Правозахисницю Марію Томак призначили керівницею Служби забезпечення діяльності «Кримської платформи» у Представництві президента України в Криму за місяць до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, яке велося у тому числі з Кримського півострова. З одного боку, війна витіснила багато кримських питань на периферію українського порядку денного, з іншого – активізувалися розмови про можливість повернення Криму, в тому числі військовим шляхом. Крим.Реалії поговорили з Марією Томак про протести незгодних із війною кримчан, про відтік з півострова проукраїнських громадян і про те, яку роль сьогодні відіграє Крим у процесі окупації півдня України.
Крим не компроміс
– Що зараз відбувається з «Кримською платформою»?
Про «Кримську платформу» ми говоримо в кількох контекстах. Є міжнародний трек, і є внутрішня робота
– Про «Кримську платформу» ми говоримо в кількох контекстах. Є міжнародний трек, і є внутрішня робота. Що стосується міжнародного виміру і можливих заходів, які будуть організовані – це все в процесі вирішень, і тут останнє слово за президентом України та МЗС. Сподіваюся, що найближчим часом якісь речі будуть анонсовані. Безумовно, зараз Україна – не найбезпечніше місце, і відповідно, міжнародні заходи, які можуть бути тут проведені, великою мірою залежать від безпекової ситуації та позицій на фронті.
– Тобто якісь міжнародні заходи щодо Криму плануються?
– Так, але не можу їх зараз коментувати, бо це має бути спершу вирішено та озвучено на рівні президента України або МЗС. Можу сказати, що бажання і розуміння важливості таких заходів є безумовно.
Здавати Крим, розуміючи що там відбуваються постійні репресії, проводяться незаконні практики – це не відповідає нашим цінностям
Ми багато працюємо з міжнародними партнерами, інформуємо про ситуацію в Криму в контексті повномасштабного вторгнення. Це важливо, бо зараз ми бачимо розмови довкола якихось компромісів, на які нібито має йти Україна. Як правило, вони не конкретизуються, але ми всі розуміємо, що передусім мається на увазі Крим.
Для Путіна і російського режиму це зараз дуже болюча точка. Я погоджуюся, що це один sз фундаментів їхньої легітимності в очах російського суспільства. Для нас дуже важливо нагадувати міжнародним партнерам, що жодних компромісів бути не може довкола територіальної цілісності України. І що йдеться не тільки про території, але й про людей. Здавати Крим, розуміючи що там відбуваються постійні репресії, проводяться незаконні практики – це не відповідає нашим цінностям.
– До повномасштабної війни питання повернення Криму розглядалося лише у дипломатичній площині. Тепер уже час від часу до них додаються розмови про площину військову. Якщо така можливість виникне, чи не зустріне Україна опір з боку західних партнерів у цьому питанні?
– Це суто політичне питання, і мені складно на нього відповісти. З нашого боку ми продовжуємо підтримувати контакти з громадянами України в Криму. Який би шлях деокупації Криму не обрала Україна – військовий чи політико-дипломатичний – для нас дуже важливо чути громадян України в Криму, розуміти їхні потреби, намагатися їм допомогти в тому, про що вони нас просять. Це наша опора, коли ми повертатимемо контроль над Кримом.
Ми про це також говорили з Володимиром Зеленським на зустрічі, що була кілька тижнів тому – наскільки важливо розуміти і чути ці кримські голоси.
Кримські голоси
– Чи немає відчуття, що саме зараз ці кримські голоси не чують, бо вся увага зосереджена на війні?
Я бачу дуже багато сигналів підтримки материкової України з боку Криму
– Ситуація справді ускладнилася. Але я бачу дуже багато сигналів підтримки материкової України з боку Криму. В Криму відбуваються акції, висловлювання щодо підтримки України, засудження вторгнення – у тому числі з боку тих людей, які не були на наших радарах і не були до того активістами. І це важлива історія.
Для нас проблема оцінити, які настрої є в Криму. На жодну соціологію ми покладатися не можемо, але скажу, що ця хвиля підтримки, яка є в Криму від людей до цього абсолютно незнайомих – це дуже приємний сюрприз для мене і важливий сигнал для держави.
Інша справа, наскільки ці акції солідарності можуть потенційно перерости в потужну підтримку, якщо, наприклад, буде військова операція з боку України.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Партизанський рух у Криму: «другий фронт» для повернення півострова?– Щодо нової форми протесту в Криму – є вже новини про коктейлі Молотова, які кидають то у військкомат, то в будівлю адміністрації. Протест у Криму став радикальнішим?
Важливо залишатися реалістом і не впадати в ілюзії щодо неіснуючого величезного партизанського руху в Криму
– Відносно відомим є кейс Богдана Зізи. Людину дуже вразили події в Бучі, Ірпені – ті воєнні злочини, які там чинила РФ. І він через це вирішив піти на такий крок – кинути запальну суміш і облити жовто-синьою фарбою міськадміністрацію Євпаторії. Наскільки ми в принципі можемо говорити про кримський протест – це питання. Я б говорила про вияви солідарності з материковою Україною, які у тому числі переростають у такі акції, більш помітні та пасіонарні.
