(Попередній блог ‒ тут)
У в'язниці неможливо залишатися поза правилами або, вірніше сказати, «поняттями». Для виживання в цій системі встановлена сувора ієрархія. Кожен її елемент набуває права й обов'язки, а при порушенні встановлених традицій опиняється в касті недоторканих, «скривджених» або «шерстяних», які позбавлені права голосу, свободи дій, пересування. Від ступеня важливості, відповідальності й небезпеки обов'язків, які можуть покласти один на одного арештанти, залежить, яку вони отримують повагу, авторитет і якість життя.
З огляду на мою юридичну освіту, я ще в слідчому ізоляторі Ростова-на-Дону почав писати апеляції, скарги, позови та іншу необхідну для арештанта документацію. У СІЗО, мабуть, це одне з найпочесніших занять ‒ бо в усіх на носі суди, й усі мріють отримати менший термін. У виправдувальні вироки в Росії ніхто не вірить. Але якщо в слідчому ізоляторі цей вид діяльності є достатнім для безпечного й забезпеченого існування, то для виправної колонії цього вже мало.
Занять у в'язниці ‒ безліч, і, звичайно, багато що залежить від умов тримання, режиму, становища. Варто розуміти що це величезна відповідальність і справжня робота, що займає більшу частину часу. Ніхто нікого не примушує, але якщо за щось поручився, то вже зобов'язаний зробити ‒ від цього може залежати вся подальша доля, а в деяких ситуаціях ‒ і життя.
Багато хто думає, що бути «авторитетом» ‒ це, грубо кажучи, «доїти» всіх інших арештантів. Але ні ‒ це величезна відповідальність
Багато хто думає, що бути «авторитетом» ‒ це, грубо кажучи, «доїти» всіх інших арештантів. Але ні ‒ це величезна відповідальність. Його головне завдання ‒ щастя ув'язнених довкола, це і є єдина й найцінніша зарплата ‒ благо для всього тюремного товариства, яке виражається в наявності мобільних засобів зв'язку, смачної їжі, теплого одягу, додаткового побачення, передачок та іншого).
Складно уявити, на що здатна людина у важких умовах. Вона стає цілеспрямованою й холоднокровною, розум ‒ гнучким і гострим. Несподівано прокидається талант, який сидить глибоко всередині. Ці навички необхідно спрямовувати в потрібний для всіх напрямок. Я багато побачив занять і розповім про ті, які оточували мене найчастіше.
Атасник ‒ людина, яка стоїть на «шухері» або, якщо можна так сказати, на сторожі спокою й безпеки інших арештантів від правоохоронців. Його завдання ‒ гучне й своєчасне повідомлення про будь-яке пересування за межами камери, повідомлення співкамерників про те, що відбувається з камерними дверима, «гальмами». Якщо двері відкриваються або когось кудись викликають через них, то Атасник зобов'язаний про це своєчасно повідомити. Але головна місія ‒ завчасне попередження про «шмон», обшук. Якщо чути численний тупіт ніг або помічене наближення до камери або бараку великої кількості правоохоронців, відповідальний має щосили прокричати слова попередження ‒ щоб інші встигли заховати всі заборонені для використання предмети туди, де їх не знайдуть. Так що без атасників нікуди. Найчастіше хлопці стають саме ними, адже це не вимагає особливих навичок і витрати сил. Тим, хто стоїть на такому «посту», із «загального» виділяються щоденні чай і цигарки ‒ так би мовити, зарплата...
У в'язниці дуже хочеться виглядати добре, по-людськи, по-чоловічому. Щоб із дзеркала дивився не кримінальник, а хтось інший, вільний...
Також дуже потрібними в тюрмі є люди, які вміють шити, кроїти, в'язати-вишивати. Для чого? Ось, наприклад: всі видані ув'язненим речі ‒ однакові, а власні у багатьох, як в моєму випадку, повністю вилучають. Тому хочеться привести одяг у більш людський, «престижний» вигляд: підшити за розміром робу, зняти розпізнавальні знаки, пришити стильні ґудзики, потаємні кишені, утеплювальні матеріали. Нашиті на валянки гумові підошви неймовірно рятують від промокання. У в'язниці дуже хочеться виглядати добре, по-людськи, по-чоловічому. Щоб із дзеркала дивився не кримінальник, а хтось інший, вільний...
Людські руки можуть створювати абсолютно неймовірні речі з нічого. З розплетеного мішка, наприклад, можна зв'язати відмінну мочалку чи губки для миття посуду. Зі старих солдатських чобіт і ганчірок можна зшити футбольний м'яч, а з ватяної фуфайки ‒ боксерські рукавиці та лапи. Навіть з гумок у трусах неважко зв'язати скакалку або трос для заняття спортом.
Все робилося за принципом взаєморозуміння, взаємодопомоги та поваги ‒ щоб зробити загальне співіснування більш якісним
За всю цю працю в місцях, де я був, не просилося жодної плати. Все робилося за принципом взаєморозуміння, взаємодопомоги та поваги ‒ щоб зробити загальне співіснування більш якісним. Звичайно, якщо у мене була можливість, я намагався віддячити людині пачкою цигарок або жменькою чаю. Досі згадую свої валянки, на яких мені на замовлення вишили по гербу України (чим я потім неймовірно дратував усіх охоронців виправної колонії).
У в'язниці є люди, які створюють і більш істотний інвентар. Тут все залежить від інструментів, які є в наявності. Якщо пощастило, то можна взятися за вирізання шахів, нард, гральних кубиків, шкатулок, шафок, поличок. Хтось ремонтує годинники, а хтось конструює зарядки для телефонів з пальчикових батарейок.
Я ж займався «стосами» ‒ картами...
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут
