Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 21

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії ппродовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.

Продовження. Попередня частина тут

Абдурахім Сукуті в Парижі

Приблизно через два тижні після того, як я отримав листа від батька, до Парижа несподівано приїхали Абдурахім Сукуті та якийсь Абдулла з Акмесджіта. Абдурахім оселився у мене, а для Абдулли ми знайшли кімнатку. Обидва приїхали вчитися, обидва поринули у це життя, не забезпечивши себе завчасно матеріальною підтримкою від своїх родин.

Абдулла незабаром повернувся до Криму. Абдурахім не отримав грошей, обіцяних його старшим братом. Він, однак, був молодою людиною, спраглою знань. Він прагнув, погоджуючись на всі труднощі, залишитися у Парижі, вивчити французьку мову і закінчити в Сорбонні історію та літературу.

Кертікян зі Стамбула

Абдурахім, на жаль, був дуже кволим, з хворим шлунком. Відразу ж після прибуття до Парижа він захворів. Я знав певну аптеку, проходив повз неї кілька разів, у вікні якої висів напис: «Тут говорять турецькою». Я згадав це місце і пішов за порадою. Я хотів, щоб хтось сказав мені, що турбує мого друга, я також хотів знайти лікаря. В аптеці я зустрів молодого працьовитого інтелігентного вірменина. Його звали Кертікян. Він зацікавився моїм проханням і запитав, з якою метою я приїхав до Парижа. Я повідав йому, що вивчаю французьку мову і хочу поступити на право. Тоді він промовив, що хотів би поговорити зі мною довше, розповів, що крім роботи в аптеці, він вивчає право. Він дав кілька ліків для Абдурахіма і зазначив, що якщо неприємні відчуття не пройдуть, він знайде лікаря. Можливо, більше, ніж ліки, Абдурахімові допомогла новина про те, що є один вірменин, який, працюючи в аптеці, одночасно вчиться. Це підбадьорило його. У кожному разі, наступного дня він був здоровий.

Через день або два я заглянув до Кертікяна. Незабаром ми стали друзями. Він шукав вихід, щоб розв’язати мої труднощі. Я мав вивчати право. Я хотів, перш ніж почнуться лекції, почитати підручники, підготуватися до навчання. Кертікян в аптеці увесь час працював стоячи, це була виснажлива робота, ночами він засинав над підручником. Він знайшов наступний вихід: увечері я повинен був приходити до нього, він же мав викладати мені теми з книг, таким чином, за його словами, він не буде засипати над книгою, а я, по-перше, підтягну свою французьку, а по-друге – підготуюся до занять. Ми так і зробили, і обидва якнайкраще скористалися цією системою.

Кертікян був одружений, мав доньку, мешкав у Латинському кварталі в невеликому багатоквартирному будинку. Його дружина була француженкою, я пам'ятаю її як жінку із дуже добрим серцем. Незабаром я подружився з усією родиною, і ця дружба протривала без потрясінь цілі роки…

Кертікян схилявся до соціалізму, знаходився в опозиції до дашнаків [членів Вірменської революційної федерації «Дашнакцутюн» – заснованої 1890 р. радикальної революційно-соціалістичної партії], був лібералом твердих поглядів. За його посередництва я познайомився із Вартаном – молодим вірменським поетом. Той був рішучим вірменським націоналістом. Голодний і обірваний, він вивчав французьку мову і літературу, днями і ночами писав вірші вірменською. Кертікян говорив, що у нього винятковий талант, любив його, співчував йому, але ніяк не міг із ним порозумітися. Кертікян був ворогом фанатизму, упертості та помсти. Він стверджував, що нічого доброго з таких поглядів вийти не може.

Нарешті, прийшли невеликі гроші від старшого брата Абдурахіма. Ми знайшли для нього кімнату у певної сім'ї робітників, що мешкала на одній з найдешевших вулиць Латинського кварталу. Абдурахім переїхав і почав працювати над своєю французькою мовою.

Я, натомість, позаяк мої хороші стосунки із вчителькою з бульвару Сен-Мішель зіпсувалися, почав брати приватні уроки, якщо я правильно пам'ятаю, у школі «Pigier» [заснована 1850 р. Жерве Пігіє одна з найстаріших французьких приватних шкіл, діюча до сьогодні]. Ця школа розташовувалася на вулиці Ріволі й була майже рівноцінна школі «Berlitz» [заснована 1878 р. Максиміліаном Берліцем американська компанія з навчання іноземним мовам, нині одна з найбільших у світі]. Абдурахім також деякий час відвідував «Pigier». Я виконував і приносив на уроки різні вправи із проханням, щоб учитель тільки їх перевіряв. Я не хотів на уроці багато читати і аналізувати тексти. Але вчитель, як і моя попередня вчителька, стверджував, що мої вимоги виходять за рамки урочних годин.

Мадам Депре

Після розміщення Абдурахіма я також з'їхав з готелю. Я перебрався до кімнати, яку винайняв у мадам Депре на вулиці Естрапад, 3. Старенька незабаром полюбила мене. Вона годинами розповідала мені про свої турботи, про своє минуле. Вона постійно згадувала смерть свого чоловіка під час [франко-прусської] війни 1870 року і за кожної нагоди розмірковувала про ворожість між французами та німцями. Наполеона вона боготворила, республіку та республіканців завжди гостро критикувала, майже відчувала задоволення, називаючи їх злодіями і безбожниками. Серед француженок я ніколи не зустрічав жінку, настільки щиро зацікавлену політикою. Раз на кілька місяців вона відвідувала свого родича генерала або знайомих зі старих, дружніх сімей, а після повернення додому розповідала мені про поточні політичні події, про які почула під час цих візитів. Кожного дня в один і той самий час я входив до її кімнати, сідав на стілець біля її крісла і вголос читав її улюблену газету – «Le Petit Parisien» [«Маленький парижанин»]. Вона, натомість, навіть не хотіла поглянути на мою газету – «L'Humanite» [«Людство»]. Щоразу вона повторювала, що брат [Жана] Жореса є генералом, а йому самому [тобто засновнику «L'Humanite»] належать мільйони. У такий спосіб вона намагалася відвернути мене і від соціалізму, і від Жореса: «Жорес вигідний не Франції, а [кайзеру] Вільгельму…». Цю фразу я чув від неї сотні разів. Коли я читав газету, вона виправляла помилки у моїй вимові та пояснювала фрагменти, яких я не розумів. Вона була задоволена тією повагою, яку я їй виявляв, хвалила мій спосіб життя – розмірений, негаласливий, порядний і скромний… Вона любила мене. Однак, з іншого боку, вона страждала від моєї любові до свободи, прихильності до революції, соціалізму і критики царизму, оскільки у той час Франція шукала убезпечення в союзі з Росією, і цю політику підтримували багато французів. Всі соціальні класи брали участь у позиках, що підтримували цей союз. Мадам Депре також вклала певну частину свого майна у ці російські облігації.

Вона була жінкою із дуже чутливим серцем. Вона знала, що найбільшу радість приносять мені листи з Криму або з Туреччини, тому, коли мене не було вдома, а такий лист приходив, вона виглядала мене у вікно і, якщо бачила мене здалеку, розмахувала листом, повідомляючи радісну новину. З французьких письменників їй найбільше подобався [Альфред] де Мюссе. Це вона познайомила мене з його роботами і зробила так, що я теж його полюбив.

Новий вчитель французької

Одного разу після мого переїзду до мадам Депре, коли я йшов до Кертікянів, я помітив на вулиці табличку із написом: «Даються уроки французької мови». Я відразу ж пішов за вказаною адресою. Випадок розпорядився так, що цього разу я зустрів сирійця – християнина халдейського обряду. Це був старий письменник. Він жив у крайній нужді. Мені стало його шкода, і я почав брати у нього уроки. Сирієць із фанатичною місіонерською переконаністю стверджував, що іслам є перешкодою на шляху прогресу, що мусульмани не здатні створити державу, засновану на свободі та демократії, не в стані прийняти західну цивілізацію, і що Османська імперія повинна впасти. Я уникав вступати із ним у такого роду дискусії, я волів слухати те, що він говорив про літературу, а також знайомитися із його власними творами. Тоді й він був задоволений, під час кожного з моїх візитів він читав мені що-небудь зі своїх писань.

Далі буде

Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту