2012 року його визнали «найкращим журналістом регіонального друкованого видання», так працю Євгена Гайворонського відзначили в Донецькій області. Про себе говорить: усе життя прагнув допомагати людям, дотримуватися справедливості. Справжньою мрією корінного донеччанина було життя в Ялті та улюблена справа в улюбленому місті.
З 2009 року Євген Гайворонський знаходив можливості ‒ і часто бував у Криму. Тоді народився цікавий проект, єдиний на всю Україну ‒ монорельс, який об'єднав би низку кримських міст. Євгена запросили до співпраці, але роботу над кримською інновацією перервала російська анексія.
‒ Євгене, як ви зустріли події весни 2014 року в Криму?
У Криму була проведена потужна пропагандистська кампанія, людей змусили повірити, що вони повертаються до Радянського Союзу
‒ У той момент я щиро вірив у позитивні зміни й, дійсно, хотів допомагати, щоб у людей, які живуть у моєму улюбленому місті, вирішилися їхні проблеми. 2014 року я побачив, що люди дуже чекають на зміни, люди хочуть, щоб не було варварського знищення природи, хочуть соціальної справедливості. Тут була проведена потужна пропагандистська кампанія, людей змусили повірити, що вони повертаються до Радянського Союзу. Я працював у громадській організації, люди приходили зі своїми проблемами й щиро вірили, що нова влада, нова держава все вирішить. Я особисто склав тисячі звернень до влади з проханнями допомогти людям.
‒ Що стало перешкодою?
‒ Десь через рік роботи у мене виник когнітивний дисонанс: кругом декларується, що все для людей, що прийшла соціально справедлива держава... Але на звернення приходять відписки, вирубуються гектарами ліси заради варварської забудови, знищують Приморський парк у Ялті. Як виявилося, роблять усе це бізнес-структури, які близькі до Сергія Аксенова (Аксьонова), до Володимира Константинова ‒ до (російського ‒ КР) керівництва Криму. Як так? Нам обіцяли російське законодавство, справедливість... Глава держави обіцяв, що жоден кримчанин не постраждає, що житимуть краще, а замість цього я бачу загарбницьку хижу позицію влади та афілійованого бізнесу.
‒ З якого моменту ви почали публічно писати, говорити про ці проблеми?
Існували «стоп-листи», була вимога: не менше п'яти разів на день позитивно згадати Сергія Аксенова
‒ 2016 року я повернувся в журналістику, подумав, що так зможу ефективніше допомагати людям. Прийшов я до корпункту «Комсомольской правды» в Сімферополі, але побачив, що це вже не те видання, яке було в 90-ті роки. Існували «стоп-листи», була вимога: не менше п'яти разів на день позитивно згадати Сергія Аксенова. Були заборони писати про Олега Зубкова ‒ власника зоопарку «Казка», парку левів «Тайган».
‒ Як це підносили?
‒ Був папірець, були й пояснення, що, мовляв, про таких людей не можна писати, якщо вони не заплатять «Комсомольской правде», і це прямим текстом говорили керівники.
Перші пару місяців було нормально, був шанс писати хоч щось. Була редактором Настя Леонова ‒ висококласний журналіст, потім вона втомилася від цього, і з'явилася жінка з Пермі. З її приходом стало зрозуміло, що людей тут за людей не тримають, ми ‒ біороботи, які за 25-30 тисяч рублів на місяць мають писати, що Аксенов ‒ молодець, а всі, хто йому не подобаються ‒ вороги, «агенти Держдепу» та українські провокатори. Я став заперечувати.
‒ Проте ви продовжили писати, займатися розслідуваннями в інших виданнях. Коли почалися погрози на вашу адресу?
