Неоголошена війна на виснаження, яку веде Путін з Україною, стала ключовим моментом порочної російської політики нарощення конфронтації. Україна прагне стати частиною західного світу і має на це повне право. Москва ж, не бажаючи визнавати українську незалежність, готова розсваритися з усім світом, але не дати українцям можливості жити у своїй державі.
Тому тільки членство в НАТО і розміщення на українській території військових баз Північноатлантичного альянсу здатні назавжди захистити Україну від подальшого російського вторгнення та окупації.
Затягування питання членства України в НАТО діє не тільки на руку Кремля, а й входить у пряме протиріччя з інтересами Заходу.
Якби Росії вдалося силою приєднати до себе українські території, то в неї з’явився б шанс, отримавши українські ресурси, претендувати на статус наддержави.
У цьому сенсі інтегрована в Європейський союз і НАТО Україна здатна стати геополітичним козирем для західної цивілізації, бо відкладення на колись вирішення українського питання, лише послаблює позиції Заходу.
Москва, сподіваючись захопити Україну, готова піти на будь-які подальші агресивні кроки, чого не було б, якби Україну майже 30 років не тримали на порозі об’єднаної Європи.
Кремль проводить на міжнародній арені політику хаосу
Розуміючи, що Росія ресурсно не здатна перемогти у спровокованому нею протистоянні із Заходом, Путін проводить на міжнародній арені політику хаосу.
Модель його агресивної поведінки цілком вкладається в схему реорганізації світового порядку таким чином, щоб тандем Китай-Росія перетворився на основних гравців у новоствореному біполярному світі.
Хоча Путін при цьому не хоче враховувати того факту, що Пекін ніколи не буде грати з Москвою на рівних, адже Росія настільки є слабкою економічно, що не має жодних шансів претендувати на рівноцінне партнерство з Китаєм.
Кремль не здатен встановити новий світовий порядок під своє бачення, оскільки не має ні військового, ні економічного фундаменту для такої його трансформації.
А намагання з усіх сил «гратися» в наддержаву, видаючи Російську Федерацію за відновлений Радянський Союз та ведучи війни в Україні і Сирії, не здатні підняти геополітичний статус Росії з регіональної держави з обмеженими ресурсами до світової держави, якою колись був СРСР.
Продовжуючи нагнітати політику хаосу, Путін починає випробувати адміністрацію президента Дональда Трампа на міцність, попереджаючи, що нові російські озброєння будуть спрямовані на США, якщо Америка розгорне ракети в Європі.
Можна подумати, що до того російські ядерні ракети були націлені на Фінляндію або Ліхтенштейн.
Чи Путін планує викликати нову Карибську кризу, розмітивши ядерну зброю у Венесуелі?
Очевидно, що подібні залякування Москвою Вашингтона виглядають наївними.
Адже якщо США не посилять оборону своїх європейських союзників по НАТО, то рано чи пізно Путін вирішить вторгнутися в держави Балтії або Польщу.
Спровокувавши кризу світової системи безпеки, Кремль пробує імітувати наміри зіграти з США і Заходом у «російську рулетку», думаючи, що американці відступляться від своїх міжнародних зобов’язань, якщо Росія нарощуватиме свою агресивну реваншистську риторику.
Путін хоче виступити в ролі «торговця миром»
Нова гонка озброєнь і змагання із Заходом явно не під силу Російській Федерації, але Путін пробує довести американцям, що долю їхньої національної безпеки сьогодні вирішують у Москві.
Іншими словами, російський президент хоче виступити в ролі «торговця миром», в обмін за поступки з боку США на міжнародній арені.
У глобальній грі з Америкою Кремль намагається грати на всіх можливих напрямках.
І хоча Путін не розраховує на те, що відмінності в поглядах з багатьох питань між турецьким президентом Реджепом Ердоганом і США здатні призвести до виходу Туреччини з НАТО, він вважає, що в російських інтересах краще мати «норовисту» Туреччину членом НАТО, що здатне підривати можливості альянсу.
Не кажучи вже про те, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і не приховує, що є прихильником Путіна. А це дає всі підстави говорити, що Москва придбала собі союзника в середині НАТО.
Росія ніяк не може змиритися з програшом у Холодній війні, розвалом СРСР і тим, що країни колишнього Варшавського договору захотіли приєднатися до ЄС і НАТО.
Травматичний постімперський синдром Путіна став причиною гіперболізованих претензій Росії на виняткові права вирішувати долі інших держав і народів на власний розсуд.
У світогляді Путіна немає місця для незалежної України. І він не може просто уявити, що Україна здатна для себе вибрати Європейський союз, а не Росію.
Затяжною війною він хоче «випалити» пронатовський інтерес України і перетягнути її в статус «нейтральної» країни, що в підсумку означатиме втрату Українською державою незалежності.
Хоча тут йдеться значно більше, ніж про «перетягування» України між Росією і Заходом.
Якщо потакати путінським бажанням, то новий світовий порядок означатиме не що інше, як те, що доля менших націй визначатиметься геополітичними потребами великих.
А це б легітимізувало порушення Москвою міжнародного права і договорів, включно з відвертою етнічною чисткою Росією Криму після його незаконної анексії.
Путінські «барабани війни» пробили новий етап великої гри, яка несе не тільки Україні, Сирії, а й всім іншим країнам, куди ще тільки наміряються вторгнутися російські «визволителі», нещастя, біди, політичну, економічну та інфраструктурну кризу.
Україна опинилася на передовій протистояння Росії із Заходом
У цьому сенсі великим «досягненням» Путіна стало те, що в світі, в якому агресивні військові дії, завдяки ядерній зброї, можуть знищити все на планеті за лічені хвилини, починає пробуксовувати система стримувань і противаг.
А його необмежена влада над Росією і постійне провокування конфліктів та конфронтації з Заходом здатні спровокувати ще більший хаос у, і без того порушеному, міжнародному порядку.
Одною зі складових потреби Москви нагнітати хаос, є російська мета контролювати постачання енергоносіїв до Європейського союзу.
Росія хоче контролювати всі газопроводи до Європи. А будівництвом «Північного потоку-2» зробити постачання енергоносіїв з Росії до ЄС через Україну непотрібним.
Російська економіка ґрунтується на продажі нафти і газу до Євросоюзу. РФ не експортує нічого іншого і не має інших доходів.
І однією з головних причин того, що Україна зазнала нападу Росії, стало те, що Москві були потрібні її газо- і нафтопроводи, щоб отримати повний контроль над експортом енергоресурсів до Європи.
Геополітичні фантазії і шалене бажання Путіна силою втягнути Україну до Євразійського союзу, вилилися для українського народу в величезні страждання та втрати.
І саме Україна, яка поки що так і не стала повноправним членом західної цивілізації, опинилася на передовій протистояння Росії з Заходом.
Тому можна зробити цілком обґрунтований висновок: російське вторгнення до України – це найбільша світова криза з початку ХХІ століття.
Віктор Каспрук, незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
