Західні політики не визнають анексію Криму, але водночас намагаються уникати обговорення цієї теми та ухвалення якихось заходів, що сприяють деокупації. Однак велика ймовірність, що наступні агресивні дії Москви не дадуть європейським лідерам можливості «забути» про анексований півострів.
Таку думку в інтерв'ю Крим.Реалії висловив німецький політолог, експерт Інституту євро-атлантичного співробітництва в Києві та редактор книжкової серії «Радянська і пострадянська політика та суспільство» видавництва «Ібідем» в Штутгарті Андреас Умланд.
На Заході питання Криму сприймається швидше як гуманітарний, а не геополітичний виклик
За його словами, тема репресій щодо кримських татар в останні роки стала висвітлюватися досить активно, проте на Заході питання Криму сприймається швидше як гуманітарний, а не геополітичний виклик.
«На жаль, у мене склалася думка, що для більшості західних аналітиків, політиків і дипломатів тема Криму наразі неактуальна. Якщо ситуація на Донбасі активно обговорюється, у зв'язку з нею існують Мінські угоди, Нормандський формат переговорів і санкції щодо Росії, то питання Криму швидше відкладене, політики вважають за краще не думати про нього», ‒ ділиться враженнями експерт.
При цьому Андреас Умланд виділяє кілька факторів, які, на його думку, можуть спричинити нову ескалацію ситуації навколо Криму та Азовського моря.
«Перший чинник ‒ це те, що на анексію Криму, як і на недавнє загострення ситуації в Азовському морі, не було достатньо різкої реакції Заходу. На відміну від Донбасу, за вторгнення на який Європейський Союз досить швидко та рішуче запровадив дієві санкції, після російського захоплення Кримського півострова 2014 року та українських суден у Керченській протоці 2018 року порівнянних істотних реакцій не було, з чого Кремль може зробити висновок про те, що подібні дії на півдні України минуться для нього без наслідків. Другий фактор ‒ це відсутність у Криму та в Азовському морі міжнародних організацій. Як у Криму, так і в Азовському морі немає уповноважених представників ОБСЄ, ООН та інших організацій у галузі безпеки ‒ в усякому разі, вони не присутні там у належному обсязі. Це, знову ж таки, підвищує ризик нової можливої ескалації», ‒ перераховує аналітик.
Третім фактором Андреас Умланд називає можливі неполадки з мостом через Керченську протоку.
«Так званий Кримський міст та його успіх як транспортної магістралі має для путінського режиму велике політико-символічне значення. Але чи зможе міст виправдати надії і виконати своє завдання, тобто допомогти кримській економіці стати самодостатньою? Якщо цього не буде, багато пропутінських сьогодні жителів Криму та Росії можуть почати сумніватися в мудрості рішення про анексію півострова. Це підвищить ймовірність маневру-відволікання з боку Кремля. Не можна повністю виключати найгіршого для Москви варіанту, при якому в разі, наприклад, геологічної нестабільності міст може завалитися. І навіть якщо міст збережеться і зможе повністю експлуатуватися, він не зможе виконувати покладену на нього економічну функцію, цей проект може перетворитися на особисту ганьбу президента Путіна. Якщо через кілька років з'ясується, що Крим залишається і буде залишатися для Росії особливо дотаційним регіоном, недостатньо включеним у російську економіку, і що Керченський міст не зміг змінити цю ситуацію, це може спонукати Кремль створити нову ескалацію, на яку він зміг би списати неспроможність свого «кримського проекту», ‒ припускає експерт.
Четвертим проблемним чинником для Кремля, на думку німецького аналітика, є все складніша ситуація з прісною водою в Криму.
