На російському телебаченні з вуст всім відомих пропагандистів на кшталт Симоньян, Соловйова, Кисельова, Скабєєвої та інших, регулярно лунають заклики до знищення української нації. На перший погляд може здатися, що за слова засудити набагато складніше, ніж за дії. Тому в багатьох українців виникає цілком логічне запитання: а чи реально побачити на лаві підсудних «рупорів Кремля»?
Історія правосуддя дає ствердну відповідь.
Правосуддя проти пропаганди
РФ не є піонерами у використанні пропагандистських ідеологем.
Схожими методами діяла пропаганда в нацистській Німеччині, батьком якої прийнято вважати Геббельса. Його відомою формулою «щоб у брехню повірили, вона має бути жахливою» досі користуються пропагандисти й популяризатори «великих» ідей. Сам Геббельс не був засуджений за свої діяння, адже разом з усією родиною пішов із життя, отруївшись ціаністим калієм. Але нас цікавить не так теорія пропаганди, як юридичні наслідки її поширення. І Нюрнберзький процес має чим нас зацікавити.
На лаві підсудних поширювач нацистської пропаганди таки опинився. Йдеться про видавця газети «Der Stürmer» Юліуса Штрейхера. Його визнали винним у злочинах проти людяності, адже двадцять три статті газети «Der Stürmer» містили прямий заклик до знищення євреїв.
Штрейхера засудили до страти через повішення. Тобто обвинувачувальні висновки йому були висунуті на підставі того, що пропаганда сприяла психологічній підготовці мас до знищення єврейської нації та до військової агресії. Паралелі очевидні.
Ще одним історичним прикладом здійснення правосуддя є історія керівників «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів» (RTLM) та часопису Kangura в Руанді. Використання пропаганди в цих медіа призвело до геноциду народності тутсі, під час якого, за різними оцінками, були убиті від 500 тисяч до 1 мільйона жертв.
Лідери «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів» Фердинанд Нахіман, Жан Боско Барайяґвізу, і головний редактор часопису Kangura Хасан Нґезі зрештою були звинувачені в підбурюванні до геноциду та, власне, геноциді й злочинах проти людяності й засуджені на строки від 30 до 35 років.
Важливо, що Міжнародний кримінальний Трибунал щодо Руанди при винесенні вироку звернув увагу не лише на прямі заклики до геноциду. В своєму рішенні Суд дійшов висновку, що Фердинанд Нахіман, Жан Боско Барайяґвізу як представники топ менеджменту RTLM не лише знали про заклики, які лунають на частотах їхнього радіо, а й підтримували їх. Судом така позиція було інтерпретована як підбурювання до геноциду. Таким чином, серед інших обвинувачень, вони, фактично, отримали вироки за надання майданчика для закликів до геноциду.
Вже під час трагічних подій в Руанді радниця організації Human Rights Watch Алісон де Форж закликала ООН вплинути на закриття цього радіо. Менеджменту RTLM про цей заклик було відомо але вони його проігнорували, що Судом було розцінено як ще один доказ підтримки Фердинандом Нахіманом, Жаном Боско Барайяґвізу політики геноциду.
Тяжкі злочини російських пропагандистів
Російські пропагандистські телеканали «Russia Today», «Первый канал», «Россия-24», «Звезда» та інші навіюють атмосферу ненависті та ворожості. Вони послідовно й протягом тривалого часу:
- створюють образ ворога,
- дегуманізують українців в очах свого населення,
- вішають ярлики
- пропагують стереотипне сприйняття цілої нації.
- І цим самим уможливлюють і виправдовують і збройну агресію, і воєнні злочини, і навіть геноцид.
Керівники пропагандистських медіа в Росії повторюють помилки менеджменту «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів» та видавця «Der Stürmer» Юліуса Штрейхера – вони створюють майданчик для закликів ненависті.
Наприклад, в ефірі «Вечер с Владимиром Соловйовым» на телеканалі «Россия-24» лідер партії ЛДПР Володимир Жириновський дозволяв собі говорити, що «українці – це «європейське сміття», «європейський гній, який повинен зникнути».
А віце-спікер Держдуми РФ Петро Толстой в ефірі тієї ж програми заявив, що частину українців треба «перевішати на ліхтарях», а росіян та українців назвав одним народом. За його логікою всі хто вважають себе українцями мають бути знищені. А за логікою юристів відповідати за ці слова має як автор, так і той, хто створив умови для таких висловлювань.
Сам же Соловйов зараз продовжує говорити про нібито бандерівців і нацистів, що тримають в полоні народ України. І про «миротворчу» місію РФ, що має звільнити українців. Це завуальований заклик до агресії та розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
Серед прикладів закликів до геноциду українців можна згадати і слова Антона Красовського, директора мовлення RT, який заявив: «Ми заберемо у вас вашу Конституцію! Ми спалимо її на Хрещатику разом з вами на ваших же вогнях, як ви любите».
У сьогоднішніх російських умовах результати такої пропагандистської діяльності очевидні.
Велика частина росіян підтримують збройну агресію в Україну та вважають це «спецоперацією» зі звільнення російськомовних українців.
Тому, користуючись геббельсівськими уроками, російські посадові особи та їхні глашатаї не гребують відверто абсурдними заявами.
Наприклад, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що бомбардування лікарні і пологового будинку в Маріуполі – це атака на батальйон «Азов», який нібито вигнав всіх пацієнтів і захопив приміщення. Так само російські пропагандисти продовжують шукати в Україні «біолабораторії», де ставлять експерименти з пошуку «біологічної зброї», наприклад, того ж самого коронавірусу.
Яким буде покарання?
Відеосервіс YouTube вже заблокував канали російських державних ЗМІ по всьому світу. Й відключив монетизацію російських каналів. Також сервіс буде видаляти відео про воєнні дії в Україні, що порушують його політику. Це свідчення адекватної оцінки рівня загрози діяльності пропагандистів для безпеки по всьому світу.
Крім того, у санкційних списках разом з політиками й бізнесменами опинилися й кремлівські глашатаї. Тож важливо розуміти, що пропагандисти такі ж злочинці, як і владна верхівка. І їм не вдасться уникнути відповідальності. При чому терміни їм загрожують не менші, ніж політичним лідерам.
Шляхів до покарання в правовому полі є декілька.
- Перший – відкриття проваджень у рамках національної юрисдикції. Основний недолік цього шляху очевидний — неможливість українського правосуддя дістатися до підозрюваних, адже вони знаходяться на території Росії. Тому доводиться подавати в розшук.
- Другий – розслідування Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду. Оскільки розслідування ситуації в Україні вже розпочалося, необхідно, щоб за масивом тяжких злочинів, скоєних збройними силами РФ, не забули й про відповідальність пропагандистів. В цьому варіанті найскладніше – це довести зв’язок між заявами пропагандистів і тяжкими злочинами, які є юрисдикцією МКС.
- Однак враховуючи кількість ефірних записів, це виглядає цілком реалістичним. Крім того, членами МКС наразі є більше 120 держав, тож і шанс на здійснення правосуддя в такому варіанті значно збільшується.
Діяльність пропагандистів створює атмосферу ненависті, що призводить до підтримки суспільством агресивної політики владної верхівки. Це робить саме суспільство співучасником злочинів, а пропагандистів злочинцями, що мають понести покарання.
Гюндуз Мамедов, заступник генерального прокурора України (2019–2021 роки), кандидат юридичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
