1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.
Продовження. Попередню частину читайте тут
Гроші від батька
Дні проходили, минуло вже майже два тижні з моменту мого прибуття, я отримав кілька листів від моїх товаришів зі Стамбула, але від батька не було жодної звістки. Можливість, про яку я ніколи раніше не замислювався, одного разу блискавкою промайнула у моїй голові й потрясла мене: «А якщо мій батько, побоюючись російських властей, не вишле мені грошей?..». Я провів кілька днів, розмірковуючи про цю гірку можливість. Одного дня під вечір, коли я, занурений у думки, прийшов до готелю, швейцар вручив мені листа від батька. Одним махом я вибіг на шостий [сьомий у пострадянській нумерації] поверх. Я переживав, напевно, один з найбільш тривожних моментів у житті. Лист було написано прийомним сином мого батька, Кьосе Мустафою. Він писав, що вони були здивовані моїм перебуванням у Парижі, що батько був засмучений тим фактом, що я виїхав без його згоди, що негайно після отримання від мене листа він поїхав до Бахчисараю і вислав мені сто рублів. Далі він додавав, що допіру після повернення з Бахчисарая батько повідомить мені про свою волю щодо мого перебування у Парижі, і чи буде він відправляти мені гроші…
Чому батько так сильно противиться моєму навчанню у Парижі,
Двома днями пізніше листоноша, який видряпався до мене аж на шостий поверх, вручив мені гроші. Я був врятований. Однак я жодним чином не міг зрозуміти, навіщо мій батько поїхав до Бахчисараю, чому він так сильно противиться моєму навчанню у Парижі, і, особливо, чому він так вагався щодо відправки грошей. На цей раз гроші прийшли, але моє майбутнє поки ще залишалося під питанням.
Я повинен був ощадно розпоряджатися коштами, котрі отримав. Незважаючи на це, я знайшов вчителя, що мешкав на бульварі Сен-Мішель, який давав приватні уроки, і почав вивчати французьку мову. Я вчився день і ніч. Я не пропускав жодної можливості говорити французькою або хоча б прислухатися до розмов. Таким чином, за короткий час моя французька покращився. Я вже міг читати газети, майже не зазираючи до словника.
Наполеон і французький робітник
Одного прекрасного травневого дня я, як завжди, сидів на площі Клюні, кидаючи птахам хлібні крихти і роздивляючись прохожалих. До мене підсів робітник, і ми заговорили. У певний момент розмова зайшла про Наполеона. Я сказав, що захоплююся його генієм та повагою і любов'ю, які він здобув для Франції. Обличчя робітника раптово почервоніло, очі заблищали, і схвильованим голосом він промовив: «Його геній, так, його геній… цей руйнівний геній, скільки він коштував людству і Франції… Ви розумієте, що Наполеон перервав природний хід Французької революції і зрадив її?». Він говорив із натхненням, викриваючи Наполеона. Слова, які цей лівий французький робітник говорив про історію Франції, слова, які я вперше почув, потрясли мене і змусили задуматися. У той момент, здається, у мене в руках була газета «Le Journal» [«Журнал»]. Робітник, вказавши на неї, промовив: «Замість того, щоб читати газету зрадників і брехунів, ви б краще почитали «L'Humanite» [«Людство»]. Ми поговорили ще хвилину і розпрощалися. Коли я повернувся до себе, то купив «L'Humanite», і таким чином потроху почав розуміти критику і аналіз міжнародної політики, що проводився Французькою соціалістичною партією та її історичним, видатним лідером Жаном Жоресом.
Перша зустріч із соціалістами
Кілька днів по тому я прочитав у «L'Humanite», що у Латинському кварталі на вулиці Дантона у «Societé des Savants» [«Вченому товаристві»] відбудуться збори. Я пішов туди. Протягом трьох годин я слухав різних промовців і дискусії. Для мене це був важливий шанс: з одного боку, я слухав живу французьку мову, з іншого – міг аналізувати, як французи сперечаються про серйозні соціальні проблеми. Я помітив, що у зборах також брали участь російські інтелігенти, а також євреї, що говорили російською мовою, і вид яких видавав їхнє російське походження. Вони гаряче розмовляли один з одним, більш жваво, ніж інші. Я також помітив декількох молодих вірмен.
«Rus hükûmeti veya kamçı saltanatı»
Виходячи з «Societé des Savants», я помітив, що поруч зі входом продаються книги і брошури Французької соціалістичної партії й газета «L'Humanite». Я купив спрямовану проти царизму брошуру професора [Шарля] Сеньобоса під назвою «Rus hükûmeti veya kamçı saltanatı» [«Російський уряд або імперія батога», на жаль, Сейдамет не навів її французької назви], в якій автор захищав Польщу і країни Балтії. Завдяки цій публікації я познайомився із Сеньобосом – найвідомішим на той час французьким політичним істориком. Ця робота дала мені ґрунтовне знання про становлення Росії, її розквіт, соціальні суперечності та боротьбу пригноблених царизмом нардів. Вночі я прочитав всю брошуру, а наступного дня почав працювати над її перекладом. З цього вийшла 96-сторінкова книжка, яку наш друг Хамді Бекір-заде (Атаман) опублікував пізніше у 1328 [1910/11] році у Стамбулі в друкарні «Сihan» [«Світ»] під ініціалами «H. Z.». При читанні брошури привернуло мою увагу, зрозуміло, питання пригноблених татар та інших мусульманських народів. Однак на той час я не до кінця усвідомлював, чому це так. У кожному разі, я знайшов цю публікацію важливою через чітке окреслення царської тиранії, а не через описи утисків підкорених Росією народів. Боротьба російських революціонерів з царизмом надихала мене, проваджений автором захист свободи та ідеалів революції мене цілком задовольнив. Робота закінчувалася реченням: «Навіть цар уже упевнився, що самодержавство не триватиме довго, тиранія помре, це закон природи…». Це була наша мета. Брошура зміцнювала віру в це, і цього мені вистачало.
Я проводив дні, працюючи над брошурою і вивчаючи французьку мову. У неділю я прогулювався серед букіністів на берегах Сени, у черговий раз відвідував невеликий, проте з цінною колекцію Люксембурзький музей, мій улюблений музей в Парижі. Я годинами проходжався, розмірковуючи, тінистими алеями Люксембурзького саду. Я чекав на рішення батька, воно було моєю найбільшою тривогою.
Хто доніс на мене в російське посольство
У ці дні я отримав листа зі Стамбула від [Номана] Челебіджіхана. Він розповів, що саме послужило причиною моєї втечі. Що ж, випадковість розв’язала цю загадку: один з наших друзів, Абдулхакім Хільмі [Аблякім Ільмі], хотів винайняти кімнату над певним кираатханом у кварталі Диванйолу. Коли він увійшов до приміщення, то побачив на столі нотатки, складені по-російськи, взяв їх і дізнався, хто займав кімнату раніше. Він довідався, що був це азербайджанський журналіст Мехмет Шахтатинський. Папери, залишені на столі, були чернеткою доносу в російське посольство щодо «Yirminci Asırda Tatar Milleti Mazlumesi» [«Утиски татарського народу в ХХ столітті»]. Старий Шахтатинський час від часу приїжджав до пансіонату Джеляла Коркмазова. І Джелял, і його дружина співчували йому, але складалося відчуття, що вони йому не довіряють. А я, коли моя брошура була опублікована, сам подарував йому один примірник.
Якби не його донос, хто знає, може, я би не поїхав до Парижа
Абдулхакім Хільмі та ще двоє товаришів передали до поліції чернетку доносу. В результаті проведеного розслідування турецька влада закликала Мехмета Шахтатинського залишити Туреччину. Незабаром він виїхав до Росії.
Зі свого боку, я завжди згадував Шахтатинського зі свого роду вдячністю. Зрештою, якби не його донос, хто знає, може, я би не поїхав до Парижа, можливо, мені не дано було б скористатися західними знаннями.
Нарешті, надійшов очікуваний мною із нетерпінням лист від батька. Він писав, що кожного місяця буде надсилати мені по сто рублів, переконуючи мене старанно вчитися і намагатися стати хорошою людиною і не збитися з шляху. Це означало, що тепер я міг вільно, не турбуючись про повсякденне існування, як я і хотів, присвятити себе навчанню. Моя любов і повага до батька незмірно зросли.
Далі буде
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту
