Чому президент України Володимир Зеленський потребує перемоги на ще одних виборах? На це питання пропонує свою відповідь кореспондент британської медіакомпанії «Бі-бі-сі». У статті для видання The Washington Post пояснюють, що наслідки аварії на ЧАЕС виходять далеко за межі того, що показали американці в серіалі «Чорнобиль» компанії HBO. Про «неоспіваних українських героїв» пишуть у матеріалі видання Forbes.
Чому президент України Володимир Зеленський потребує перемоги на ще одних виборах? На це питання пропонує свою відповідь київський кореспондент британської медіакомпанії «Бі-бі-сі», позитивно змальовуючи дотеперішню діяльність нового президента.
Відтоді, як Зеленський переміг на президентських виборах, минуло два з половиною місяці, але він усе ще не може призначати міністрів, яких хоче, і не може втілювати в закони свої передвиборчі обіцянки. Але після парламентських виборів 21 липня це може змінитися – якщо його партія отримає сильні позиції, це дасть йому можливість робити практично все, що він хоче, пише автор.
Президент України – голова держави, але не уряду. Тому влада Зеленського обмежена. Він може обрати кандидатуру прем’єр-міністра, але саме парламент має повноваження затвердити або відкинути її.
Наразі чим більше «стара гвардія», як автор називає чинних депутатів, протистоїть Зеленському, тим вищий рейтинг його партії «Слуга народу», мовиться в матеріалі.
Під час президентської кампанії Зеленського критикували, зокрема, за зв’язки з суперечливим олігархом Ігорем Коломойським. «Іще рано, але є ознаки, що президент намагається належати самому собі», – переконаний автор. Так, Коломойський після обрання Зеленського повернувся до України, а колишній адвокат олігарха очолив офіс президента. Та з іншого боку, деякі ключові посади Зеленський віддав «ворогам» олігарха, тому можна припустити, що Зеленський серйозно намагається дистанціюватися від свого колишнього бізнесового партнера або, принаймні, намагається виконати свої амбітні обіцянки похитнути політичну систему і подолати корупцію, вважає автор.
Журналіст окремо звертає увагу на те, що стиль підходу Зеленського до Росії відрізняється від його попередника Петра Порошенка, хоча новий президент переважно продовжує стратегію попереднього. Згадуючи про реакцію Зеленського на рішення президента Росії Володимира Путіна видавати російські паспорти жителям окупованих частин Донбасу, автор називає цю реакцію «рішучою». Але після того Зеленський поговорив із Путіним телефоном, і багато російських та українських аналітиків вбачають у цьому знак, що діалог стає можливим, мовиться у статті.
Приєднатися до коаліції з Зеленським міг би співак Святослав Вакарчук зі своєю партією «Голос», яка, згідно з опитуваннями, що їх наведено у статті, має близько 8%, вважає автор. Вакарчук теж привернув до своєї команди чимало реформаторів, мовиться в матеріалі.
У статті також нагадують, що, згідно з опитуваннями, друге місце посідає «Опозиційна платформа – За життя». Колишній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко і колишній президент Петро Порошенко опинилися в запарці через те, чи вони взагалі подолають необхідний 5% бар’єр для того, щоб пройти до парламенту, вважає автор.
Політолог Гарвардського університету Мар’яна Буджерин у статті для американського видання The Washington Post стверджує, що наслідки аварії на Чорнобильській АЕС виходять далеко за межі того, що показали американці в серіалі «Чорнобиль» компанії HBO.
Зокрема, авторка говорить про геополітичні наслідки, серед яких і сам розпад СРСР.
Радянський лідер Михайло Горбачов через Чорнобиль зміцнив свою відданість принципові контролю над озброєннями. Він пішов на підписання визначального Договору РСМД 1987 року, який заборонив цілий клас ядерних ракет (досяжністю від 500 до 5 тисяч 500 кілометрів), і Договору СНО-1 1991 року, який обмежив кількість ядерних ракет наддержав майже вдвічі, нагадує авторка.
