(Попередній блог ‒ тут)
У в'язниці існує своєрідне поняття ‒ «спільне». Що це? Я часто під час свого вільного життя чув про це поняття, але моє розуміння, як з'ясувалося, було не до кінця правильним. Вірніше, було помилковим. Це не гроші чи що-небудь, що збираються віддати в данину авторитетам злочинного світу. Ні-ні, це зовсім інше. Це набагато більше, ніж можна уявити.
Понад сімдесят відсотків тюремного контингенту не має ніякої підтримки з волі або ж має її у вкрай малому обсязі. Люди, будучи в'язнями своїх пристрастей, прагнуть знайти віддушину в малому. Комусь хочеться палити, для більшості це єдине з нечисленних задоволень, спосіб забутися й приглушити нерви. Чай і чифир просто необхідні, в прямому сенсі, для виживання. Адже це ліки від туберкульозу, спосіб вийти із забуття дійсності. Солодкі, такі прості й буденні, яких уникають сотні наших красунь, є насолодою для того, хто опинився в пекельному вогні.
Спільне – це термін, який означає розподіл порівну коштів, які збираються з кожного, хто причетний до тюремної громади
Спільне ‒ це правило, яке засноване на тюремних принципах, воно його й реалізує: взаєморозуміння, взаємодопомога, взаємоповага. Тобто це той термін, який означає розподіл порівну коштів, які збираються з кожного, хто причетний до тюремної громади, відповідно до їхніх потреб. Щоб спільне поповнювалося, існує багато методів і формул, найпопулярніші з них ‒ це гра і невід'ємне чорне.
Поняття гри дуже широке, а самі ігри різноманітні: карти, нарди, шахи, тисяча, лото... Все відбувається у вільному форматі, у вигляді чемпіонатів, турнірів або серйозного бою один на один. Кому як більше подобається.
Грати не обов'язково на гроші. І при цьому грати ніхто нікого не змушує. Але той, хто програє, зобов'язаний провести розрахунок у встановлений термін у певному форматі. Наприклад, це може бути переказ третіми особами коштів на інтернет-гаманці або мобільні рахунки, а може, це будуть продукти або цигарки, куплені в тюремному ларьку й віддані в загальне розпорядження. Сенс гри «на інтерес» в тому, що від кожного виграшу, який суворо фіксується, двадцять п'ять відсотків щоразу перераховується на чорне, тобто всі зібрані кошти акумулюються на загальні потреби. Власне, від цього й залежить життєзабезпечення всього тюремного контингенту. Це фундамент і база.
Щоб поповнювалося чорне, необхідно, щоб йшла гра, потрібно зробити те, чим гратимуть. Саме тому більшість мого часу йшло на виготовлення карткових колод, яких постійно було мало.
У тюремній колоді тридцять дві карти. Саме стільки, бо шістки там відсутні
Процес цей тривалий і непростий. У тюремній колоді тридцять дві карти. Саме стільки, бо шістки там відсутні. Але все одно потрібно готувати тридцять шість карт, щоб у наявності були запасні. Для початку потрібно підготувати папір для роботи. Один аркуш формату А4 згинаємо вертикально на три однакові частини. Розрізаємо листи вздовж згинів. Найзручніше це робити звичайною ниткою. Кожен обрізаний листочок фактично є заготовкою для карти. Нам потрібно зробити цю операцію з дванадцятьма подібними листами. Коли папір підготовлений, час зайнятися клейстером, необхідним для того, щоб зробити склейку. Для цього треба попередньо взяти м'якуш хліба, дрібно накришити й залити на ніч окропом. До ранку ця маса вже злегка заграє. Після цього потрібно розтягнути шматок тканини, зшити матеріал, чим щільніше, тим краще.
Простирадло ‒ це найбільш відповідний матеріал. Втираєте хлібний м'якуш у тканину, знизу утворюється видавлюваний нами клейстер. Коли операція виконана, то можна починати наступний етап. Нарізаний папір необхідно склеїти в три шари. Листки мають бути абсолютно просякнуті клейстером і не містити на собі жодних слідів, зокрема й від хлібних крихт і від м'якуша. Всі шорсткості або якісь позначки розцінюються як краплені карти й тому вони є непридатними для подальшого використання. Після того, як заготовки склеєні, їх потрібно покласти під прес, щоб залишки клею максимально видавилися зі заготовок і картки не були товстими. Пресом може послужити будь-який важкий предмет. Наприклад, я дуже часто використовував стоси книг.
Малюнок на картах тюремний, зрозуміти, що саме це за карта перед тобою, людині без спеціального знання неможливо
Наступна стадія ‒ просушування нарізаних листів. Останні пункти не складні, але досить тривалі у часі. Коли заготовки висохли, потрібно зайнятися їх вирізанням. На склеєних заготовках потрібно обвести макет карти й провести обрізання. З однієї заготовки виходить по 3 карти. Для обрізання є багато різних варіантів, але через те, що у мене нічого не було в наявності, я використовував товсту довгу голку, яку вставив у грифель з-під ручки. Коли карти нарізані, їх потрібно заточити. Для цього використовується наждачка різної величини. Тут потрібна певна технологія і, мабуть, цей момент найскладніший. Далі карти потрібно проклеїти з боків, щоб вони не розшаровувалися. Для цього підійдуть порожні капсули від таблеток. Їх потрібно нагріти, щоб матеріал перетворився в рідину, якою і проводиться бічна склейка. Завершальною стадією всього цього процесу є фарбування карт.
Усе необхідно робити таємно. Ховаючись від камер і співробітників адміністрації
Цікаво, що в тюрмі не використовуються в звичайному розумінні карткові масті. Малюнок на картах тюремний, зрозуміти, що саме це за карта перед тобою, людині без спеціального знання неможливо. Для друку використовується заготовлений з цигаркової фольги трафарет і фарба, видобута з гелевих ручок. Щоб створити сорочку, підійде обкладинка від зошита з вирізаним малюнком і помазок для гоління. Коли фарба нанесена, то залишається лише почекати, поки все висохне.
Власне, ось усе й готове. Такими картами можна грати приблизно тиждень, якщо акуратно, але мої горе-гравці збивали їх упродовж трьох днів. Потрібно розуміти, що весь цей процес виготовлення карт, як і сама гра, повністю заборонений тюремними правилами, тому все необхідно робити таємно. Ховаючись від камер і співробітників адміністрації. Якщо у тебе знайдуть карткову колоду, за цим слідуватиме покарання.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Усі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут