28 липня в Україні традиційно відзначають день Хрещення України-Руси, віддаючи шану князеві Володимиру Святославичу, який 988 року ініціював хрещення своїх підлеглих і своєї держави. Починав Володимир свою політичну, військову й державну діяльність як ватажок загону норманів, а закінчив її як уславлений правитель потужної держави, котра стала частиною європейської християнської цивілізації. Історик Вадим Арістов розповідає Радіо Свобода про князя Володимира, чому його назвали Великим і про значення Хрещення України-Руси для Східної Європи.
– Про князя Володимира можна дізнатись з низки джерел різного походження. Частина з цих джерел, візантійського і руського (доби Київської русі й пізнішого періоду) походження, оповідають про його військові походи, про ініційоване ним хрещення, про династичний шлюб із візантійською принцесою Анною тощо. У центрі уваги цих творів є повідомлення про похід Володимира на візантійський Херсонес у Криму і його рішення прийняти хрещення.
Інша група джерел має німецьке походження, тексти написані латиною і змальовують образ князя Володимира Святославича у другій половині його життя, тобто після хрещення. Ви не знайдете тут ні розповідей про перші роки його правління, ані подробиць про його військову звитягу. Навпаки: тут князь постає саме як Володимир Великий, очільник держави, людина, яка себе зробила сама, як то кажуть. У цих документах Володимир постає як успішний правитель Київської Русі і фактичний володар великого міста (Києва).
– А яким бачили князя Володимира «документалісти» саме Русь-Україну, де він князював?
– Про Володимира Святославича можна прочитати у «Повісті временних літ», це перша руська хроніка. За текстом хроніки, життя Володимира розділене на дві частини: перша частина Володимирового життя – це язичницький період, друга – християнська. Складається враження, ніби усі військові походи Володимир здійснив у язичницький період свого життя, демонструючи при цьому чималу жорстокість і войовничість.
А варто було князю охреститись – і все змінилось: він одружився з принцесою Анною, демонстрував миролюбність, а якщо доводилось воювати, то наказував війську лише оборонятись від кочовиків і язичників.
Життя Володимира Святославича типове для варварських вождів або правителів того періоду
Але в історичній науці опис такого «подвійного» життя Володимира вважають штучним. Думаю, життя Володимира Святославича насправді типове для варварських вождів або правителів того періоду: вони приймали християнську віру, за ними хрестилось їхнє оточення, далі їхні піддані. І християнство таким чином розходилось по всій території або по державі, яку ці правителі контролювали.
– Чи можна стверджувати, що у той період хрещення було справою престижу?
– Так, це було питання особистого престижу: прийнявши хрещення, князь, сказати б, «отримав доступ» на рівних до очільників Візантії та європейських держав. Це дозволило Володимирові Святославичу одружитись із візантійською принцесою Анною, сестрою імператора Костянтина, котрий мав величезний вплив на християнський світ – про такий династичний шлюб мріяли десятки чільних політиків і владоможців.
– Яку роль відіграла для держави ініціатива Володимира Святославича долучити Київську Русь до християнства?
– Хрещення князя Володимира, а потім його підданих і його держави знаменувало прихід на ці терени європейської цивілізації. Для князя та інших можновладців хрещення, перехід у християнство означало орієнтацію на політичні й культурні традиції і «тренди» того часу, пов’язані з Візантією. Хрещення – це не тільки нова віра чи нова релігія – це дещо ширше: наприклад, це архітектура, бо ж треба було християнські храми, церкви будувати. Так, сучасні дослідження підтверджують, що князь Володимир Великий був замовником, ініціатором побудови головного храму давньоруської держави – собору Святої Софії у Києві.
– Що спонукало князя Володимира Святославича прийняти християнство й охрестити Русь-Україну?
– Хрещення відкрило перед князем і політичною елітою Київської Русі можливості для так званої «шлюбної дипломатії». Тобто можна було укладати шлюби з представниками або представницями владних родин Європи. Я б сказав так: хрещення перетворило варварську перед тим країну «на краю Європи» на пост-варварську, цивілізовану країну. І, до речі, – ми продовжуємо жити у цій цивілізації понад тисячу років, тож недарма князя назвали Володимиром Великим.
Перші князі-християни мені чимось нагадують наших сучасників
І якщо для першого покоління руських князів-християн сама по собі релігія важила не так уже і багато, – то для для їхніх дітей, онуків і правнуків, охрещених у дитинстві, релігія мала значення.
А перші князі-християни мені чимось нагадують наших сучасників: для них престижно прийти у церкву на Великдень з «найбільшою паскою», побудувати каплицю, а то і цілий собор, у «своєму» селі або на території своєї садиби.
