за такі пісня як «Ой у лузі червона калина...» – там так, можуть переслідувати.
– Хто з ваших близьких нині лишається в Криму?
– Багато хто виїхав і зараз в різних країнах Європи, але багато хто залишився там. Мої родичі з маминої і татової сторони. Ми всі переживаємо, кожного дня в новинах. Але.. в когось був вибір, у когось його немає. Хтось не хоче залишати свої будинки та своїх рідних, тому що не для того поверталися із Середньої Азії до Криму, щоб знову залишати його.
Ленара Османова виконує пісню
Звичайно, миритися з цими умовами, які ставлять нашому народу зараз – важко, дуже важко емоційно і морально. Але то рідна земля. Ми чекаємо звільнення. Нам просто треба ще почекати.. хоча вже 10 років цієї окупація... і 300 років страждань від першої російської окупації. Сподіваюся, що буде крапка і ми повернемося, і наші діти не будуть переживати це. І вже не буде переслідувань, і вже не буде депортацій.
Я сподіваюся, що зараз в нинішній історії на цьому буде крапка. Я дуже хочу в це вірити.
– Чи ви думаєте про те, що можете більше ніколи не повернутися до Криму?
– Ні, не думаю. Я не хочу навіть про це думати. Я даю відстрочку – ще рік, ще два, ще три… Так уже минуло 10 років з моменту окупації Криму. Але я не хочу в це вірити, і я віру в нашу Україну, вірю в наших хлопців, у ЗСУ. Я вірю в справедливість, нарешті! Що всевишній Аллах приведе нас…
Я не хочу уявляти навіть, що будуть у Криму руйнуватися будинки, життя, гинутимуть люди… і так дуже багато смертей і страждань. Наших хлопців багато зараз захищають нашу свободу і воюють. Я вірю, що буде таке повернення – як прийшли тихо, так і вийдуть звідти, хто там не має бути. Я вірю, що скоро. Якщо ми всі разом будемо вірити і робити, і допомагати, то я сподіваюся, що в найближчі 5 років це станеться.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.