Старість не радість. Наші люди з цією російською приказкою сперечатись не будуть. Але варто подивитись на західноєвропейських старих, яким більше пощастило з країною – і починаєш сумніватись у народній мудрості, причому сильно сумніватись. Запам'ятався мені колаж із фотографій гордості російського фольклору – однієї з «Буранівських бабусь», і гордості американської – співачки Мадонни, зроблених приблизно в один і той самий час, коли «бабусі» зводили з розуму «Євробачення». І внизу короткий підпис – рік народження. Один на двох. Ровесниці вони, виявляється.
Так і дерева. Одні старіють красиво, дбайливо доглянуті. І навіть у тому віці, коли вже не дають плодів, тішать наш погляд. А поряд якийсь садовий хоспіс, і, дякувати Богу, якщо селяни ще не перетворили його на смітник.
Як ви думаєте, що це? Так-так, це не дикий чагарник, не мурашник і не копиці сіна. Це три-чотириметрові старі яблуні, що ростуть уздовж севастопольської траси.
Невеликий відступ. Цими фотографіями я відповідаю на деякі коментарі до попередньої публікації, в яких автори звинувачують Україну в усіх бідах кримського садівництва і стверджують, що ось тепер, на другому році новітньої, вже «російської» історії Криму, сади прямо таки виросли і розквітли.
Ні, не виросли. І якщо хтось із фермерів усе ж посадив молодий сад, то жодної заслуги російської держави тут немає.
А ось площа садів, на жаль, неухильно скорочувалась саме за незалежної Україні. І наслідки розвалу садівництва за всіх режимів долати (якщо відновленням садів у когось буде бажання займатись) доведеться багато років.
Ось залишки великого саду. Земля розпайована, видно бетонні стовпчики свіжих парканів із натягнутим дротом. Але, вочевидь, господарі або намагаються продати наділ, або ж чекають кращих часів для господарювання – інших пояснень того, чому простоює родюча земля, мені в голову не приходить. Околиці сіл Новопавлівка і Малинівка, Бахчисарайський район, тобто долина річки Альми.
Поблизу яблуні, оброслі ліаною на ім'я ломонос (із білими пухнастими квітами) і дикою ожиною, схожі на снайпера, одягненого в гіллі – це такий смішний маскхалат із лахміття. Ще згадуються лісовики з фільмів Олександра Роу.
І все ж це яблуні.
Дивлячись на ці фотографії, розумієш, що за сьогоднішнім яблучним рядом на Привозі судити про стан кримського садівництва безглуздо.
Так, дефіциту яблук у Криму, незважаючи на продовольчу блокаду, поки що начебто не відчувається. Але не варто забувати, по-перше, про провальний курортний сезон.
Дефіциту яблук у Криму поки що не відчувається. Але не варто забувати про провальний курортний сезон
Адже якби три-чотири мільйони курортників з'їли по три-чотири своїх кілограми кримських яблучок (а для чого сюди ще, за великим рахунком, окрім моря їхати?), то брак у десять-п'ятнадцять тисяч тонн яблук у Криму, я думаю, ми відчували б уже зараз. А це, за кримськими мірками врожайності, продукція мало не з 1000 гектарів. І це я рахую мінімально.
І, по-друге, кримчанам сильно пощастило з погодою – нинішній рік був дуже врожайним для яблук.
Ось деякі цифри.
«Садівники Криму 2015 року планують зібрати рекордний урожай яблук» – пише російський інтернет-ресурс. І нагадує, що «востаннє найбільший приріст врожаю в Криму був зафіксований 2010 року, тоді господарства півострова змогли зібрати майже 60 тисяч тонн яблук, що було майже в 2 рази більше, ніж неврожайного 2009 року».
Щоправда, цей прогноз на побиття рекорду п'ятнадцятирічної давності сильно суперечить статистиці, наведеній у звіті російського Міністерства аграрної політики Криму восени 2015 року. Там скромно згадують про зібрані до середини вересня 1,2 тисячі тонн яблук.
Але мене знову тягне зайнятися своєю улюбленою арифметикою, що дає часом цифри, які сильно відрізняються від офіційних релізів.