«Після закриття Україною Північно-Кримського каналу, який з'єднував Дніпро з півостровом, Крим усе більше відчуває нестачу прісної води. При цьому Росія з незрозумілих для мене причин досі не зайнялася переробкою морської води в прісну, хоча сучасні технології цілком дозволяють це зробити. Ізраїль, наприклад, робить це в великих масштабах. Замість цього Росія продовжує викачувати ґрунтові води з кримської землі, що приводить до засолення і деградації ґрунтів. Ці чотири фактори ‒ стриманість Заходу, відсутність міжнародних організацій, тривала економічна ізольованість Криму та проблеми з постачанням прісної води ‒ дозволяють припустити, що рано чи пізно Кремлю здасться вигідним піти на нову ескалацію, наприклад, зробити спробу завоювання Північно-Кримського каналу. Найгірший варіант ‒ це можлива спроба Москви прокласти сухопутний коридор з Донбасу до Криму, яка означала б велику війну. На жаль, багато хто на Заході не хоче бачити цих ризиків, хоча насправді Крим, можливо, є свого роду бомбою уповільненої дії», ‒ зазначає Андреас Умланд.
При цьому, на думку експерта, Путіну не вдасться примусити нового президента України Володимира Зеленського до необхідних йому поступок «мирним» способом.
«Тепер Кремлю буде складно повністю відмовитися від контролю над окупованими територіями Донбасу, оскільки на них будуть офіційно проживати сотні тисячі «російських громадян»
«Я не думаю, що Зеленський, наприклад, зможе відкрити Північно-Кримський канал або допустити якусь економічну взаємодію між материковою Україною та анексованою Росією територією. Крим залишиться окупованою частиною України, і Київ, і Захід, ніколи не визнають його анексію. Можливі компроміси можуть стосуватися Донбасу, однак після початку «паспортизації» жителів Донецької та Луганської областей якісь домовленості з цього питання теж стають усе менш імовірними. Можливо, Путін ухвалив рішення про видачу паспортів під тиском так званих «ура-патріотів» з його оточення. Це дивовижне рішення фактично позбавляє його простору для маневру в Мінському процесі. Тепер Кремлю буде складно повністю відмовитися від контролю над окупованими територіями Донбасу, оскільки на них будуть офіційно проживати сотні тисячі «російських громадян», ‒ зазначає Умланд.
Низка експертів вважає збільшення присутності НАТО в Чорному морі одним із чинників, здатних стримати можливу агресію Росії. Дійсно, Північноатлантичний альянс оголосив безпеку в Чорноморському регіоні одним із головних своїх пріоритетів, а в Чорноморському басейні періодично проводяться військові навчання країн НАТО, в яких в останні роки також беруть участь військові підрозділи Грузії та України, які не є членами Альянсу. Однак Андреас Умланд боїться, що подібна «демонстрація сили» не зможе забезпечити реального захисту для пострадянських держав.
«Мені не зовсім зрозуміла логіка присутності НАТО для Грузії та України, оскільки, з одного боку, вони не є членами Альянсу, і, відповідно, НАТО не бере на себе обов'язки захищати їх. З іншого боку, їхня співпраця з НАТО в Чорному морі дратує Росію. Щоб уникнути цієї суперечності, країнам НАТО треба було б дати Україні та Грузії якісь альтернативні гарантії безпеки ‒ можливо, не через повне членство в Альянсі, а, наприклад, на рівні двосторонніх договорів, як у відносинах США та Південної Кореї, або ж у межах формату так званої «Бухарестської дев'ятки» або концепції «Міжмор'я». Приходити ж до кордонів України з військами, не даючи при цьому ніяких гарантій допомоги виглядає, на мій погляд, непослідовно», ‒ вважає експерт.
Нова ескалація російсько-українського конфлікту несе в собі небезпеку для західного світу
При цьому Андреас Умланд підкреслює: нова ескалація російсько-українського конфлікту несе в собі безпосередню небезпеку для західного світу.
«У Запоріжжі розташована найбільша атомна станція Європи, і, якщо туди дійдуть військові дії, які й так досить близькі до неї, це може привести до загальноєвропейської катастрофи. Також до ЄС може вирушити великий потік біженців із України, якщо почнеться велика війна з Росією. Коли така ескалація дійсно почнеться, дії Росії будуть нести вже пряму загрозу самим країнам-членам ЄС. Тому західним політикам краще звернути увагу на дії Москви в Криму та Азовському морі зараз, аніж тоді, коли може бути вже пізно їм протидіяти», ‒ говорить німецький експерт.
