Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Наше сьогоднішнє професійне свято – День журналіста – це не лише день тих, хто у непростих умовах неоголошеної війни розповідає українцям про те, що відбувається у їхній рідній країні та у світі. Не лише день тих, хто цілодобово працює у телевізійних студіях та стежить за новинами на інформаційних ресурсах. Не лише свято тих наших сміливих колег, котрі повідомляють безцінну інформацію прямо з лінії фронту.
Це ще й день наших заручників, тих наших колег, хто опинився у путінських катівнях ще до початку цієї війни. Сьогодні ці люди – справжні військовополонені.
Наш колега, журналіст проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії Владислав Єсипенко, який опинився в ув'язненні за сфальшованим звинуваченням, тепер ділить камеру з українськими військовослужбовцями, які захищали Батьківщину та опинилися в руках окупантів.
Навіть у карцер, до перебування у якому засудили Єсипенка, теж доводиться чекати черги. Черги до карцеру! Справжнісінький ГУЛАГ
Рідні Єсипенка розповідають про переповнені камери, про знущання з арештантів, про те, що доводиться чекати черги, щоб поспати на холодній бетонній підлозі. І навіть у карцер, до перебування у якому засудили Єсипенка, теж доводиться чекати черги. Черги до карцеру! Схоже, справжнісінький ГУЛАГ, тільки вже не сталінський, а путінський. Справжнісінька реставрація тих дрімучих порядків, від яких, здавалося б, ми пішли після безславної смерті комуністичної імперії.
Адже Радянський Союз – це зовсім не дешеві продукти і уявна «рівноправність», це насамперед черга і знущання над людською гідністю, прагнення кожного вертуха, що пиячить, розтоптати особистість. Саме цим, схоже, і займаються тепер тюремники Владислава, знущаючись і з нього, і з українських героїв, яких їм вдалося захопити в полон. Знущаються – у цьому, певен, особливий цинізм ситуації – в окупованому росіянами Криму на українській землі.
Сьогодні українським журналістам важливо пам'ятати про тих, чия професійна діяльність перервана кремлівським правосуддям. Забувати не можна ні про кого – ні про героїв «Азова» та інших українських бійців, ні про кримських борців за справедливість та права кримських татар на вкраденій ворогом землі, ні про чесних журналістів, які змушені розплачуватись за свій професіоналізм та шану до цінностей нашої роботи тюремним ув'язненням, знущаннями, хибними звинуваченнями, карцером та безсонними ночами.
День українського журналіста – це перш за все день таких наших колег, як Владислав Єсипенко.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Справа Владислава Єсипенка
Владислав Єсипенко – позаштатний журналіст (фрілансер) Радіо Свобода (проєкт Крим.Реалії), висвітлював соціальну та екологічну проблематику, знімав опитування кримчан. Був затриманий співробітниками ФСБ Росії в Криму 10 березня 2021 року за звинуваченням у збиранні інформації «в інтересах спецслужб України», а також зберіганні в автомобілі «саморобного вибухового пристрою».
Протягом 27 днів до Єсипенка не допускали незалежних адвокатів. Водночас інтерв'ю з ним показав російський державний телеканал «Крым 24»: на відео, опублікованому на сайті каналу, Владислав Єсипенко підтвердив, що знімав на півострові для проєкту Крим.Реалії, а також сказав, що нібито дублював відзняте відео українським спецслужбам.
На засіданні суду в Сімферополі, куди допустили незалежного адвоката, Владислав Єсипенко заявив про тортури з боку російських спецслужб. Там же Єсипенко відмовився від адвоката за призначенням Віолетти Синєглазової. Суд залишив Єсипенка під вартою до 11 травня 2021 року.
За повідомленням адвоката Олексія Ладіна, співробітники ФСБ Росії «погрожували Єсипенку розправою» після того, як він на суді в Криму звинуватив відомство в тортурах.
За інформацією правозахисників, раніше Владислава Єсипенка звинувачували в Криму лише за ст. 223-1. КК Росії (Незаконне виготовлення вибухових речовин, незаконні виготовлення, перероблення або ремонт вибухових пристроїв). Покарання за цією статтею передбачає від 8 до 12 років позбавлення волі. Але дружина заарештованого Катерина Єсипенко повідомила, що Владиславу інкримінують ще одну статтю обвинувачення – ст. 222 Кримінального кодексу Росії (Незаконні придбання, передача, збут, зберігання, перевезення або носіння зброї, його основних частин, боєприпасів). Санкція цієї статті передбачає покарання від 5 до 12 років позбавлення волі.
Служба зовнішньої розвідки України на інформацію ФСБ про співпрацю Владислава Єсипенка з українськими спецслужбами повідомила Крим.Реалії, що «не коментує провокації російських спецслужб». Прокуратура АРК порушила кримінальне провадження за фактом затримання й арешту в Криму Владислава Єсипенка.
Офіційної інформації від російських силових структур про слідчі дії щодо Владислава Єсипенка немає.
Міністерство закордонних справ України, український омбудсмен, Європейська і Міжнародна федерації журналістів закликали до негайного звільнення і зняття всіх звинувачень з Владислава Єсипенко.
Президент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Джеймі Флай вимагав негайно звільнити Єсипенка з-під варти і заявив, що РВЄ/РС обурене тортурами, про які повідомив затриманий в Криму фрілансер Крим.Реалії.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