Самі вияви солідарності я б назвала масовим явищем. З того, що тільки ми нарахували – це не менше ніж 60 випадків. Зі спілкування з новоспеченими активістами ми також дізнаємося про випадки, про які ми ніколи б не дізналися.
Але важливо залишатися реалістом і не впадати в ілюзії щодо неіснуючого величезного партизанського руху в Криму.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Видно, що його били чи катували»: що сталося з Богданом Зізою у Криму– Оці 60 людей відчувають, що їхні голоси на материку чують?
– Ми намагаємося виходити з ними на зв'язок, щоби сказати, що так: ми про це чуємо, ми про це знаємо. Зараз ми намагаємося бути в курсі тих запитів, які надходять до представництва, про що люди запитують. На це все дуже важливо реагувати.
– А який найбільш поширений запит з боку кримчан?
– Дуже багато людей звертаються з питаннями документів – це завжди було так. А серед запитів, яких раніше не було – це як не потрапити під незаконний призов і як виїхати з Криму. Щодо останнього питання, на жаль для нас, це дуже часто проукраїнські громадяни.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Українські паспорти для кримчан– Тобто спостерігається відтік із Криму проукраїнськи налаштованих громадян, які бояться, що їх чи їхніх дітей заберуть до лав російської армії?
Росія ухвалює нові репресивні закони, що поширюються і на Крим
– Це точно є. Але це не єдина причина, чому люди виїжджають, навіть ті, хто тримався вісім років. Наприклад, ми спілкувалися з одним таким громадянином, якій вісім років не приховував свою проукраїнську позицію, його притягували до адмінвідповідальності, але все ж таки він тримався, залишався в Криму. Зараз він вирішив виїхати, тому що відчуває загострену небезпеку і від силового окупаційного апарату, і від людей, які заряджені агресивною російською пропагандою.
Росія ухвалює нові репресивні закони, що поширюються і на Крим. Дехто з проукраїнських кримчан виїздить із Криму або через переслідування, або через страх гарячої фази війни на території півострова, або з економічних причин. Іноді люди просто не хочуть, щоб їхні діти росли в дуже токсичному пропагандистсько-мілітарному середовищі. І це проблема.
Турборежим окупації
– А масовий відтік росіян із Криму є?
– Ми отримували сигнали від наших джерел, що справді дехто вижджає з цих людей, які незаконно приїхали до Криму після 2014 року. Але, думаю, це не є настільки масовим явищем, як би нам хотілося.
– Чи є хоча б приблизний порядок цифр, скільки кримчан зараз воюють на боці Росії?
– Йдеться про тисячі людей – не про десятки чи сотні. Але якщо йдеться про цифри, це дуже складно оцінити.
– Цього тижня російський міністр оборони Сергій Шойгу заявив, що відкрито сухопутний рух із Росії до Криму через український материк. Як Росія може його використовувати?
– Мій колега нещодавна правильно висловився, що тепер вони зможуть ще інтенсивніше грабувати Херсонщину. Ми бачимо, як зараз РФ через окупаційні структури в Криму намагається проковтнути Херсонщину. Це просто турборежим.
– А яку роль у цьому турборежимі відіграє Крим?
– На жаль, дуже активну. Якщо на першому етапі Крим був одним із ключових плацдармів для повномасштабного вторгнення, то зараз – це ключовий плацдарм для спроби окупації Херсонщини і частини Запорізької області.
Ми зараз готуємо аналітичний документ, як Крим використовується для незаконного переміщення наших громадян. По-перше, це потік громадян із материкової України, які опинилися в Криму через штучно створену гуманітарну кризу та обстріли. Наприклад, я спілкувалася з родиною, яка виїхала з Маріуполя до Криму, з Криму вони поїхали через Росію до Грузії, а потім переїхали через Туреччину до однієї з країн ЄС.
Крим зараз – це ключовий плацдарм для спроби окупації Херсонщини і частини Запорізької області
Другий аспект – утримування в Криму заручників, яких викрадають на території Херсонщини. Відомий уже драматичний випадок волонтера Дениса Миронова, якого били та катували на території Херсонщини, потім перевезли до Криму і там він помер від тортур і від того, що йому не була надана медична допомога. Ймовірно, до Криму доправляються певні військовополонені. Тобто він перетворюється на хаб для незаконного переміщення наших громадян. Ну і окрема історія – це діти, яких вивозять з новоокупованих територій через Крим.
У переміщенні громадян є ще одна дуже важлива історія. Це перегукується із вторгненням Росії 2014 року в Східну Україну і з вторгненням Росії у Грузію 2008 року. Вона в тому, що людей, які намагаються залишити регіони з інтенсивними бойовими діями, змушують підписувати заяви на ім'я Слідкому Росії. Просто підписати вже готові свідчення, де йдеться про начебто воєнні злочини, які вчиняє українська сторона. Нібито це Україна обстрілює цивільні об'єкти та мирних громадян. Це величезна проблема, це підрив нашої потенційної позиції в Міжнародному кримінальному суді – мені здається, що саме на МКС спрямована діяльність Росії. Це буде такий спам – заспамити суд подібними заявами. Хоча вони фейкові, бо перед людьми ставлять умову: або ви підписуєте документ і можете врятуватися, або до побачення – їдьте далі під ракети і під міни.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.