Які міжнародні угоди морського права порушила Росія своїми діями в Азовському морі? Що є правовою основою звернення України до морського Арбітражу? Чи може бути визнаним право Росії на територіальні води, в яких були захоплені українські кораблі разом із членами екіпажу, якщо ці води вона анексувала вслід за анексією Криму?
Про це Радіо Свобода розпитало професора кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія», координатора Південного регіонального центру Української асоціації міжнародного права Тимура Короткого.
– Як кваліфікувати дії Росії з точки зору міжнародного морського права?
– Перешкоджання проходу в Азовське море, обстріл, захоплення українських військових катерів «Бердянськ», «Нікополь» і буксира «Яни Капу» 25 листопада 2018 року є грубим порушенням Російською Федерацією імперативних норм загального міжнародного права.
Серед них – основні принципи міжнародного права, заборона агресії.
Ці порушення присвоюються Російській Федерації як державі в цілому, бо саме держава несе відповідальність за дії всіх державних органів і установ, включаючи збройні сили та правоохоронні органи.
Із точки зору значущості порушених Росією міжнародно-правових норм для міжнародного миру та безпеки, порушені принципи та норми міжнародного морського права є другорядними.
Проте, по-перше, саме вони були порушені російською стороною першими і призвели до порушення імперативних принципів та норм сучасного міжнародного правопорядку, а по-друге, Україна повинна використовувати усі можливості, і усі міжнародно-правові інструменти для протистояння агресору та захисту національних інтересів.
Дії Росії з перешкоджання правомірного проходу українських кораблів через Керченську протоку до порту Маріуполя грубо порушують норми Договору між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року. Частина 1 статті 2 цього Договору каже, що військові кораблі України користуються в Керченській протоці та Азовському морі свободою судноплавства.
Азовське море та Керченська протока є внутрішніми водами України та Росії, тобто дії російської сторони із перешкоджання проходу українських торговельних та військових кораблів є істотним порушенням положень Договору 2003 року.
Але були порушені не тільки вказані норми Договору 2003 року, а ті його важливі положення, згідно з якими усі питання, які стосуються Азовського моря та Керченської протоки, повинні вирішуватися лише мирними засобами спільно або за згодою України і Росії.
Там чітко вказано, що спори між сторонами, пов'язані з тлумаченням та застосуванням Договору, вирішуються шляхом консультацій та переговорів, а також іншими мирними засобами за вибором сторін. Це двосторонній договір, й дії Росії в цілому порушили значну кількість інших двосторонніх договорів.
Відповідно до частини 1 статті 60 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, таке порушення дає право Україні посилатися на це порушення як на підставу для припинення Договору 2003 року (як і інших двосторонніх договорів) або зупинення його дії в цілому або в частині.
– Які ще фундаментальні міжнародні угоди, на основі яких здійснюється судноплавство, порушила своїми діями Росія?
– Таким універсальним Договором у міжнародному морському праві є Конвенція ООН з морського права 1982 року. Дії російських кораблів порушують низку положень Конвенції 1982 року, в тому числі щодо мирного проходу військових кораблів у територіальному морі іншої держави, які містяться в Розділі 3 Конвенції ООН із морського права 1982 року.
Незважаючи на анексію та окупацію Криму та відсутність делімітації територіального моря між Україною та Російською Федерацією, до території України в міжнародно-визнаних кордонах відносяться внутрішні води та територіальне море, розташоване вздовж Криму, яке є тимчасово окупованою територією України.
Також порушеними є статті 88, 95 Конвенції ООН з морського права 1982 року, які розповсюджуються на виключну економічну зону відповідно частини 2 статті 58 Конвенції.
Неправомірні дії не можуть бути основою прав для правопорушника
Аналогічно територіальному морю України, слід відмітити, що Росія порушує права та юрисдикцію України у виключній економічній зоні України в районі Криму.
Тому Росія несе відповідальність за порушення положень Конвенції ООН з морського права 1982 року, як в результаті дій, пов’язаних з окупацію та анексією Криму, так і з безпосередньо, з нападом на українські кораблі в Керченської протоці.
Саме ця обставина стала підставою для звернення України в Арбітраж.
Також, російські кораблі порушили Міжнародні правила запобігання зіткненню суден у морі.
Окрім того, жодні дії Російської Федерації, що виникають із порушення норм міжнародного права, а саме: окупації та анексії Криму й агресії проти України, не можуть бути правомірними відповідно до основоположного принципу міжнародного права Еx injuria jus non oritur.
Неправомірні дії не можуть бути основою прав для правопорушника.
Безсумнівно, напад на українські кораблі стане ще одним аргументом при розгляді справи в Арбітражі, створеного відповідно до Додатку VII до Конвенції з морського права 1982 року.
– Які норми міжнародного права може використати Україна, які механізми запустити, щоб добитися звільнення моряків та катерів? Чи може це вирішити Міжнародний морський суд?
– Україна використовує усі можливі механізми захисту і звільнення наших моряків. Це дипломатичний тиск, санкційні інструменти, міжнародно-правові механізми захисту прав людини, перш за все Європейського суду з прав людини, залучення для захисту та забезпечення стандартів гуманного поводження Міжнародного комітету Червоного Хреста.
На нашу думку, статус українських моряків військових, які захоплені РФ, безсумнівно кваліфікується як «військовий полон», із відповідним розповсюдженням на них положень міжнародного гуманітарного права щодо поводження з військовополоненими, та перш за все Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року.
Тому важливе визнання їх військовополоненими з використанням всього арсеналу положень Женевської конвенції.
– Чи бути такі прецеденти раніше, і як вони врегульовувалися міжнародною спільнотою?
– Перший випадок стався приблизно в тому ж самому місці, що і напад на українські військові кораблі – біля Південного узбережжя Криму в середині 80-х років. Тоді два радянських кораблі вчинили навал на два американських військових кораблі, які зайшли в територіальні води СРСР, з метою витіснення останніх із територіальних вод СРСР.
Ці дії радянських кораблів були демонстрацією недопущення реалізації права мирного проходу іноземними військовими кораблями в територіальних водах СРСР, закріпленого в Конвенції ООН із морського права 1982 року.
Другий прецедент відбувся 23 березня 2007 року, коли Іран заарештував 15 британських військових моряків і два плавзасоби Британських військово-морських сил, на борту яких вони перебували, в момент огляду ними вантажу торгового судна. Тоді британські моряки стверджували, що вони перебувають у територіальних водах Іраку, а Іран наполягав, що все відбувалося в іранських територіальних водах. Іран звільнив їх 5 квітня 2007 року в результаті дипломатичних переговорів.
Хоча Велика Британія і вважала за краще утриматися від будь-яких заяв, які могли ще більше погіршити ситуацію, і обачно не вживала вираз «акт війни», на думку найбільшого фахівця з міжнародного гуманітарного права Еріка Давида, така кваліфікація, мабуть, була б адекватною: британські плавзасоби належали фрегату військово-морського флоту; незалежно від того, перебували вони або не перебували в іранських територіальних водах, моряки користувалися імунітетом і недоторканністю як члени екіпажу іноземного військового корабля.
Ігнорування цього захисту, яким користувалися британські плавзасоби, які не виконували в той момент ніяких актів агресії проти Ірану, становило собою незаконне застосування сили Іраном проти Великої Британії, а отже, факт, який утворює міжнародний збройний конфлікт, нехай навіть дуже короткий.
