Спеціально для Крим.Реалії
У Москві заговорили про можливість виходу Росії з Ради Європи. Після анексії Криму та початку війни на Донбасі російська делегація в організації була позбавлена права голосу й низки повноважень. Відтоді метою російської дипломатії стало повернення в ПАРЄ ‒ зрозуміло, без відмови від анексії Криму та окупації Донбасу. Москва намагалася активізувати всі можливі важелі, всіх своїх «доброзичливців». Одним із важливих її аргументів стала фактична відмова від присутності російських депутатів на сесіях ПАРЄ ‒ при тому, що право приїхати та брати участь у дискусіях у них залишалося.
Щоразу, коли російська делегація ‒ знову підкреслю, з власної волі ‒ не приїжджала на сесію ПАРЄ, «друзі Росії» журилися через відсутність «діалогу», а чинний голова ПАРЄ їхав до Москви на зустріч із головою Державної Думи, щоб домогтися від нього участі російських парламентаріїв. І щоразу чув, що спочатку Рада Європи має скасувати санкції, а вже потім російські депутати повернуться. З цього сценарію Москва вичавила все, що змогла, умовивши одного з таких візитерів іспанця Педро Аграмунта на військовому літаку злітати до Сирії разом із делегацією Держдуми Росії. Аграмунт був найактивнішим лобістом російського повернення, але справа закінчилася крахом його власної політичної кар'єри. А санкції так і залишилися санкціями.
Тоді в Москві вирішили діяти ще витонченіше ‒ через апарат ПАРЄ і за сприяння генерального секретаря асамблеї Турбьйорна Ягланда провести до регламенту організації правки, які взагалі виключили б можливість запровадження санкцій щодо національних делегацій. Але й цей варіант провалився.
І тепер Москва перейшла до відвертого шантажу Ради Європи в усіх напрямках. Росія відмовилася платити членський внесок у цю організацію, а заступник російського міністра закордонних справ Олександр Грушко назвав вихід із ПАРЄ «неминучим у разі, якщо ситуація не розвиватиметься в правильному напрямку» ‒ тобто в напрямку капітуляції цивілізованого світу перед агресором.
Зрозуміло, поки російські заяви ‒ це ще не вихід, але нова спроба активізації «доброзичливців». І ця спроба приносить свої плоди хоча б на рівні офіційних заяв. Голова німецького зовнішньополітичного відомства Хайко Маас після зустрічі все з тим же Турбьйорном Ягландом повідомив про свою серйозну стурбованість можливістю виходу Росії з Ради Європи й пообіцяв обговорити цю проблему з російським колегою Сергієм Лавровим.
Для європейців головне – не піддаватися на відвертий шантаж
Але для європейців, думаю, зараз головне ‒ не стільки обговорювати проблему з «наперсточниками» в Москві, скільки не піддаватися на відвертий шантаж. Доводам про необхідність діалогу можна протиставити просте нагадування того факту, що санкції проти Росії не перешкоджають участі її парламентаріїв у роботі Ради Європи та в дискусіях на парламентській асамблеї. Це не ПАРЄ відмовилося від діалогу з Росією, а Росія ‒ від діалогу з ПАРЄ!
А самі санкції важливі тим, що підкреслюють прихильність Ради Європи принципам міжнародного права та законності. Республіку Білорусь, наприклад, так і не прийняли в організацію через небажання Мінська відмовитися від смертної кари. Як же Рада Європи ‒ організація, яка відстоює повагу до права та непорушність кордонів на континенті, ‒ мала реагувати на дії країни, яка приєднала до своєї території частину іншої держави-члена Ради Європи із застосуванням військової сили? Саме тому було ухвалене рішення про санкції, але збережена можливість для діалогу.
І саме тому Москва прагне скасування цих санкцій. Тому що їй важливий не діалог, а визнання її права на анексію.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
