Кримський адвокат Ліля Гемеджи: «Страшно мені тільки в одному випадку ‒ коли заарештовують людей»

​Це інтерв'ю з кримською юристкою Лілею Гемеджи ми записували в листопаді минулого року ‒ відразу після вручення застережень на щомісячному зібранні «Кримської солідарності». Тоді правозахисниця впевнено говорила, що подібні візити російських силовиків і застереження, що «не мають жодної юридичної сили», ‒ це тільки початок переслідувань адвокатів у Криму. Ліля мала рацію: 6 грудня 2018 року дорогою з дому в офіс співробітники Центру «Е» затримали її колегу, адвоката Еміля Курбедінова. Він був засуджений на п'ять діб за репост картинки в Facebook, а тепер його намагаються виключити з «Кримської колегії адвокатів». У проміжку між цими подіями невідомий розбив вікно в офісі кримських адвокатів. Розмова, головною темою якої був тиск на правозахисників у Криму, зараз стала ще актуальнішою.​

На суді у справі адвоката Еміля Курбедінова. Ліля Гемеджи (друга праворуч) була одним із 13 правозахисників, які відстоювали інтереси свого колеги

‒ Документи, які прокурор вручив вам, адвокату Едему Семедляєву, координатору «Кримської солідарності» Диляверу Меметову, а пізніше й Емілю Курбедінову, попереджають вас про «неприпустимість організації одиночних пікетів». Про що йдеться? Ви щось збиралися організовувати?

‒ Звичайно, ні. Нічого ми не збираємося організовувати й ніколи цим не займалися. Я припускаю, що історія з одиночними пікетами тягнеться ще з жовтня 2017 року, коли в один день у різних куточках Криму на вулиці вийшли люди з плакатами. Вони намагалися донести просту думку: кримські татари й мусульмани ‒ не терористи, не ті, за кого їх намагається видати російська влада.

У Криму вийшли на одиночні пікети проти репресій російських силовиків

​Через рік «організаторів» силовики, очевидно, так і не знайшли, і вирішили ними призначити нас ‒ правозахисників. Тому що тоді ми активно виступали на захист цих хлопців у судах. І я була однією з тих, хто координував дії громадських захисників в юридичному та в консультаційному плані. Я показувала хлопцям, як правильно виступати в суді, які клопотання потрібно писати, яку позицію відстоювати. Мене складно назвати організатором одиночних пікетів, але хлопці, які захищали людей, які вийшли на ці пікети, вони отримували від мене допомогу в плані захисту. Однак відколи юридична консультація стала незаконною на території Російської Федерації?

‒ Повертаючись до подій 2017 року... на одиночні пікети вийшло приблизно 100 чоловік. 76 із них були притягнуті до адміністративної відповідальності, у кожного з них був правозахисник, який відстоював його інтереси. Де ви взяли в Криму таку кількість громадських активістів?

‒ Я розуміла, що влада не пробачить такий демарш із боку пікетувальників, які вийшли відкрито показати свою позицію. Буде велика кількість адміністративних справ. Ми дійшли висновку, що не впораємося силами юристів і адвокатів, які були на той момент у Криму. Тоді ми кинули клич, мовляв, усі, хто хоче й може допомогти, виступивши в ролі громадських захисників, відгукніться. Тоді відгукнулося дуже багато людей, приблизно 20 осіб, які раніше ніяк не були пов'язані з юриспруденцією. Ми провели їм низку тренінгів, детально розповівши, з чого починається суд, які клопотання необхідно подавати та як реагувати на те чи інше звинувачення. Я думаю, що наші захисники впоралися: по-перше, вони не побоялися і виступили на захист своїх одновірців. По-друге, наочно продемонстрували абсурдність подібних звинувачень. І по-третє, ніхто з пікетувальників тоді не отримав покарання у вигляді «доби», всі відбулися штрафами. А це в умовах кримських реалій ‒ безумовна перемога.

‒ Неодноразово й ви, і ваші колеги повідомляли про тиск із боку російської влади на кримських правозахисників. Як давно це почалося та що ви плануєте робити з цим?

