Вибори в нинішньому світі вважаються ледь не синонімом демократії. Ясна річ, вибори вільні, чесні, загальні. Тому Україна, щоби бути справді демократичною, має їх проводити у визначені Основним Законом терміни, і цього року також – і президентські, і парламентські. Президентські перегони наразі розгорілися на повну потужність, навіть не треба вмикати радіо чи телевізор, досить вийти на вулицю, щоб пересвідчитись у цьому – у містах наочна агітація ледь не на кожному кроці.
А водночас усі притомні політики й аналітики як на Заході, так і в самій Україні, наголошують: втручання Росії в ці вибори (і без того в силу низки причин драматичні) вже набуло небачених розмірів і має тенденцію до зростання. Скажімо, в оприлюдненому офісом глави Національної розвідки США звіті «Оцінка загроз у світі» йдеться про те, що Росія збирається втрутитися в українські вибори і президента, і парламенту. За звітом, Росія прагне вплинути на ці вибори, «застосовуючи низку інструментів для використання крихкої економіки Києва, вельми поширеної корупції, кібервразливості і громадського невдоволення». Мета Росії – «повалити Порошенка і привести до влади менш антиросійський парламент». І це лише програма-мінімум…
Тобто вже зараз зрозуміло: вибори не будуть ані чесними, ані вільними, ані загальними. Не будуть чесними, бо завдяки своїй штатній агентурі, ідейній «п’ятій колоні» та «корисним ідіотам» із середовища надто амбітних політиків України, Кремль уже перетворив виборчі перегони на всезагальне взаємне обливання брудом. І не лише кандидатів на посаду глави держави, а й усіх потенційно небезпечних для себе осіб. Скажімо, варто було Святославу Вакарчуку заявити, що він не збирається висуватися у президенти, як інтернет сповнився «блямбами» з портретами співака і написами, що, мовляв, він продався Порошенкові за 10 мільйонів. І це лише початок заливання України дезінформаційними помиями. Відтак не стануть вибори вільними, бо сидячи по вуха в таких помиях, мало хто здатен у чомусь розібратися. Хтось вважатиме, що самостійно вирішив голосувати за того чи того кандидата, насправді ж ним зманіпулювали. Ну, а чи будуть вибори загальними, якщо мільйони українців перебувають на заробітках за кордоном на Заході та в Росії чи на окупованих територіях? У двох останніх випадках ці громадяни ще й не вільні – і тому, що перебувають у зоні пропаганди, потужнішої за сталінсько-гітлерівську, і тому, що спроби голосувати вільно для них смертельно небезпечні…
То навіщо ж вибори, результати яких відбиватимуть передусім успішність «кремлівських чекістів», а не вільне волевиявлення українського народу? Яке це втілення демократії, коли за реальних умов це дискредитація народовладдя? Це – профанація, «чорна» політична комедія, яка вже зараз має риси трагіфарсу, а може стати трагедією.
Цілі й інструменти Кремля
«Завдання – повернути Україну повністю в російську орбіту впливу. Але так, щоб більше ніяких «кольорових революцій». Для цього додатково до бюджету СЗР, ФСБ і ГРУ виділено $350 мільйонів конкретно під наші вибори 2019 року», – заявив голова Служби зовнішньої розвідки України Єгор Божок.
За словами Божка, російський план передбачає три сценарії, за якими росіяни готові кинути всі сили і засоби Збройних сил і спецслужб РФ для того, щоб досягти кінцевого результату. «Кінцевий результат – хто завгодно, тільки не Порошенко. Чому? Не тільки тому, що є питання з приводу лояльності інших політиків. Справа в тому, що будь-яке перезавантаження влади паралізує держапарат як мінімум на три місяці. А не варто забувати, що біля кордонів 48-тисячна армія. І тут три місяці роздолля…» – зазначив він. «Перший сценарій – реванш сил, які не викликають таку печію як Петро Порошенко. Другий сценарій – проросійські сили проходять у парламент. Завдання-мінімум – завести туди Медведчука. І третій – якщо вище перелічене не спрацьовує, у них ще є Шойгу з його армією…»
Одним із основних інструментів дестабілізації України та впливу на вибори є РПЦ. «На 99% Російська православна церква контролюється спецслужбами Російської Федерації», – наголосив Єгор Божок. За його словами, священнослужителі всередині Росії контролюються ФСБ Росії, а ті, які працюють у РПЦ за кордоном, контролюються Службою зовнішньої розвідки РФ. А «служать» у цій церкві, вочевидь, не тільки розвідники. Автор цих рядків не перший рік помічав, як на хресних ходах, які проводить РПЦ в Україні, не лише молоді ченці, а й черниці крокують стрункими шерегами, неначе їх вишколювали ходити «в ногу». Чи таки вишколювали?
А командувач Об’єднаними силами на Сході Сергій Наєв стверджує: Росія збільшує військові сили і розвідувальні потужності на Донбасі, з чого можна зробити висновок про підготовку до масштабного наступу.
«По-перше, вони збільшили кількість військ у зоні конфлікту. Наприклад, там, де було вісім тактичних батальйонів біля українсько-російського кордону, їх стало дванадцять. І це тільки в моїй зоні відповідальності… Вони також істотно збільшили кількість авіації, готової до дій з повітряних баз по інший бік лінії фронту, біля Донецька», – зазначає він.
Ключовий доказ наступальних планів противника – це те, що, за словами Наєва, у Донецькій і Луганській областях діє більше російських диверсійно-розвідувальних груп. «Їхні розвідувальні потужності збільшилися втричі: більше ДРГ, більше груп перехоплення радіопереговорів, більше шпигунів, – відзначив генерал. – Так відбувається, як правило, напередодні наступу».
Такий наступ, у разі провалу інших планів, найімовірніший або після президентських виборів, або між першим і другим турами виборів. Спершу масштабні провокації, кров – і стрибок «Шойгу з його армією». Ясна річ, на заклик «прихильників миру» з України. Вже буде квітень, відносно тепло або взагалі тепло, дороги підсохнуть, поля теж, бронетехніці йти стане неважко, на півдні України в цей час сонячні дні, авіації легше діяти…
Чи є вихід?
Іншими словами, вибори як «свято демократії» вже перетворилися на свою протилежність. Питання тільки, що буде втрачене: тільки віра українців у демократію, перспективи існування української демократії разом із українською державністю чи – можливо, в найкращому разі! – лише ще один шматок української території.
А вихід є. Це – відстрочка на рік обох виборів. Причому досягнута суто демократичним шляхом, на підставі угоди між тими силами у Верховній Раді, для яких незалежність України та демократія – не ритуальні гасла. Не стану описувати конкретний механізм такого рішення (він конституційний), зазначу лише, що у Великій Британії під час Другої світової війни всі парламентські партії домовилися відкласти загальні вибори до закінчення бойових дій у Європі. А Британія – то найстаріша, поряд з Ісландією, парламентська демократія у світі. Чом би не скористатися її досвідом? Тим більше, що це об’єктивно вигідно всім політичним силам, які мають хоч якісь державницькі інтенції і не хочуть грати блазнів у кремлівському трагіфарсі.
А за рік можна дуже багато чого зробити для зриву планів Путіна.
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
