Вивчення Корану допомагає поглибити моє християнство – дослідник

​Про міжрелігійний діалог із мусульманами, важливість дослідження ісламу та роль кримських татар в українському державотворенні розповідає докторант Тілбурзького університету Роман Назаренко. У Нідерландах він займається дослідженням ісламу за новітньою оксфордською методикою та відвідав уже 16 областей України із лекціями про іслам.

– Я родом із Сімферополя і прожив там 16 років перед тим, як переїхати до Львова. Спочатку я планував стати військовим перекладачем, але згодом моє світобачення кардинально змінилося.

Мене виховували в україномовній сім’ї, і я плекав українську культуру від батьків. Вони були родом зі Львівщини й перебралися до Криму після університету, куди отримали направлення на роботу. Це була звичайна практика для тогочасних громадян СРСР часів перебудови, щоби люди пізнавали «великую державу».

Ми з батьками відвідували єдину україномовну громаду – це була церква УПЦ (КП). Згодом, коли з’явилася УГКЦ, ми з радістю перейшли до неї. Однак, ця будівля не була схожа на звичайний храм – літургія проходила в холі будинку, де жив греко-католицький священик.

Це створювало зовнішній дискомфорт, бо церкви УПЦ (МП) були величезними й ошатними, а в нас була малесенька громада. Однак, для нас це було справжнім україномовним островом, де збиралися люди різних професій і світоглядів. Цей острівок українськості виробив у мене глибше зацікавлення до релігії.

– Чи мали ви друзів серед свого оточення?

– У мене були друзі, однак їхнє світобачення кардинально відрізнялося від мого, але в той час я того не осягав. У республіці підпільно існували спортивні молодіжні гуртки, де виховували расову нетерпимість серед російського населення. Головним їхнім твердженням було, що всі слов’яни – це братні народи, а всі інші – решта. До цих гуртків входили і мої тогочасні товариші.

Одного разу я прийшов зі священиком до пам’ятника Тарасу на річницю його народження, й у мене почали кидати яйця мої товариші, з ким ми грали у футбол. Це для мене було величезним шоком та переламним моментом. Тоді я вирішив кардинально змінити своє оточення і згодом вступив на філософсько-богословський факультет Українського католицького університету. Тепер я займаюся діалогом між прибічниками ісламу та християнства, а мої колишні друзі цьому дуже дивуються.

– Як мусульмани сприймали слов'янофільські настрої на півострові?

– Безліч кримських татар, які були мусульманами, намагалися цьому протистояти. Вони щороку проводили масові заходи, які присвячувалися депортації їхнього народу. Проте, їх боялися, а не прагнули зрозуміти. Натомість мені була цікава позиція кримських татар.

Мене так захопила культура Сходу, що я присвятив їй п’ять років досліджень у Тілбурзькому університеті в Нідерландах. В Україні серед християн, зокрема, греко-католиків, обмаль спеціалістів, хто досліджує тонкощі міжрелігійного діалогу, тому часто доводиться займатися дуже багатьма питаннями.

Це я жартома називаю «від Адама до міграційної кризи в Європі». Часом мені доводиться розповідати про Коран, часом — про геополітичну ситуацію в арабському чи ісламському світі.

​– Чи дійсно мусульмани є настільки схожими на християн для міжрелігійного діалогу?

– Мусульмани є надзвичайно близькими з християнами за догматичним вченням. Іслам має п’ять основних догматичних правил — стовпів віри, серед яких піст, молитва та милостиня. Це є також дуже близьким і для християн.

У ісламській та християнській традиції також схоже бачення на постать Ісуса, проте відрізняється погляд на його роль. У християн він – Месія, а в мусульман – Великий пророк, проте який також народився в непорочний спосіб і має важливу місію — перемогти Даджаля-антихриста.

Коран описує такі чудеса Ісуса, про які взагалі немає згадок у Біблії. Для мене було неймовірно осягати це! Наприклад, Ісус дає їжу з неба, а також творить із глини пташку, яка потім оживає. Для християн такі історії не роблять і не повинні робити Коран джерелом Одкровення, однак, це сприяє тому, щоби поглиблювати знання. Тому я зазвичай кажу, що вивчення ісламу допомагає мені краще зрозуміти моє християнство.

– Якщо в християн і мусульман так багато спільного, тоді чому ці культури настільки різні?

– Іслам має як ліберальні, так і радикальні течії. Є країни, які живуть за релігійними правилами, проте по-різному трактують Писання. Це впливає й на культуру споживання: в університетах одних мусульманських країн жінки можуть носити хіджаб, а в інших – це заборонено. У деяких країнах жінки не можуть водити автомобіль та навіть ходити в кіно.

В ісламських країнах політика, релігія й культура є невід’ємними елементами, оскільки саме на них закладені підвалини держав. Пояснити консервативність певних країн можна саме відсотковим складом релігії в історії державотворчого процесу. Саудівська Аравія декларує себе як мусульманська країна, яка має певний дрес-код та час для обов’язкових молитов. Об’єднані Арабські Емірати та Туреччина, натомість, є дуже ліберальними.

Незважаючи на те, що, на перший погляд, ми з ними різні, у нас дуже багато спільних цінностей. Багато мусульман Франції після терактів у Парижі вийшли на вулиці й показували, що вони проти кровопролить. Вони стояли із відкритими обіймами — їхнє гасло було «I’m Muslim, please, hug me». Міжрелігійний діалог — місток до розуміння із мусульманами. Вони прагнуть мирно співіснувати та хочуть, щоби їх перестали боятися та намагалися зрозуміти.

– Яку роль іслам відігравав у Криму та в Україні?

– До революції Гідності ісламом в Україні не цікавилися, хоча він завжди відігравав певну державотворчу роль. Уже на Майдані українська громадськість познайомилася з ісламом. Зокрема активною діяльністю відзначився голова Духовного Управління Мусульман України «Умма» — Шейх Саїд Ісмагілов. Він говорив українською, відстоював українські цінності та був одним із ідейних натхненників ісламського капеланства в Україні.

Також в українській армії існували міжнародні ісламські батальйони Джохара Дудаєва, і його бійці, зокрема Аміна Окуєва, зі зброєю в руках відстоювали недоторканість української землі.

Українці відчули, що кримські татари є братнім народом, який доєднується до розбудови держави та переживає такі самі утиски від агресора. Тому після Майдану українці почали шукати діалогу з представниками кримськотатарської спільноти, організовувати конференції та проводити дискусії.