‒ Якщо подивитися на кейс Сервера Мустафаєва (кримський правозахисник, обвинувачений у «справі Хізб ут-Тахрір» ‒ КР), то він був правозахисником ще до 2014 року, у нього було українське посвідчення, він входив до правозахисного руху Криму, був представником його відділення в Бахчисараї. Зараз він за ґратами. 2014 року адвоката Едема Семедляєва затримали в червні місяці, коли ми разом виїжджали до Києва. Зараз ось вручення застережень ‒ це дзвіночки для всіх правозахисників у Криму. Ми маємо розуміти, що, працюючи тут, ми піддаємося певним ризикам та тиску з боку силових структур. Але також ми розуміємо, що цей тиск ні в якому разі не може нас зупинити. Коли ми стаємо на захист будь-якого пригнобленого, незалежно від релігійної чи національної приналежності, ми лише підтверджуємо, що здавати позиції не маємо наміру. Тому що на прикладі Сервера Мустафаєва ми бачимо, як на його місце стали десятки нових людей. Після арешту Нарімана Мемедемінова (кримський цивільний журналіст, якого звинувачують у «екстремізмі» ‒ КР) з'явилося багато цивільних журналістів, і цей процес, він не зупиняється. Людей неможливо залякати за допомогою посилення дій репресивної машини ‒ тільки просинаються почуття у тих, хто до цього дня перебував у підпіллі.

Ліля Гемеджи

Ліля Гемеджи народилася в Узбекистані, переїхала з родиною до Криму, коли їй було 12 років. Закінчила школу зі срібною медаллю, а юридичну академію ‒ з червоним дипломом. Її магістерська робота була рекомендована як навчальний посібник, але, як зазначає сама правозахисниця, «тоді я вибрала сім'ю, а не наукову діяльність».

‒ Ваша сім'я, як і всі кримськотатарські родини, пережила депортацію. Історії про повернення до Криму ‒ не менш драматичні, ніж сам факт масового виселення 1944 року. Місцеві жителі були, м'яко кажучи, не раді поверненню корінного народу на півострів. Які спогади залишилися у вас, коли сім'я 1989 року повернулася додому?​

– Із яскравих спогадів, мабуть, два, і обидва вони пов'язані з певним ступенем дискримінації. Перше ‒ шкільні роки, коли щоранку за нами приїжджав шкільний автобус, щоб забрати нас на заняття. Місцеві діти, не кримські татари, не дозволяли нам присісти, і всю дорогу від будинку до школи, п'ять кілометрів, я їхала стоячи. І друге ‒ це спогад з академії. Нас на курсі навчалося вісім чоловік ‒ кримських татар, шестеро з яких отримали червоні дипломи. Коли приїхала комісія з Одеси на захист наших дипломних робіт, після офіційної частини в неформальній бесіді вони сказали: «Ми були шоковані, коли побачили такий високий рівень підготовки». Для них ми були схожі на якихось чабанів, які спустилися якщо не з гір, то з джанкойських степів, прийшли і вчилися. У якийсь момент це все вирівнялося, рівень напруження спав. Після того як я стала правовірною, вперше знову відчула на собі косі погляди саме з приходом Росії. 2014 року мені навіть було не дуже комфортно ходити вулицями. Ось ця кримська «самооборона» якось неадекватно на тебе реагувала.

‒ У чому це виражалося?

‒ Вони звертали на тебе занадто пильну увагу, коли ти заходила в якісь будівлі, вони намагалися тебе перевірити чи подивитися речі, часом вони навіть проводжали тебе. Тому саме 2014 року я намагалася менше виходити в центр міста, щоб не опинитися в якійсь не дуже приємній ситуації.

‒ Що особисто для вас змінилося після анексії Криму не тільки в політичному плані, а й у побутовому, особистісному?​

– Одним з яскравих моментів для мене стала ця маніакальна боротьба Росії з тероризмом. Ми приходимо до школи 3 вересня ‒ відкритий урок, присвячений боротьбі з тероризмом. Учитель розповідає про цей день, а як ілюстрацію того, як має виглядати «середньостатистичний терорист», виводиться на екран фото дівчини в хустці. Для мене це неприйнятне. Наприклад, нещодавно я була на засіданні ОБСЄ, де один з доповідачів наводив хороший приклад: він узяв статистику на сайті «Інтерполу» і продемонстрував, що з усіх терактів, скоєних за останній час, тільки 0,86% здійснені мусульманами. Це навіть не один відсоток. Але при цьому для більшості мусульмани все одно терористи. Люди, які жили в Криму, з приходом Росії піддаються цьому впливу. Однак, наприклад, нещодавня трагедія в керченському коледжі явно показує: терористів шукають не там.

