Спеціально для Крим.Реалії
Вирок суду в Севастополі, яким громадянку України Галину Довгополу засудили до 12 років позбавлення волі за шпигунство на користь України, вкотре продемонстрував, як швидко анексований півострів сповзає в радянське минуле ‒ причому навіть не в пізні роки соціалізму, а в самісінький сталінський період з його пошуком шпигунів у кожному помешканні.
Мені абсолютно очевидно, що пенсіонерка Довгопола навряд чи могла збирати інформацію про авіаційний полк Чорноморського флоту Росії й бути агентом Головного управління розвідки українського Міністерства оборони. І що вся ця дивна справа шита білими нитками. Але ж у сталінські часи теж не заведено було сумніватися в тому, що не тільки колишній голова Раднаркому чи колишній голова виконкому Комінтерну ‒ американські, японські чи німецькі шпигуни, а й твій колега, сусід у квартирі чи навіть власна дружина. При цьому, звичайно ж, якщо людина була іноземцем, сумніватися в тому, що вона шпигун, просто не належало. Просто ще не викритий шпигун ‒ і крапка. Тому звичайній радянській людині належало від іноземців шарахатися і родичів за кордоном ретельно приховувати ‒ аж до краху комуністичної системи.
російській владі, впевнений, вигідно створювати в суспільстві атмосферу підозрілості та шпигуноманії
У зв'язку з цим українське громадянство засудженої, схоже, саме собою є обтяжувальною обставиною для севастопольського суду. Це тільки могло здатися, що жителі Криму, які не стали російськими громадянами після окупації півострова, будуть продовжувати там жити, як жили ‒ тільки аби в політику не втручалися. Але тепер українських громадян ‒ власників землі на узбережжі Криму в наказовому порядку позбавляють власності за указом президента Росії Володимира Путіна. А деякі з них можуть запросто виявитися шпигунами ‒ бо місцевій та російській владі, впевнений, вигідно створювати в суспільстві атмосферу підозрілості та шпигуноманії. Саме ця атмосфера дозволяє пояснювати, чому Крим і через сім років після «відплиття до рідної гавані» залишається зоною безправ'я, чому на півострові постійно когось заарештовують, засуджують, таврують, чому майже будь-який протест проти дій влади ‒ від екологічного до політичного ‒ сприймається як посягання на «скріпи». Зрозуміло ж, чому. Тому що шпигуни кругом. Якщо шпигункою може виявитися навіть невинна пенсіонерка з українським паспортом, то уявіть тільки собі, які військові звання в українських спецслужбах у громадських активістів, журналістів, членів кримськотатарського Меджлісу. Всі ці люди ‒ просто ще не викриті шпигуни!
Схоже, за путінського режиму в Криму повторюють сталінські практики, щоправда, без масових розстрілів і з вибірковою депортацією...
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