‒ Перші погрози мені почали надходити 2016 року. Я стояв біля речового ринку, до мене під'їхала чорна машина, вийшли люди з промовою: «Ти хто такий? Ростенко ‒ шанована людина. Тебе не знайдуть, ходи обережніше» ‒ і так далі. Тоді мені погрожували за критику Андрія Ростенка ‒ тоді він був мером Ялти, це близький друг, можна сказати, член сім'ї Сергія Аксенова. Надалі Ростенка звільнили, на нього завели справу, адже він украв у міністра МВС Колокольцева (голова МВС Росії Володимир Колокольцев ‒ КР) шматок землі й намагався там почати висотну забудову, потім справу закрили.
‒ Погрози тривали?
‒ Наступного разу була історія з Гаспрою. У Гаспрі був забудовник, який зі всілякими порушеннями будував аварійно небезпечні 6-7 поверхові халупки. Місцеві обурювалися, йшла вирубка оливкових гаїв, були порушені всі можливі вимоги техніки безпеки, крали електроенергію та воду, а жителям селища забудовник влаштовував пресинг. Я написав статтю, засновану на документах. Після цього до мене під'їхав Андрій Проценко ‒ спортсмен. Сказав, що він друг забудовника Дмитра Тюкаєва, і якщо я продовжу писати нехороші статті, то зі мною будуть проблеми, за мене дали грошей, мене потрібно побити та покалічити й, мовляв, «давай питання закриємо». Але як закрити питання, якщо я написав правду, з посиланнями на всі документи? Після були стеження, погрози, кілька місяців, дзвінки. Я звернувся до ФСБ, надав докази, але ніяких дій на мій захист не було. Загрози та напади продовжилися, а з боку влади з'явилися заяви, що я інсценував напад на себе і я, мовляв, український агент.
‒ Що сталося 6 березня?
‒ Я вийшов із дому й побачив 12 людей із автоматами в балаклавах, я зрозумів, що прийшли за мною. Росія взяла все найгірше від Радянського Союзу, в стилі 37 року. Мені показали якийсь папірець, сказали, що потрібно провести в мене обшук. У них була сумнівна постанова.
Моя адреса була відома вузькому колу осіб, а номер квартири не знав ніхто, в постанові ж все було вказано вірно
Моя адреса була відома вузькому колу осіб, а номер квартири не знав ніхто, в постанові ж все було вказано вірно. Я вважаю, що це доказ незаконного стеження, прослуховування, втручання в моє особисте життя з боку кримських органів влади. Обшук відбувся з погрозами, пошкодили мій російський паспорт, вилучили український паспорт, п'ять мобільних телефонів, вимагали до них доступ, залізли в мій комп'ютер.
‒ Тобто силовики отримали доступ до ваших файлів?
‒ Повний доступ до всього. Обшук тривав шість годин, вивернули все, забрали особисті речі й навіть банківські картки.
Раніше мені від Сергія Аксенова передавали пряму загрозу, мовляв, я пишу про дії його родички Євгенії Добрині, яка націоналізувала й забрала у простих людей готелі, кафе. Я так розумію, обшук ‒ і є втілення погроз від Сергія Аксенова.
‒ Тобто те, що прозвучало, отримало підтвердження?
Мені прямо сказали, що «тебе не стане, твоєї сестри не стане, твоєї матері не стане»
‒ Саме так. Потім мене повезли до міськвідділу міліції, погрожували депортацією в Україну (материкову ‒ КР), брали аналіз на наркотики, говорили, що мої документи недійсні. Там же мені прямо сказали, що «тебе не стане, твоєї сестри не стане, твоєї матері не стане». Це були співробітники Центру з протидії екстремізму.
‒ Ви вважаєте, що вам дадуть далі жити спокійно в Ялті?
‒ Мені страшно і за моє життя, і за життя моїх близьких, тому я хочу звернутися до міжнародного товариства, щоб вони взяли на контроль цю історію. За свободу слова, за спробу розповісти правду, за спробу допомогти людям тут знищують. Відчуття, що я мимоволі став героєм фільму «Залюднений острів» або «Володар кілець». В останньому якась істота заради влади знищує все навколо, а в першому ‒ тоталітарний режим: людям промивають голову, а тих, хто думає, оголошують виродками та знищують.
