Кабінет міністрів України дозволив відновити рух громадського та приміського транспорту з 22 травня. Водночас уряд до 22 червня запровадив адаптивний карантин, упродовж якого зніматимуть обмеження на перевезення пасажирів у метро, роботу залізничного транспорту та авіаційного сполучення. Поступово країна повертається до звичного життя, однак до нього доведеться адаптуватися, як і до карантину. Як комфортно увійти у звичний ритим, з'ясовували разом із психологами.

Мені знадобився місяць, аби адаптуватися до карантину. Чи переживатиму я це знову?

«Психологічно я не був до цього готовий, оскільки різко довелося припинити спілкування з колегами, і для мене це був шок, довелося взяти довгу перерву, щоб адаптуватися до нових умов. Можливо, [знадобилося] приблизно місяць, на деякий час я навіть брав відпустку, аби адаптуватися, оскільки не міг взаємодіяти в такому онлайн-форматі», – Олег Павлюк, журналіст

Ілля Полудьонний, гештальт-терапевт, співзасновник сервісу онлайн психотерапії treatfield.com, співведучий подкасту «Простими словами»:

Спочатку ми ніби в дикій природі. У професійній лексиці це називають експозицією, ніби підсвічене місце. Ми намагаємося зрозуміти, що там і що це таке. Зазвичай ми завмираємо і починаємо рухатися навпомацки. Якщо ви йдете у темному лісі, і хтось гаркнув, ви відразу стаєте зібранішим. Так само відбувається і під час карантину – стається щось нове.

Як же бути, що робити, комусь треба переформатовувати бізнес, рядовому працівнику треба вчитися працювати дистанційно, – тобто це така незрозумілість. Поки експозиція рухається уявною дугою, людина адаптується.

Іронія в тому, що виходячи з карантину, ми переживатимемо усе те саме. Буде незрозуміло, чи можна пити з багаторазового посуду, як обійматися, вітатися за руку чи ні. Ми проходитимемо той же момент, експозицію. І як тільки все проясниться, тривога спаде.

Мар’яна Великодна, кандидатка психологічний наук, клінічна психологиня, психоаналітикиня європейського реєстру, науковиця:

Коли ми маємо справу з пандемією та карантином, варто одразу визнати, що стресу ніяк не уникнути. Питання не в тому, щоб цей стрес повністю прибрати. Я доволі оптимістично дивлюся на ці речі, бо мені в клінічній практиці неодноразово доводилося бачити те, що людська психіка дуже пластична.

У людей, для яких якісь теми, які були вразливими і до карантину, ми побачимо яскравішу картину – від труднощів, відчутного дискомфорту до якихось патопсихологічних проблем. Тих, хто не мав таких проблем, навряд чи сильно зачепить.

У Великій Британії дослідна група провела моніторинг на основі даних про карантини, які пережили люди в різних країнах. Вони виявили, що ті, кому на карантині бракувало базових речей, наприклад їжі чи води, ще через 4-6 місяців після завершення обмежень гнівалися на ситуацію. Інші люди за місяць-два уже адаптовувалися.

Я звик до нового режиму. Як повернутися до звичного темпу життя?

«Ми, фітнес-тренери, звикли до такого темпу, де є три-п'ять тренувань на день, у нас високий рівень витривалості. А тут ти прийдеш, почнеш щось робити із клієнтами, і будеш, як і вони, виконувати все з язиком на плечах. На групових заняттях ти як на долоні, і є хвилювання, бо мені здається, що впевненість у собі, вміння підбадьорювати клієнтів, доведеться заново напрацьовувати. Не знаю, чи все зроблю правильно, чи хвилюватимуся, чи виглядатиму впевнено, а не з переляканими очима», – Олександра Румянцева, фітнес-тренерка

Ілля Полудьонний: Не можу сказати, що ці дані підтверджені дослідженнями, але в народі кажуть, що звичка формується 21 день. Приблизно це так і є. Чи буде складно? Найімовірніше, так. Чи є якісь рекомендації, як це спростити? Чесно кажучи, їх нема. Це так само, як коли людина взимку погладшала, і щоб скинути вагу, доводиться трошки попітніти. Але це входить у норму, адже задачі, яку стоятимуть перед кожним, підштовхуватимуть до того, аби швидше розкачуватися та адаптуватися.

Мар’яна Великодна: Багато людей із подивом відкривають для себе, що їм легше бути розслабленим на карантині. Хтось пов'язує це саме з «легальною» самоізолюваністю, бо досі, наприклад, зазнавали осуду зі сторони за те, що вони недостатньо комунікабельні, а тепер ніби їм це дозволено. Інші люди говорять про те, що на них весь цей час дуже тиснув брендований сучасний успіх, який щоденно лунав з усіх телеканалів чи Instagram. Це спричиняло дуже багато тиску у тому, щоб намагатися вписати себе в ці канони, кудись поспішати, дуже багато всього робити.

Я думаю, що для багатьох це буде переоцінка, яку вони собі нарешті дозволять: що можна бути трошки равликом на тлі інших, жити у своєму темпі, обмежити коло спілкування тільки до тих, із ким тобі комфортно і в тому обсязі, в якому комфортно. Це дуже гарне відкриття, деякі люди витрачать роки психотерапії на те, щоб дозволити собі такі речі.

Мені не хочеться бути у натовпі, я хвилююся за свою безпеку. Це нормально?

«Коли я був на ізоляції вдома, то мені було страшно, коли я вперше вийшов у люди. Але зараз я ходжу в магазин чи в аптеку, і все нормально. Саме зараз я не готовий, щоб карантин закінчився, я його хочу продовжити ще десь на місяць, тому що мене задовольняє сидіння вдома, в мене є купа справ», – Олександр Черкас, вчитель

Ілля Полудьонний: По-перше, у нашому суспільстві не все так просто з прийняттям себе, люди від себе дуже багато очікують або хочуть якихось результатів відразу й не дуже приймають поступовість. У цьому сенсі, мабуть, добре, що є плавний вихід [із карантину]. Це так працює не лише з точки зору безпеки, а й психіки. Якщо ви їхали на швидкості 120км/год, ви не можете різко зупинитися.

По-друге, які б не були реакції, почуття чи потреби в цей момент – це нормально. Якщо хочеться триматися подалі від людей і досі страшно – це нормально. Я буквально на хвилину вибіг із під’їзду без маски, а коли повернувся, перед ліфтом стояли жінка з дитиною. Вони повернулися до мене спиною, коли помітили, що я без маски. Вони хочуть себе убезпечити, і це правильно. Небажання з кимось вітатися, наближатися, зустрічатися в компанії – це все окей. Не варто соромитися і робити вигляд, що цього всього не було.

І третє – ми досі в стані тривоги. Те, що скасовується карантин, не означає, що проблема зникла, тож фонова тривога десь поруч. Це ніби сказати, що тигрів у лісі лишилося небагато, але вони є. Все одно в цей ліс ходити тривожно. І це теж нормально, лишатися у стані тривоги, розфокусованості і стресу, на жаль, але це треба признати нормою.

Мар’яна Великодна: Не варто ідеалізувати, що все відбудеться без стресу, в якомусь ідеальному форматі повернеться до того, як було раніше. Найкомфортніший для психіки вихід – бути толерантними до невизначеності, мовляв, я не знаю, як буде, зараз подивимося, в мене є я, я для себе надійний партнер, якось впораємося і розберемося, якщо не зможемо – звернемося за допомогою до фахівців чи близьких людей.