Два кіло яблук на місяць – просто несерйозно якось для сонячної Тавриди. Так і до введення продовольчих карток недалеко
Буду виходити з найбільш сприятливого збігу обставин. Якщо максимальний (за повідомленнями, взятими зі згаданих джерел) урожай яблук у Криму за останні п'ятнадцять років дорівнює 60 тисяч тонн, то в перерахунку на 2,3 мільони населення (результати російського перепису 2014 року) вийде всього близько 25 кілограмів кримських яблук на ніс. І це на рік! Два кіло яблук на місяць – просто несерйозно якось для сонячної Тавриди, так і до введення продовольчих карток недалеко. Так що без імпорту яблук – хоч із материкової України, хоч із Кубані – зиму не протягнемо. Зауважте, про експорт фруктів вже ніхто й не заїкається, а як починалось!
Ну, і ще кілька цифр.
«Площу садів (у Криму – авт.) планують розширювати, до 11 тисяч гектарів старих посадок додадуть 500 гектарів молодих дерев», – пишуть «Аргументи і факти – Крим».
«В (Альмінській – авт.) долині налічується близько 280 га яблуневих садів, плюс ще 120 га посадок приватників... 2015-го планується посадити більше 30 га саду», – повідомляє «Кримська газета».
Таким чином, площа садів яблуневого серця Криму, Альмінської долини, становить близько 4 відсотків усіх кримських садів. Як виглядає зараз ця колиска кримського садівництва ви вже знаєте.
Ну, і ще кілька фотографій для більш повного розуміння ситуації.
Тут був сад, я навіть знайшов в інтернеті карту, на якій цей сад позначений як яблуневий. Поруч із трасою Сімферополь – Севастополь, між селами Тополі і Новопавлівка, Бахчисарайський район, Альмінська долина.
А тут на першому плані видно занедбаний і наполовину викорчуваний сад, поділений на наділи, вдалині – старий, але плодоносний сад, теж вже розпайований. Околиці сіл Новопавлівка і Малинівка, Бахчисарайський район, Альмінська долина.
Ну, і, як любили фотографувати за часів соціалістичного реалізму, старе і нове. Два паї: на одному господарі висадили молодий сад, інший – покинутий. Навпроти автобусної зупинки біля повороту на село Скалисте, траса Сімферополь – Севастополь.
І таких занедбаних ділянок дуже багато. Аналіз причин занепадання садів потрібний серйозний і професійний. Я ж лише публікую ілюстрації до стану справ.
Смуток за загиблими садам вирішив заїсти грушами.
Старі груші, посаджені років п'ятдесят тому, а, може, й раніше, дають ще цілком рясний урожай. До речі, до теми доглянутої благопристойної старості.
Яблука і груші місцевих сортів, якщо повередувати, не такі великі й ніжні, як виведені за допомогою сучасних генних технологій, але сплутати їх з іншими, не кримськими сортами, неможливо.
Насичений смак кримського Кандилю, дрібного Гольдену або непоказного Симиренка дозволяє, наприклад, зварити неповторний компот із вдвічі меншої кількості плодів, ніж якщо взяти той самий Джонатан або Фуджі, привезені з материка. Хоча, начебто, на смак одні яблука іншим не поступаються. А якщо ще додати терпких груш, то такий компот запам'ятовується на все життя.
Грушеве господарство тут – ті ж три гектари, стандартний радгоспний пай. Межею із сусідньою ділянкою служить зрошувальний канал, вода до якого надходить із річки Альми. Щоправда, воду безпосередньо з каналу брати заборонено, насос не поставиш.
Господиня грушевого саду сільським господарством зайнялась нещодавно, отримавши пай. До цього працювала у радгоспній їдальні заввиробництвом. За словами жінки, їй пощастило – багато хто, хто до кінця 90-х, на момент розпаювання, звільнився з подібних посад в радгоспі через постійні затримки і без того жебрацької зарплати, залишився без паю. Навіть якщо до цього людина все життя прожила у селі і пропрацювала у радгоспі багато років.
Далі буде.
Попередній матеріал із серії «Найбільш кримські яблука» – «Кримські записки Автохтонова. Найбільш кримські яблука. Новопавлівка»
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції