Вибори-2019: фінанси і нюанси

Дострокові вибори до Верховної Ради 2019 року кардинально відрізняються від попередніх виборчих кампаній. Передовсім – тим, що претендентам на парламентські крісла критично бракує часу на «розкрутку». Але попри це чотири партії з шістки лідерів, які наразі долають прохідний бар’єр 5% – політичні новачки. Які, проте, можуть певною мірою спиратися на адмінресурс і на лояльні всеукраїнські медіа. Причому конкурентна боротьба точиться і на умовно проукраїнському, і на умовно проросійському електоральному полі, визнають аналітики. Через це, на їхню думку, змінюються як способи «достукатися до виборця», так і структура фінансування й витрат політичних сил.

Щоб зрозуміти основні тренди фінансування парламентських виборів-2019, Радіо Свобода не лише знайомилося з фінансовими звітами партій та спостерігало за їхньою стратегією, але й вивчило зв’язки фаворитів перегонів із великим бізнесом та опитало профільних експертів.

Основні фінансові тренди парламентських виборів-2019:

• Партії, які (за даними соціологів) проходять до парламенту, отримують державне фінансування. Але не всі: лише ті, хто показав помітні результати на минулих виборах (понад 2% голосів виборців).
• Фінансові звіти партій за другий квартал 2019 року з’являться пізно: проаналізувати їх до дня голосування не встигнуть.
• Триває «карнавалізація» політики: концерти, гастролі, ефіри та шоу важать більше, аніж звичайні зустрічі з виборцями, однак переважно не відображені у фінансових звітах.
• Допуск партії на телеканал, який належить певному бізнесмену, стає значно ціннішим ресурсом, ніж фінансова підтримка з боку цього бізнесмена.
• Великий бізнес традиційно підтримує найуспішніші партії, але цього разу – максимально диверсифікує свої ставки: фінансово-промислові групи майже повністю відмовилися від тактики «власних партій».
• Збільшують підтримку українських політичних сил представники як західного, так і російського бізнесу.
• Головні донори партій з’являються у партійних списках, причому на початку, в найбільш «розпіареній» їхній частині.

За останнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології симпатії тих опитаних, які планують прийти на вибори та визначилися, розподілились так:

• «Слуга народу» – 52,3%
• «Опозиційна платформа – За життя» – 10,3%
• «Європейська солідарність» – 7,9%
• «Батьківщина» – 5,8%
• «Сила і честь» – 5,1%

«Голос» – має підтримку 4% опитаних, й наразі не долає прохідного бар’єру, свідчать дані КМІС.

Інше дослідження, зроблене групою «Рейтинг», показує дещо відмінну підтримку партій серед тих, хто визначився:

• «Слуга народу» – 47%
• «Опозиційна платформа – За життя» – 11,6%
• «Європейська солідарність» – 8,2%
• «Голос» – 6,6%
• «Батьківщина» – 6,4%

Тут і надалі Радіо Свобода, зіставляючи фінансування фаворитів парламентських перегонів, наводить їх за абеткою, щоб не надавати комусь особливої переваги.

«Держава нам допоможе»

Закон «Щодо запобігання та протидії політичній корупції», який був однією з умов отримання безвізу з ЄС та містив норму про державне фінансування партій, Верховна Рада зареєструвала 2015 року та ухвалила в жовтні 2016 року.

За задумом його авторів, державне фінансування партій, які на останніх виборах набрали понад 2% голосів, зменшить вплив бізнесу на них, обмежить політичну корупцію та стане підставою для детальних фінансових звітів партій перед державою. Нині партії фінансують пропорційно до тих відсотків, які вони набрали на минулих виборах.

Але незвичайність ситуації у тому, що лише дві партії з-поміж тих, які показали результат минулого разу, проходять (попередньо) до парламенту: «Батьківщина» Юлії Тимошенко та «Європейська солідарність» Петра Порошенка. Інші фаворити перегонів, «Голос» Святослава Вакарчука, «Опозиційна платформа – За життя» Бойка, Льовочкіна та Медведчука, «Сила і честь», заснована ексголовою СБУ часів Кучми Ігорем Смешком, а також пропрезидентська «Слуга народу» – не отримують жодних бюджетних коштів, бо під час виборів до Ради восьмого скликання вони ніяк не могли набрати 2%: їх тоді фактично не існувало.

• Партія «Батьківщина» за перший квартал 2019 року отримала від держави 9,33 мільйона гривень на свою діяльність, при цьому грошових внесків із інших джерел партія отримала 283 мільйони. Ще 228,9 мільйонів гривень партія показала у своєму виборчому фонді.

• ​«Голос» – не має бюджетних надходжень. Станом на перший квартал року партія не вела активної діяльності та взагалі мала іншу назву «Платформа ініціатив». У її звіті за той період – немає жодних надходжень та жодного майна: лише адреса реєстрації та контакти.

• «Європейська солідарність» за цей період отримала з бюджету 35,8 мільйонів гривень, отримала внесків – 2,7 мільйони гривень.

• «Опозиційна платформа – За життя» у першому кварталі 2019 року жила за рахунок недержавних грошових внесків – 768,5 тисяч гривень.

• «Сила і честь» подала за перші три місяці року декларацію: з майже 40 тисячами гривень на рахунках. Загалом партійна каса за цей період отримала 12,8 тисяч гривень від своїх прихильників.

• «Слуга народу» – не отримує коштів від держави, проте за перші три місяці року зібрала внесків на суму 28,9 мільйонів гривень. Ще партія задекларувала понад 100 мільйонів гривень, але вже як надходження до виборчого фонду.

Між тим, звіти партій періоду активної фази перегонів (за квітень, травень і червень), появу яких очікують за два дні до виборів, покажуть зовсім іншу картину, припускають експерти. Однак вони вже зараз говорять про те, що нинішні фінансові вливання в партії та їхні рейтинги не корелюються повною мірою.

На це вказує, зокрема, директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

«Короткий термін виборчої кампанії дозволяє фінансово-промисловим групам зекономити гроші. Витрачають менше коштів партії, які мають певну політичну історію. Для нових проектів – це трохи більш витратно… Зараз рейтинг топ-партій не корелюється повною мірою з фінансовими вливаннями. Бо все залежить ще й від технологічності ведення кампанії. До прикладу, якщо візьмемо партію «Слуга народу», то як можна виміряти вкладання коштів у виробництво та в показ фільму упродовж трьох років? І цей фільм, і його реклама, і люди, які зараз беруть участь у партії, зранку до вечора були на одному з провідних телеканалів, на «1+1»! Якщо все це вимірювати грошима то це була дуже тривала і надзвичайно витратна рекламна кампанія» – наголошує експерт, пояснюючи результат одного з фаворитів парламентських перегонів.

Ціла низка експертів, опитана Радіо Свобода, зауважують, що на цих виборах присутність у провідних медіа важить більше за фінансові вливання в партію.

Найбільші донори: таємні та явні

З яким бізнесом, українським та закордонним, великим та не дуже, пов’язані українські партії, що проходять до парламенту? Нещодавно Радіо Свобода спробувало відповісти на ці запитання, зібравши інформацію з відкритих джерел та від інсайдерів.

Саме бізнес, зокрема лідери фінансово-промислових груп, є лідерами з фінансування парламентських партійних проектів, свідчить зібрана інформація та опитування експертів.

Радіо Свобода зважало як на присутність у партійних списках самих бізнесменів чи представників ФПГ, так і на непрямі ознаки. Як-от лояльність до партії телеканалів певного олігарха, колишні або нинішні його працівники у партійних списках. Повний аналіз зв’язків партій та бізнесу – за посиланням.

Тут ми наводимо лише його результати: імена бізнесменів або назви компаній, які співпрацюють із партіями фінансово, медійно чи в інший спосіб.

«Батьківщина»

• Олександр Тимошенко (чоловік першого номера у списку)
• Сергій Тарута (другий номер у списку)
• Костянтин Бондарєв (14-й)
• Олександр Онищенко
• Власники регіонального великого бізнесу, такі як Олександр Скочеляс (70-й) та Геннадій Фукс (97-й).
• Віктор Пінчук, Рінат Ахметов та Ігор Коломойський (медійна підтримка).

«Голос»

• Святослав Вакарчук (перший номер у списку)
• Віктор Пінчук (медійна підтримка)
• Михайло Фрідман та його «Альфа груп»
• Джордж Сорос
• Сергій Фурса
• Dragon Capital та компанії, якими вона володіє
• Jacobs Douwe Egberts
• Amazon

«Європейська солідарність»

• Петро Порошенко (перший номер у списку) та його бізнес: «Рошен», Міжнародний інвестиційний банк тощо.
• Артур Герасимов та Ukrainian Marketing Group.
• Володимир Макеєнко, Рінат Ахметов та Микола Княжицький (медійна підтримка)
• Ігор Кононенко та інші впливові мажоритарники

«Опозиційна платформа ­– За життя»

• Віктор Медведчук (третій у списку партії) та бізнес-імперія його дружини Оксани Марченко
• Юрій Бойко (лідер списку)
• Сергій Льовочкін (п’ятий у списку)
• Григорій Суркіс (17-й)
• Дмитро Фірташ (зокрема – медійна підтримка)
• Тарас Козак (зокрема – медійна підтримка)

«Сила і честь»

• Ігор Смешко (перший номер у списку) та його бізнес
• Михайло Поживанов
• Дмитро Гордон (зокрема – медійна підтримка)
• Віктор Пінчук (медійна підтримка)
• Віктор Медведчук (медійна підтримка)

«Слуга народу»

• Група компаній «Квартал-95»
• Ігор Коломойський та його бізнес
• Олександр Ткаченко (9-й у списку партії, медійна підтримка)
• Віктор Пінчук (зокрема – медійна підтримка)
• Мережа «Епіцентр»
• «Агроцентр», «Інтершина» та інший регіональний бізнес.
• Російський бізнес: «Велес Капітал» Дмитра Бугаєнка та Олексія Гнєдовського, Midland Group Едуарда Шифріна

Через телевізор – «до зірок»

Медійна підтримка партій і кандидатів не завжди відображається у фінансових звітах; водночас, на виборах–2019 вона важить значно більше за фінансові вливання з боку партійних спонсорів, стверджує значна частина експертів, опитаних Радіо Свобода.

Враховуючи, що партійні звіти останніх трьох місяців ще не з’явилися і те, що більшість українських телеканалів є збитковими, дуже складно підрахувати, яку частину займає медійна присутність у реальній вартості виборчої компанії конкретної партії. Про це в коментарі Радіо Свобода зауважив директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. Але він пропонує спосіб оцінити частку витрат на медійну присутність.

«Щоб це зрозуміти, треба провести якісне соцопитування і в ньому спитати: з яких ЗМІ ви отримуєте інформацію, і якому джерелу інформації довіряєте? Успішні партії так і роблять: замовляють таке опитування і потім скеровують свій ресурс туди, де він буде найефективнішим», – повідомляє Бала.

Телебачення залишається одним із основних джерел інформації для переважної більшості українців. Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології.

74% опитаних заявили, що ситуацію в Україні та в світі дізнаються саме з українських телеканалів. Це на 12% менше, ніж торік.

На другому місці в рейтингу – інтернет-ЗМІ, які є джерелом інформації для 27,5% респондентів. При цьому, за рік ця цифра майже не змінилася:у лютому 2018 року вона складала 27,1%.

23,5% опитаних беруть основну інформацію з соцмереж, ще 10,6% дізнаються про останні новини від друзів і близьких. Один опитаний міг називати і одне, і декілька джерел інформації.

Читати – не означає довіряти, тому рейтинги довіри до джерел – інакші.

За даними КМІС, українським телеканалам довіряють 40,6% опитаних, онлайн-медіа – 13,9%, соцмережам – 12,4%, родичам і знайомим – 6%.