«Шок від Чорнобиля також сприяв сильним народним антиядерним і противладним настроям в усьому СРСР. Для багатьох радянських громадян причини, що призвели до катастрофи, приховування владою повного її масштабу і неналежне подолання її наслідків підсумували зневагу радянської системи до життя і добробуту людей. У деяких радянських республіках народний гнів узяли на озброєння новонароджені національні рухи, які виступали за політичну незалежність від Москви», – пише Буджерин.
Але ніде «антиядерний» не був настільки синонімом «антирадянському», як в Україні. Збуджений Чорнобилем непохитний рух України від Москви став однією з основних причин подальшого розпаду радянської імперії, мовиться у статті.
Пізніше травма від Чорнобиля спричинила згоду України відмовитися від ядерного арсеналу, який вона успадкувала від СРСР. В обмін на це Київ підписав Будапештський меморандум зі США, Британією та Росією, які мали гарантувати територіальну цілісність і політичну незалежність України.
Лише через двадцять років Росія провела спецоперацію проти України, яка призвела до анексії Криму і війни на Донбасі, що забрала життя понад 13 тисяч людей. «Чи пішла б Росія на такі дії, якби Україна не відмовилася від своєї ядерної зброї, ніхто не знає. Але це свідчить про те, що чорнобильська спадщина ще відчувається й через 30 років», – переконана Буджерин.
Про «неоспіваних українських героїв» пишуть у статті видання Forbes. Мова йде про неурядові організації в галузях сучасних технологій, які сприяють демократичному відродженню України.
Автор пише, що прихід Володимира Зеленського до влади містить усі складові голлівудського блокбастера – актор грає президента в серіалі, а згодом стає справжнім президентом України. Але контекст останніх президентських виборів є свідченням того, що демократія живе й активно діє в Україні, яка тяжко потерпіла від захоплення Криму Росією і подальшої війни на Донбасі.
У боротьбі з корупцією й іншими проблемами важливу роль відіграють неурядові організації, але, попри їхню креативність та винахідливість, у світових ЗМІ їм приділяють мало уваги, зауважує автор. Кілька з них при цьому зміцнюють українське суспільство, використовуючи технологічні інновації.
Одна з таких організацій – DoZorro. Це моніторинговий майданчик для громадського сектору, бізнесу і представників влади. Він створений, щоб виявляти зловживання в державних чи публічних закупівлях, реагувати на них і повідомляти про них громадськість. За допомогою алгоритмів, що працюють на штучному інтелекті, організація може виявляти корупційні ризики у тендерах, які ще тривають чи вже завершилися.
Іще одна така громадська організація – SocialBoost. Заснована 2014 року, вона розробляє технологічні проекти з високим соціальним впливом. Місія компанії в тому, щоб «зв’язати спільноту технологічних стартапів із владою для вирішення актуальних українських проблем у різних сферах, таких, як учасницька демократія, відкритість даних, технології правових послуг або прозорість влади», розповідає автор.
Третя така громадська організація – Centre UA. Вона стала одним із ключових рушіїв посилення українського громадянського суспільства і підтримки прозорості центральної й місцевої влади протягом останнього десятиліття. Вона вже успішно втілила низку важливих ініціатив на перетині таких широких сфер, як виборчі процеси, політична відповідальність і урядові витрати. Серед її розробок – наприклад, веб-платформа стеження за фінансовими витратами політичних партій.
Та незважаючи на зусилля таких організацій, перед українською демократією все ще є багато серйозних викликів. Серед них корупція, напади на журналістів, активістів громадянського суспільства і представників меншин, і самого лише громадянського активізму для вирішення багатьох із цих проблем недостатньо.
Як пояснює відомий політолог Френсіс Фукуяма, думку якого наведено у статті, здатність держави забезпечити якісне управління і відповідати вимогам людей щодо підзвітності є ключем до добре дієвої демократії. «Від адміністрації Зеленського і нової парламентської більшості після виборів 21 липня залежить, чи справдять вони сподівання на таку відповідальність», – пише автор.
