Західні коментатори, які розповідають своїм глядачам й читачам про так звані президентські вибори у Росії, вдаються до прикладів зі знаменитих утопічних романів, щоб схарактеризувати російську реальність. Текст одного з нідерландських видань так і називається: «1984» Орвелла стає реальністю в Росії».
«Свобода – це рабство. Війна – це мир. Незнання – це сила». Молодий вчений розповідає, як відомі гасла Джорджа Орвелла все більше відображаються на його оточенні. Чоловік, який сам належить до етнічної меншини, живе у російському регіональному центрі. Він говорить на умовах анонімності, оскільки вже кілька разів йому довелося відвідувати ФСБ. «Чим довше триває війна, тим важче стає залишатися вірним собі. Все більше і більше тем стають небезпечними», – зауважує чоловік.
Знайома картина, чи не так? Більшість інформації з Росії повʼязана із цим страхом перед спецслужбами й майбутнім.
Путін і «тимчасовий спадкоємець»
Але, якщо замислились, а коли останнього разу в цій країні були не те щоб чесні, а конкурентні вибори?
У червні 1996 року я висвітлював для Радіо Свобода підбиття підсумків виборів президента Росії. Головними конкурентами були Борис Єльцин й Геннадій Зюганов.
Незважаючи на зацікавленість еліт у перемозі Єльцина, симпатії у медіа й сильні позиції у Москві, гарантувати перемогу чинному президенту не міг ніхто. Цієї ночі я зірвав голос, так часто доводилося виходити в ефір.
Але це були останні вибори, коли моїм голосовим звʼязкам щось загрожувало під час виборів президента Росії. Тому що з часу наступних виборів у 2000 році переможець був відомий ще до їхнього проведення. Й це завжди був Володимир Путін. Ну, майже завжди. Тому що один раз це був Дмитро Медведєв. Але і в його перемозі ні в кого не виникало жодних сумнівів, бо ж він був офіційним «тимчасовим спадкоємцем», обраним самим Путіним.
«Деградація самого володаря й суспільства»
Мене завжди дивувало, чому у багатьох моїх знайомих у Росії така модель незмінної влади не викликала жодної тривоги. В офісі Радіо Свобода ще на початку правління Путіна зʼявився жартівливий плакат, на якому сам Путін та його найближчі соратники були намальовані у віці 70-80 років (а тоді це все ще були відносно молоді люди), це була така пародія на політбюро часів Леоніда Брежнєва. Але зараз плакат вже зовсім не виглядає жартом, бо люди, яких намалював художник, виглядають рівно так, як на цьому плакаті, й продовжують керувати Росією.
Закінчується все «1984 роком». Деградацією, репресіями й війно
Довге правління Путіна – майже хрестоматійна ілюстрація відомої тези про те, що безкінечне необмежене перебування при владі може закінчитися тільки деградацією й самого володаря, й суспільства, яке погоджується з таким станом справ. Все починалося зі сподівань на «нові обличчя», боротьбу з олігархами і наведення порядку в країні, а новий молодий президент приголомшував публіку своїми «неполітичними» заявами й поведінкою «простого хлопця».
А закінчується все «1984 роком», Орвеллом. Деградацією, репресіями та війною.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