‒ У вас четверо дітей, наймолодшій з яких три роки. І ви, і чоловік займаєтеся юридичною діяльністю. Вистачає часу на повноцінне спілкування з сім'єю?

‒ З огляду на те, що нашому старшому синові 18, а молодшій доньці 3, так вийшло, що старші діти виховують молодших. Тому ми маємо можливість до ночі перебувати в суді, бути присутніми на засіданнях «Кримської солідарності» і максимально занурюватися в роботу. Я завжди впевнена, що вдома лад. До того ж, старші встигають ще стежити за справами, якими ми займаємося. Постійно читають новини в Facebook, а нещодавно старший син підійшов і поцікавився, як написати листа Серверу Мустафаєву. При тому, що ми ніколи не наполягаємо на тому, щоб діти писали листи або відстежували новини. Я намагаюся розділяти сім'ю та роботу.

Ліля Гемеджи з молодшою дочкою Зейнеб у себе вдома

На момент розмови Ліля вже отримала статус адвоката та очікувала на внесення свого імені в адвокатський реєстр. Цю розмову можна вважати першим інтерв'ю з Лілею Гемеджи не як з юристом, а як з адвокатом.

‒ Навіщо вам адвокатський статус? Хіба на півострові зараз мало адміністративних справ?

‒ Ні, адміністративних справ більш ніж достатньо, та й консультації потрібні людям регулярно. Просто мені здається, що мені пора братися за кримінальні справи, кількість яких збільшується з неймовірною швидкістю.

‒ За які справи ви візьметеся в першу чергу, маючи можливість повноцінно брати участь у кримінальних процесах?

– За політично мотивовані. Я не можу зараз назвати конкретні кейси, але я готова їздити в Ростов-на-Дону, щоб відстоювати інтереси одновірців, обвинувачених у «справах Хізб ут-Тахрір». Якщо потрібно, працювати тут у Криму. За необхідності надавати допомогу своїм колегам, заходячи у справу як другий адвокат тощо. Для мене це стає основним завданням. Я хочу допомагати своєму народу та всім людям, які живуть у Криму. Для того, щоб їх не переслідували, щоб вони залишалися вільними у своєму пересуванні, веденні бізнесу та самовираженні.

Жінка-захисник, яка дратує російську владу (відео)

​‒ Наскільки складно було отримати адвокатський статус у Криму зараз?

‒ У моєму випадку це було непросто. Коли я прийшла подавати документи до Адвокатської палати Криму, мені прямим текстом сказали: «знімеш хустку ‒ приходь», а потім довго пояснювали, що адвокатура ‒ це жорстокий і брудний світ і така чиста людина, як я, в ньому не виживе. Я б не хотіла вдаватися в подробиці. Скажу одне: дозвіл на адвокатську діяльність у мене є. Офіційно (посміхається).

«Я сказала, залишіть приміщення негайно. Чи ви збираєтеся проводити обстеження приміщення в розріз з нормами чинного законодавства?» ‒ це Ліля Гемеджи спілкується з російськими силовиками, які прийшли з обшуком додому до Еміля Курбедінова. Вона стоїть у дверях і не пропускає їх у приміщення. На відео вона спокійно та послідовно пояснює, чому спроба обшукати будинок її колеги ‒ незаконна.

«Молода чоловіче, не йдіть, будь ласка, що ж ви такий сором'язливий», ‒ говорить Ліля на зустрічі «Кримської солідарності» у січні 2018 року в Судаку, куди несподівано приїхали поліція, ОМОН і кінологи з собаками. Вона намагається переписати номери жетонів у поліцейських, які влаштували стихійну перевірку документів присутніх на зустрічі. Якщо послухати її інтерв'ю та виступи, поспостерігати, як вона спілкується з представниками російських силових структур, складається враження, що Гемеджи не боїться нічого й нікого.​

«Візит ввічливості». Російські силовики прийшли на засідання «Кримської солідарності» (відео)

​‒ Але все-таки, наостанок, за весь час роботи вам було коли-небудь по-справжньому страшно?

‒ Страшно мені тільки в одному випадку ‒ коли заарештовують людей. Це те, що викликає сльози на моїх очах. Не стільки від самого арешту, а, напевно, від власної безпорадності та від того, що дуже погано виходить у цій державі допомагати. Адже всі ми прекрасно розуміємо: як би ти грамотно, правильно та скрупульозно ні підходив до тієї чи іншої справи ‒ якщо у неї є замовник, обвинувальне рішення обов'язково буде.