Найбільшим замовником онлайн-реклами експерти нині називають партію «Голос», а найбільшим замовником «політичної джинси» в медіа – «Опозиційну платформу – За життя». Такі тенденції підтверджує і останнє дослідження «Інституту масової інформації».

Компліментарні сюжети або ефіри в режимі «теплої ванни» для політиків є свідченням того, як розподіляються тіньові фінансові виборчої кампанії, пояснює Радіо Свобода голова Комітету виборців України Олексій Кошель.

«Наявність у медіа багатьох матеріалів із ознаками «джинси» – це негативна тенденція. Це оплата за послуги в сумнівний спосіб, зокрема – «чорною» готівкою. Цим зловживають і найбільш рейтингові, і спеціалізовані новинні телеканали», – визнає експерт.

Концерти, гастролі, ефіри: хто платить і «замовляє музику»

На думку Олексія Кошеля, українські вибори дедалі більше перетворюються на шоу та карнавал, відтак фінансово витратні культурно-розважальні заходи у регіонах стають однією з ключових виборчих технологій.

«Одна з особливостей нинішньої кампанії – «карнавалізація» виборів. Замість політиків їхню роботу (зустрічі з виборцями) виконують артисти, – цим відзначилися «Аграрна партія, «Голос», «Слуга народу»... Законодавство передбачає, що концерт може бути формою виборчої агітації. Але така агітація має оплачуватися з виборчих фондів партій! До прикладу. Оренда обладнання для одного концерту коштує від 500 тисяч гривень і вище», – пояснює експерт.

Українські фінансово-промислові групи вкладають кошти в усі партії, які попередньо долають прохідний бар’єр до Верховної Ради, причому кожна з цих політсил отримує фінансування кількох ФПГ, констатує Віталій Бала.

Втім у ситуації «нульових» партійних декларацій, вибірково лояльних до політиків ЗМІ та нестандартної агітації у форматі шоу чи «вірусної» реклами у соцмережах структуру фінансування партій мають лише реальні координатори виборчих штабів, визнає Віталій Бала.

«Вся ця готівка, яка йде на конкретних людей «у полі» не буде обліковуватися, але вона становить значну частку виборчої кампанії. Особливо це стосується розбудови «мереж», які заохочують людей голосувати за певну політсилу. В цих умовах реальні бюджети партій складаються у штабах, причому не всі у штабах ці бюджети знають. «Сірі» й «чорні» витрати виводяться в окрему графу, про яку не знає навіть частина кандидатів. А до цього додайте ще мажоритарні округи, де витрачаються кошти нібито не з бюджету партії. Але мажоритарники, агітуючи за себе, підтягують і голоси партії», – пояснює політолог типову структуру витрат партій на виборах-2019.

На позачергових виборах до парламенту кандидати не зобов’язані розкривати своїх доходів, і це аж ніяк не сприяє прозорості виборчих фінансів, вважає директор Інституту світової політики Євген Магда.

«Я звернув увагу на таке: фактично, публічної прозорої процедури фінансування партій суспільству не представили. Так, ми розуміємо, що в Європейської Солідарності є Петро Порошенко, який може сам її профінансувати, але про те, хто фінансує «Слугу народу» «Голос» – я, наприклад, не знаю. Так, ми розуміємо, що Медведчук може фінансувати «Опозиційну платформу – За життя», а в списку «Батьківщини» ми побачили, як більш досвідчені політики поступилися місцем більш ресурсним. Ще один момент: політичні сили борються за державне фінансування. «ЄС» та «Батьківщина» його отримують. Але ті партії, які не мають досвіду парламентських перемог, проте мають високі рейтинги… Виглядає, що їхні джерела фінансування матимуть дуже широкий резонанс, але це буде згодом. Очевидно – вже після виборів», – прогнозує Магда.

Він додає, що частка українців, які знають про реальні повноваження парламенту чи президента, яких вони обирають – «в межах статистичної похибки». І в цих умовах, продовжує думку експерт, доступ партій до медійних ресурсів, домовленості з власниками ЗМІ про лояльність настільки впливають на вибір українців, що цей чинник є співмірним з прямим фінансуванням.